Дзвінок знову залився цвірінчанням і тьохканням.
- "Дивно, невже господарі приїхали?"
- "Малоймовірно."
- "Неприємна може вийти ситуація."
- "Тю на тебе. Може це симпатична сусідка зверху прийшла попросити солі. Зараз з сіллю проблема."
- "Треба глянути."
Обережно поклавши ложку, я відсунув від себе пательню, склав руки перед собою на столі і, глибоко зітхнув. Закривши очі, завмер, ніби збираючись в гармонії медитації перетравлювати сніданок.
5 *** Зараз
Не дочекавшись ніякої реакції на дзвінок, Курносий дозволив:
- Вот, Мєлкій, тєпєрь работай. Учіть тєбя єщьо і учіть.
Мєлкій, присівши коло дверей, почав копирсатися в замку металевими пластинками. Курносий зосереджено оглядав свої долоні у гумових рукавичках. Пройшла майже хвилина.
- Ну чьо?
- Да хрєнь какая-то. Как будто замок залілі ебоксіткой. Нічєго нє шевєлітся.
- Маладьо-о-ож. Рано тєбє єщьо самому на дєло. Рано. Давай сюда.
Не встиг Курносий присісти коло замка, як раптом почалася якась чортівня. Обох чоловіків невідома сила схопила немов кошенят навколо грудей. Різкий ривок в різні боки. З грудей обох вирвався глухий хек. В наступну мить обидва мародери висіли посередині коридору, не торкаючись підлоги і стін, повернуті лицем один до одного.
- Ссссука!
- Чьо за…!
Чоловіки почали смикатися в надії вирватися з невидимих пут. Безладно махаючи руками та ногами Курносий з Мєлкім виряченими очима дивилися один на одного.
- Ахрєнєть тєхніка! Ето чьо, …лядь, ловушка какая то?!!!
- Ссска!
Мєлкій дотягнувся ногою до одного рюкзаків, що стояли коло стіни, але рюкзак лише впав на бока і завмер, не бажаючи надати ніякої допомоги. Все відбувалося у дивній тиші. Всі хеки, лайка, та шурхіт одягу дуже яскраво відтінялися оточуючою тишею. Щось легенько тріснуло. Це з замка вилетіли відмички і плавно, обертаючись по дивній траєкторії попливли в повітрі і зупинилися рівно посередині між літаючими чоловіками. Обертання припинилося і відмички зупинилися як стрілка компаса, показуючи одна на Мєлкого, друга на Курносого. Далі відмички миттєво розлетілися в різні боки і зникли в тілах жертв. На грудях по сірих футболках почали розтікатися невеличкі темні плями.
- "Не відволікайся, зараз підлогу забрудниш фекаліями, прибирати треба буде"
- "Швидше"
Два тіла зірвалися з місця, вилетіли на сходовий майданчик, та з карколомною швидкістю, по спіралі, неначе пара керованих безпілотників, не чіпляючи за стіни і сходи, помчали до першого поверху.
6 *** Зараз.
- Ріта, у тебе є телефон когось із тероборони?
- От, здрастє! А у тебе що, немає?
- У мене лише дільничного є, але я не знаю чи евакуювався він, чи ні. У нього ж троє дітей, певно повіз.
- То набирай просто один, нуль, два. Там на чергового попадеш.
Марія Андріївна припинила розмову, та вирішила, до того, як телефонувати у поліцію, підтримати у порядку документи і записати відвідини двох бандитів кацапської зовнішності до блокнота. Попорпавшись у торбинці, вона дістала канцелярське приладдя, та почала свою нелегку діяльність самопроголошеного громадського фіксатора подій. Відмітила час приходу невідомих, та лишень перейшла до опису, як від гучного удару зсередини, ривком відкрилися двері під'їзду, який зараз найбільше цікавив Андріївну. Марія Андріївна здивовано дивилася, як двоє вже добре відомих ій "невідомих", буквально вивалилися з під'їзду і подолавши пару метрів завмерли на дорозі. Загалом було не дуже зрозуміло, яким чином мужики підтримують рівновагу, але, судячи з бездумних виразів обличчя, один висновок можна було зробити. Вони обидва були в глечик п'яні. Один з них, той, що так нечемно, по-кацапськи вітався з Марією Андріївною, взагалі закрив очі і посмикував правою ногою. Другий тупо дивився собі під ноги. Оглянувши нижні половини алкашні, Андріївна впевнилася, що вони до всього, ще й обмочилися.
- "Ну от, бабцю налякав. Вся конспірація коту під хвіст"
- "А-а-ах! Байдуже. Згорів сарай, гори і хата. Давай, відправляй їх політати, бо чим менше картоплі лишається на пательні, тим швидше вона холоне."
Якщо побачивши двох в зюзю п'яних мародерів, Марія Андріївна здивувалася, то те, що відбулося далі, відправило її у шоковий стан. Обох миттєвих алкоголіків, неначе манекени сіпонуло вгору. З шурхотом пролетівши через крони платанів, мародери перелетіли через дах сусіднього дев'ятиповерхового будинку і зникли за ним… . Бумц! З розмаху зачинилися двері під'їзду. Андріївна здригнулася, повільно опустила погляд на екран телефона, що тримала у руці, автоматично відмітила для себе, що з часу приходу двох … певно … інопланетян… , і до часу їхнього … відльоту… минуло одинадцять хвилин. Піднявши погляд, Андріївна встигла побачити неспішний політ до землі декількох, збитих літунами, темно-зелених листочків з платана.
7 *** Зараз. Десь.
Сільська вулиця. Багато зелені. Попід заборами насаджено багато кущів шипшини. Зараз саме пора цвітіння. Безліч ніжно рожевих квітів прикрашали вулицю. Через забори звішувалися гілки вишень та абрикосів. Людей не видко. Щось шурхнуло у небі, і під один з заборів у траву, немов ті мішки з картоплею, з неприємним хрустом впали, неприродньо викривившись, вже відомі нам два тіла. За заборами підняли ґвалт собаки. Одна завила. Але ніхто на вулицю не вийшов, щоб подивитися що відбулося. Тіла знайшли лише десь за півгодини патрульні, які проходили повз.
8 *** Зараз.
- "Як думаєш, далеко полетіли?"
- "Нажаль, далеко я ще не вмію. Бачив, ледве через багатоповерхівку перекинув. Ну а далі, може ще два, три рази по стільки пролетять і попадають"
Картоплі лишилося небагато, і вона вже майже охолола, але виховання давалося взнаки, доїв усю.
- "Свиней у цій квартирі немає, доїдати нікому."
Підхопивши пательню пішов мити посуд. Користувався я цією квартирою незаконно, але свинарник після себе лишати не хотілося. Давалося взнаки все те ж виховання. Згадалися недавні новини, що дивився по телевізору, який срач лишали після себе кацапи. Ще більше захотілося, щоб після мене була чистота.
- "Виправдовуєш себе? Думаєш, що помивши посуд перекреслиш те, що вдерся у чужу квартиру і живеш на чужих харчах? Новини бачив? А коли тебе, як отого мародера, коло центра села без штанів до стовпа прив'яжуть?"
- "Все можливо, можливо і прив'яжуть. Значить буде за що. Однак мені здається, що я втечу"
- "Значить, своя рука володарка? Хто сильніший, той і правий? Оцим двом грабіжникам зась, а тобі можна?"
- "До речі, я тут нещодавно вбив двох людей, а за вбивство мабуть покарання більше повинне бути, аніж до стовпа з голою дупою?"
- "Ти від питань не тікай. Злочини підтверджуєш?"
- "Підтверджую."
- "Значить винуватий?"
- "Ні, нажаль, а може на щастя, ніякої вини я не відчуваю. Відчувалка зламалася. Нічим мені тепер вину відчувати. Сам собі тепер закон. І от згідно цього закону, що я сам собі встановив, посуд треба лишити чистим."
- "Совість?"
- "Скоріше якась дивна суміш совісті та моралі."
- "Але в іншому випадку, при інших обставинах, ти залишиш посуд брудним і підеш, і знову будеш вважати, що дієш згідно твого персонального закону?"
- "Все можливо. Зміняться обставини – зміняться і дії. А оскільки я сам собі законодавчий орган, то підправити статтю під себе зможу."
- "Значить ти себе ставиш над людськими законами? Думаєш, Богом став?"
- "Звісно деяка кількість вірної інформації, перетвореної на вміння, можуть значно підняти одну людину над суспільством, але до Бога мені ще далеченько."
- "Слизька дорога."
- "Слизька. Але вже не зійдеш. Лишається слідкувати за симптомами. Не набути статусу коронованого, не відмовитися від людського, не забувати, що на всіляку силу обов'язково знайдеться більша сила."
- "Так, колись у минулому житті пам'ятаєш як казали? "Не підхопи корону", думаю ти розумієш, що я не про коронавірус. Вірніше це називається "зоряна хвороба"."
- "Пам'ятаю. Ще пам'ятаю казку про вогонь, воду і мідні труби. Ось ці мідні труби можуть мозок перекрутити, як м'ясо через м'ясорубку. Була у мене одна знайома, отримала невеличку посаду і десяток підлеглих. А заодно, отримала корону, та таку велику, що тією короною всі звивини у мозку розгладила. Добре що знайшлись добрі і мудрі люди, поставили на місце. Страшно навіть уявити, що відчуває людина, коли всі її мрії, всі палаци з піску і пам'ятники у повен зріст з гівна та палок, розвалюються. Коли все те гівно по пиці а пісок по карманам… Ну, треба віддати належне, трошки мозку у неї все ж таки лишилося. Не наклала на себе руки, хватило мужності вибачитися і через декілька років, здається виправилася, і справи у неї покращали. Відкрила якусь ресторацію, та до людей неначе з повагою ставиться. А я все думав, навіщо ти мені здався? Ти і будеш слідкувати, за симптомами і попереджати мене своєчасно. Хоч якийсь з тебе толк буде. А то тільки і можеш, що під руку бухтіти."
- "Попрошу не нарікати. Під руку я ніколи. У моменти твого зосередження я немов риба об крижину."
Під час свого шизофренічного німого діалогу, я закінчив наводити на кухні щось схоже на порядок. Сміття зібрав у пакет, відніс і кинув коло дверей. Треба винести. Потім, згадавши про незакінчені справи, взув шльопки, відкрив двері та вийшов у коридор. Озирнувся. Коло дверей стояли два повні рюкзаки. Яскравими плямами впали в око наліпки на оглядових вічках сусідніх квартир.
- Бардак… .