Любіть Україну, як сонце, любіть,
Як вітер, і трави, і води.
В годину щасливу і в радісну мить,
Любіть у годину негоди.
(В. Сосюра, "Любіть Україну")
Серед найсвітліших людських почуттів — любов до неньки, що дала життя, і до Вітчизни-матері. Україна... Край невимовної краси і тяжкої недолі, неповторної пісні і волелюбного лицарства, край з багатою і на радість, і на криваві сторінки історією...
Одного разу по радіо я почув пісню на слова Віктора Баранова. Вона вразила мене до глибини душі, і це спонукало мене до пошуків тексту. Слова тексту вразили мене, мабуть, тому, що торкалися якихось струн моєї душі і були співзвучними моїм думкам...
Читати приклад твору →Про моє покоління говорять одним словом — "загублене". Чому? Чому така доля наша? З чим це пов'язано? Хто винен у цьому?
Безліч питань, а яка відповідь на них? Яке тлумачення буде істинним? Важко про це сказати. Чи тому, що досвіду життєвого замало, чи тому, що час занадто суперечливий...
Проте вірною, думаю, буде така теза: ми не маємо сьогодні тих ідеалів, на яких виховувалися наші батьки, діди, прадіди, а звідси — і всі проблеми...
Образ України в творчості сучасних українських поетів (Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, Ліна Костенка).
Доля України, її минуле, сучасне і майбутнє — лейтмотив творчості українських поетів XX ст. Ця тема стала актуальною і для наших сучасників: Д. Павличка, І, Драча, Б. Олійника, Ліни Костенко.
У творах Д. Павличка образ України насамперед асоціюється із рідним краєм — Гуцульщиною, до якої він звертається з глибокою повагою, патетикою: "Франківщино! Моя ти рідна земле..."...
Одвічне, як світ, і завжди хвилююче питання: з чого починається батьківщина? З маминої пісні? З батьківської хати? Все це так, проте не останнє, якщо не найперше місце належить природі. Охороняти природу — значить охороняти батьківщину.
Згадаймо наших далеких предків. Обов'язковою умовою заселення нових територій була наявність води, лісу. Якщо з тих чи інших причин чогось бракувало, то селяни копали криниці, саджали лісосмуги й фруктові дерева...
Кожна людина повинна знати свій рід, своє коріння, витоки національної культури. Про надзвичайну важливість історичної пам'яті народу, значимість духовного зв'язку поколінь складено пісні, написано вірші.
Українська народна пісня
У полі калина,
У полі червона
Хорошенько цвіте...
Україно! Ненька наша рідна, стільки про тебе писано-переписано, у стількох думах і піснях тебе оспівано, стільки живописних полотен про тебе написано. А ти знову і знову дивуєш своєю красою, своєю таїною. І кожне нове покоління зізнається тобі у вічній любові...
Читати приклад твору →Україно! Доки жити буду доти відкриватиму тебе. (Василь Симоненко)
Ти звеш мене, й на голос милий твій
З гарячою любов'ю я полину;
Поки живуть думки в душі моїй,
Про тебе, ненько, думати не кину.
/ В. Самійленко /
У руках тримаю улюблений томик поезій українських поетів. Перегортаю сторінку за сторінкою, читаю — і раптом бачу тендітну гілочку полину...
З давнини, довіку ранимої,
Над владиками світу встаю
І до вас промовляю, Сини мої,
Не проспіть Україну мою
П. Карась, "Монолог Тараса"
Україно! Рідна земле моя! Перед тобою схиляюся у глибокій шані і любові. Я — дочка твоя, маленька частинка великого народу. Під твоїм небом з'явилася на світ, пізнала життя, зробила свої перші кроки, промовила перше слово. І тільки з плином часу по-справжньому почала усвідомлювати, що
вросла у батьківську землю навіки...