Справжній патріот ніколи не буде принижувати іншої нації, а поважатиме інші народи так само, як і свій. Таким справжнім патріотом є Т. Г. Шевченко. У своїй творчості він не тільки звертався до історії українського народу, а й осмислював події з життя інших народів: кавказького — у "Кавказі", чеського — у "Єретикові", російського — у "Сні".
Ідея слов'янської єдності з'явилася ще у "Гайдамаках", де оповідач страждає через те, що слов'янські народи, зокрема український і польський, замість того щоб "жити та брататься", розливають ріки братньої крові. Ця ідея постає дещо в іншому плані в "Єретикові". Чеський і український народи хоч і не воюють між собою, але і не усвідомлюють своїх слов'янських спільних коренів.
Розбрат та роз'єднання в слов'янській сім'ї зумовлені зовнішніми, історичними обставинами, які Т. Шевченком представлені у розгорнутій метафоричній картині:
Запалили у сусіда
Нову добру хату
Злі сусіди; нагрілися,
Й полягали спати.
Значення цих образів розкривається у наступній строфі: велика нова хата — це сім'я слов'ян, а злі сусіди — це німота, тобто німці. Наслідком такого роз'єднання стали "усобищ лютая змія" і поділ німцями "пожарищ і сирот".
Але ідея братерству, мов та іскра, що залишилася від підпаленої хати, тліла, та не згасла. І на цьому попелі постав справжній "світоч правди, волі". Так характеризує Шевченко Шафарика, який розвивав ідею об'єднання слов'янських народів. Ця ідея прийшлася Шевченкові до вподоби: він мріяв про те, щоб навколо панувала воля, якої були позбавлені українці і чехи. І хоч українці в межах Російської імперії і були об'єднані з росіянами, але при цьому зазнавали національних і соціальних утисків. А головний принцип, за яким мали б об'єднатися слов'яни, — це рівність, де кожний народ сприймався б не як молодший чи старший брат, а просто як брат.
Ідеї Шафарика оживили слов'янські народи, як Бог оживив кладовище з мерцями на очах пророка Ієзекіїля:
І — о диво! — трупи встали
І очі розкрили,
І брат з братом обнялися
І проговорили
Слово тихої любові
Навіки і віки!
І потекли в одно море
Слов'янськії ріки!
Такою була мрія Шевченка, і до цього закликав він усі слов'янські народи. Цей заклик є актуальним і зараз. Навіть існуючи окремо, слов'янські нації повинні складати певну наддержавну співдружність, бо спільні були їх корені, спільними або схожими були їх долі.