Майстерне відображення широких просторів рідної землі в поетичних творах "Гаї шумлять", "Де тополя росте" (3 варіант)

Шкільний твір

Павло Григорович Тичина був щедро обдарованою людиною. Не тільки писав вірші, а й гарно малював, добре знався на музиці, вправно грав на багатьох інструментах, чудово співав. І це вплинуло на його поетичні твори: вони дуже музичні, несуть в собі багато світла, тепла, яскравих барв.

Поет дуже любив природу, тонко відчував її красу. Шелест трав і злаків, шум дерев, плюскіт річкових хвильок, спів і крик птахів, голос тварин звучали для нього, як музика. Цю музику природи можна відчути, читаючи вірші Павла Тичини.

У поезії "Де тополя росте" автор із замилуванням і надзвичайною любов'ю зображує літню пору, яка асоціюється з житнім полем:

Шумить жито, співа,

Заохочує жить.

Вітерець повіва,

Жито хилить, п'янить...

Ліричний герой розмовляє з природою, яка торкає його душу:

Жито шепче мені

Як привільно навкруг,

І тремтить вдалині

Й потопа виднокруг...

Надзвичайною музичністю пронизана поезія "Гаї шумлять..." Розповідаючи про шум гаю та шелест трав, автор використовує прийом звукопису, що допомагає змалювати ці явища природи.

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Таким образним висловом поет передає ледь помітне тремтіння повітря в спеку.

Загалом вся поезія "Гаї шумлять" пройнята величезною радістю та оптимізмом.

Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи.

Під тихий шепіт трав

голублячий.

Справедливо було б сказати, що у своїх твора Павло Тичина виразно, барвисто, наче малюючи словами, зобразив краєвиди рідної природи і разом з тим "озвучив" їх.

Інші варіанти цього твору: