КАВАБАТА ЯСУНАРІ
(1899-1972)
"Красою Японії народжений" лауреат Нобелівської премії з вишуканою простотою відтворював у свої творах красу японської культури. Зі сторінок його творів віє ностальгія за колишнім національним устроєм. Усе змінюється — Японія також намагається стати цивілізованою державою західного зразка. Головною проблемою творів є пошук гармонії людини і природи. Повість "Тисяча журавлів" є вершиною творчості Кавабати Ясунарі.
Інші твори письменника: повісті "Танцівниця з Ідзу" (1926), "Веселі дівчата з Асакуса" (1929), "Країна снігу" (1927), романи "Стогін гори" (1953), "Дальня столиця" (1954).
Кавабата Ясунарі — письменник-модерніст, особливості його художнього мислення пов'язані з естетикою дзен — сприйняття світу не через розум, а завдяки природній безпосередності, гармонії з національним довкіллям.
Кавабата — "красою Японії народжений"
(вплив національної етики та естетики на його творчість)
Кавабата прожив досить довге життя, написав понад 400 романів, повістей, есе. Він перший японський письменник, якому було присуджено Нобелівську премію (1968) "за письменницьку майстерність, яка з великим почуттям передає суть японського способу мислення".
Творчість Ясунарі Кавабата — складна і багатогранна. У молодості він захоплювався неосенсуалізмом (явище японського модернізму). Так з'явилася перша збірка "Наряд почуттів", до якої увійшли 36 оповідань. Використання асоціацій за контрастом, відтворення суб'єктивних відчуттів, "яскравих і повних життя в умовах мінливої дійсності", метафоричність — ці особливості поетики неосенсуалізму притаманні Кавабаті-початківцю. У його оповіданнях "краса — прохолодна і пронизлива", "безсонні ночі нагромаджувалися, як гори". Героєві здається, що "кохану дівчину прибиває до нього хвилею".
Наприклад, оповідання "Осінній дощ". Це прекрасні замальовки на фоні осіннього дощу. На початку оповідання — дощ кленового листя, що, як вогники, падає в темно-синю воду і гасне в ній — чи то дійсність, чи то видіння. Потім дощ, що стукає у вікно вагона, в шумі і ритмі якого відчувається музика. Потім краплі дощу, що стікають по шибках, а за ним дівчина, яка вижила, незважаючи на смертельну недугу. Тепер вона демонструє кімоно Наречених. Виникає загальний ефект, що уподібнює прозаїчний твір поетичному, в якому головним є не подія, а викликане нею почуття.
Повість "Танцівниця із Ідзу" (1918) також вважається одним із творів неосенсуалізму. Письменник проникає в суть людської природи, баче добро і красу навіть в тому, що на перший погляд може здатися жорстоким і потворним. Це проявилося в романі "Бродяги із Асакуса" (1930), де він розказує про тяжке життя озлоблених, розчарованих у житті людей, які намагаються забути своє горе, віддаючись сумнівним розвагам. Але в романі немає Соціального підтексту. Головне в ньому — прагнення побачити людину в людині на тлі злигоднів та жахів життя.
У "Кристалічній фантазії" (1933) Кавабата використав популярний метод — "потік свідомості", який, як запевняли його прибічники, дозволяє глибше проникнути у внутрішній світ людини. Письменник відтворює суб'єктивне сприйняття світу за прикладом "мимовільної пам'яті" Марселя Пруста, коли звичайна життєва дрібниця (в даному випадку туалетне дзеркало) відроджує в пам'яті минуле. І це не проста данина модернізмові. Ясунарі Кавабата приваблювала спрямованість цього методу на безпосереднє відтворення процесів духовного життя. Але згодом письменник впевнився в тому, що, відриваючи героя від реального життя і викладаючи лише уривки його спогадів, неможливо показати людське життя. Він шукав свій шлях, виходячи із внутрішньої потреби знайти головне, без чого мистецтво втрачає сенс.
У своїй статті "Красою Японії народжений" Кавабата переповідає глибоке враження від класичного японського роману "Гендзі моногатарі" (XI ст.) і класичної японської поезії — хоку і танка. Вони стали естетичним підґрунтям його художнього смаку і літературного чуття.