Ліричне "я" Анни Ахматової
І. Перша збірка "Вечір". (Перша збірка "Вечір" 1912 року зробила відомим ім'я Анни Ахматової. Характеризуючи особливість її поезії, Кузьмин писав у передмові до збірки про те, що вона має здібність "понимать любые вещи... в их непонятной связи с переживаемыми минутами". Саме звичайні речі свідчать про стан ліричної героїні більше, ніж довгі монологи. її ліричне "я" проступає через тонкість сприйняття світу.)
ІІ. Поезія "незустрічі". (Вже у ранніх віршах Ахматової читач побачив цікаву особливість: її короткі вірші схожі на цілий роман, який вміщує історію стосунків, сюжети почуттів і незмінну нерозділеність почуттів. Це поезія "незустрічі". Зміст життя героїнь Ахматової — кохання в усіх відтінках і проявах — від передчуття кохання, чекання любові до "страсти, раскаленной добела".)
ІІІ. Урбаністична тема творчості Ахматової. (У другому збірнику "Чётки" (1914) героєм лірики Ахматової стає Петербург, "город, горькой любовью любимый". Ахматова належала до акмеїстів, а для них це місто — уособлення "класичності". Тому особливе значення надається деталі. Так у вірші "В последний раз мы встретились тогда" читаємо:
Как я запомнила высокий царский дом
И Петропавловскую крепость!
Ці деталі міського пейзажу виступають знаком розлуки.)
ІV. Нові мотиви "Белой стаи". (У цій збірці відобразились нові мотиви самовираження — це мотиви битви, розлуки, воїна-чоловіка. Усе частіше згадується ім'я Господа. Лірична героїня не ремствує, а спокійно й мужньо приймає покладену на неї місію. Це нове ліричне "я" Ахматової буде з нею незмінним до кінця днів.)
V. "Пушкінська" тема. (З традицією пушкінської поезії пов'язує Ахматова і сприйняття ролі поета, і ставлення до поезії. Від Пушкіна гармонійність вірша, багатство тем, здатність виявити найтонший душевний порух, зіставити себе й сучасність. Громадянський обов'язок через ліричне "я" поетеси теж багато в чому від пушкінської традиції.)