Я думаю, що найдружніші родини — родини українців. Саме наша культура відображає щедрість та щирість родинних почуттів. Українці завжди відкриті для знайомств та спілкування.
У родині завжди особливо поважають батька як голову родини. Мати уособлює ніжність, безмірну доброту, виховує дітей та навчає життя. І, звичайно, сім’я вважалася неповноцінною, якщо не мала діточок. Адже вони — смисл життя батьків.
Українці гостинні та щедрі. Велике українське застілля збирає близьких та далеких родичів, усі посміхаються, жартують, співають пісні. Навіть найдальшогородича не забудуть: обов'язково запросять у гості, кожному будуть раді та за давнім звичаєм подадуть хліб-сіль.
Але малому Тарасу, на жаль, не довелося жити у великій та дружній родині. Рано втративши батьків, він залишився сиротою. Про його злиденне дитинство ми читаємо у віршах. Однак Шевченко завжди мріяв про велику родину, щоб його завжди зустрічали рідні на порозі рідної хати. Не судилося цьому статися. Тарас залишився самотнім, так і не одружився.
Кожному з нас треба цінувати все, що подарували нам наші батьки, — родину, любов, щирість, добро, щастя.