Відомий український письменник Тарас Шевченко дуже часто звертався до теми дитини, що росте без батьків. Він вболівав за свій народ і дуже гостро відчував його страждання.
У поезії "На Великдень, на соломі..." розповідається про те, що діти хвалилися один перед одним подарунками на свято. Кому подарували сорочку, кому смушеву шапочку, кому чобітки. І лише одна сирітка мовчки сиділа осторонь. У неї не було батьків, і єдине, чим вона могла похвалитися, це те, що вона обідала в попа.
Діти-сироти позбавлені не лише матеріальних статків, але й батьківської любові та ласки. А це для дитини найстрашніше. Така дитина не захищена від прикростей життя, ніхто не вступиться за неї у скрутну годину. Саме тому Т. Шевченко багато своїх творів присвятив темі страждань та поневірянь дітей-сиріт.
Доля сироти була типовою для тогочасної України. Так само доля поневоленої України була типовою для Російської імперії: багато народів стогнало під ярмом царату. "В Україні не повинно бути сиріт!" — ніби чуємо ми гнівний голос Кобзаря. Нехай справдяться золоті слова великого Кобзаря!