Партійно підкована, та фанатично віддана покликанню нести велике і вічне, розмовляла винятково російською та мала у декількох поколінь школярів поганяло Мар'яша. Після розподілу союзу випустила останнє покоління випускників, та пішла на пенсію. Почала читати історичну літературу та якось раптом зрозуміла, що має українське коріння і сама є отією самою українкою, до яких раніше ставилася трохи зверхньо, як до неосвічених, або трохи хворих. Відбувся процес переосмислення і Марія Андріївна, о диво, перейшла на українську мову. Найбільший шок отримали колишні учні, що через п'ять років згадали рідну школу, та зняли кафешку на зустріч випускників, і запросили Мар'яшу, щоб, так би мовити, віддати належне класному керівникові.
На відміну від свого фанатичного російськомовно-партійного минулого, Андріївна стала поміркованою українкою, та не цуралася відповідати російською, коли бачила, що її чисту літературну українську мову не розуміють. Але після початку великої війни все змінилася. З'явилося і "Слава Ісу", і "Слава Україні", і шмат жовто-блакитної стрічки приколотий до грудей немов орден. І кожного ранку, коли проходив патруль, після відповіді "Героям слава!", Сашко Кайдан, син Івана Кайдана, якого вчила Андріївна, ще у першому своєму класі, повинен був вислухати щирою українською повний звіт за минулу добу, про всіх підозрілих типів, москалів та кацапів, що вештаються, та цураються української. Іноді перепадало і "хвойдам та повіям", що заходили до цього та сусідського під'їздів.
Пізніше, після сніданку, до Андріївни приєднувалися ще одна, дві, а іноді три подруги. Тоді вони створювали отой відомий усім анклав бабок з під під'їзду, від якого шугалися всі "наркомани і простітутки", а після початку великої війни винятково "збочинці і повії". Зараз, коли Андріївна зайняла свій спостережний пункт, відсутність подруг їй анітрохи не заважала, оскільки під рукою була старенька "Нокія", надійний кнопошний телефон, що мав дуже потужну батарею. Маючи "безкоштовний всередині мережі", Андрївна не давала витривалій машинці багато простоювати. Але навіть під час розмови, пильності наша вартова не втрачала. А далі, як то кажуть: "Ніщо не віщувало біди"… .
На осяяному сонцем виїзді з двору на короткий час зупинилась якась іномарка, висадила двох пасажирів і, невдало смикнувшись, від'їхала далі. На двох чоловіків, що мали невиразну зовнішність і не першої свіжості одяг, можна було б не звернути уваги, якби не одне "але". На обличчях у них були медичні маски, а за плечима рюкзаки, чимось добряче набиті. Андріївна підозріло насупила брови, опустила окуляри на носа, та продовжуючи розмову по телефону з якоюсь Рітою, почала пильнувати за двома підозрілими типами, що неспішно рухалися мощеною доріжкою у її бік. Хоча, де юре, епідемію ковіду ніхто не відміняв, але на час війни на нього дружно забили всі. Ну, майже всі. За час війни Андрївна бачила маски лише на фармацевтах у аптеці і на лікарях у лікарні. Іноді ще деякі діячі з адміністрації міста модняво красувалися у масках перед публікою, неначе віддаючи шану минулій моді.
Дуже. Дуже підозрілі особи. Вже на підході, підозріла пара ледь змінила напрямок, та пройшла до сусідського під'їзду. Передній чоловік приклав щось у руці до магнітного замка, клацнуло, та залунала примітивна мелодія відчинення під'їзду. Задній чолов'яга поглянувши на Андріївну, махнув рукою, начебто посміхнувся в маску і пафосно промовив:
- Фізкульт прівєт пєнсіонєрам! — Затим обидва зайшли до приміщення.
Клацнувши, спрацював зачинившись, магнітний замок під'їзду.
Давно, дуже давно Андріївну так не ображали. Цей невдаха певно і не здогадався, що ось прямо зараз, він підписав собі смертний вирок і найкраще, що він зараз міг би зробити, це швиденько бігти на місцевий цвинтар, лягати у порожню могилу, та починати себе закопувати.
Коли вдихаючи повітря промовляти довгу літеру "І", то на публіку виходить такий собі напів шепіт, напів свист, що виражає подив, обурення, та невідворотню помсту. Це коли кобра розкриває капюшон, та фронтом зустрічає ворога, то певно, вона так шипить. У виконанні Марії Андріївни цей акт обурення був виконаний на "відмінно", на п'ять балів. Тому що до "відмінно на дванадцять балів" Марія Андріївна не допрацювала, раніше скінчивши свій творчий шлях, та вийшовши на пенсію.
З слухавки почувся голос невідомої Ріти:
- Маш, шо там?! Маша, шо там таке?! Маша!
- Рітка, а я казала, що ти все цікаве дома просидиш! – "Пошепки і голосно", наче "демонстративно і по секрету", прикриваючи слухавку рукою, з конспіративним виглядом, почала переповідати Андріївна.
- От казала тобі виходь! Тепер такого не побачиш. Тут двоє кацапів намалювалися. Знаєш, що він мені сказав? Ти знаєш, що він мені сказав?! Каже: "Фізкульт прівєт пєнсіонєрам"!!!
- Кур-р-р…рочка ряба!
- Ото! Уявляєш?! Рукою махає так, неначе дєвочку собі знайшов і: "Фізкульт прівєт пєнсіонєрам"!!! Ну ти чула?!!!
- Їх там лише двоє?!
- Двоє! Та я і одного тищу років би не бачила! Чи ти вирішила другого до рук прибрати? То пізно прокинулася! А я тобі казала виходь! А все! Нема! Пішли обидва до сусіднього під'їзду.
- Це туди, де каліка отой паралізований живе, той, що до нього лікарка ходить доглядати?
- Вже не ходить, чи то пак вже не живе…
- Помер нещасний?!
- Та ні ж бо! Дослухай! Його евакуювали вчора увечері, лікарка пригнала швидку. Двоє санітарів його у ковдрі винесли. І крісло для інвалідів забрали і речей багато, казала кудись на захід повезе.
- А що з квартирою?
- А що з квартирою?! А що з усіма іншими квартирами? Там на весь під'їзд жильців може квартирах у трьох лишилося. Все на наших плечах. Все ми повинні охороняти! А оці двоє, точно тобі кажу, ДРГ!
- Диверсанти?!
- Точно тобі кажу! І ось! Вони ж у масках були!
- У яких масках?
- У медичних! Чи вже забула, як у сумці з собою пачку масок тягала?
- У масках?
- У масках! Це для того, щоб потім я їх упізнати не змогла. Точно, прочули, що квартира у інваліда вільна, і пішли її чистити. А заодно і інші пусті квартири.
- То значить не ДРГ, … то значить мародери!
- Точно! Мародери! У них у кожного такий здоровенний рюкзак був, що мене в такий можна запхнути! Скільки добра винести можна! А у них два повнісінькі рюкзаки!
- Та ну! Вони що, придурошні з повними рюкзаками на мародерку ходити?
- Ну… Ні! Точно! То вони не помародерити пішли! То вони з мародерки прийшли! Видно квартира звільнилася і вони вирішили тут базу зробити. Тепер вони сюди добро зносити будуть! Треба тепер дочекатися…..
3 *** Зараз.
Підіймаючись по сходам перший чоловік неголосно давав інструкції:
- Маску нє снімай, тут камєр панатикано может бить многа.
- Так панатикано, ілі может бить?
- Не йорнічай! Снімєш – снімут! І хрєн кто тєбя патом атмажет! Відал Сяву? Привяжут тєбя так же к сталбу ізолентой, штанішки спустят і будут тєбя бабкі да дєті паджопнікамі снабжать. А Сявє одна курва равньоханько по центру засаділа. І по яйцам прошло. Гаваріл, что чуть нє кончілся.
- Кагда ето он тєбє гаваріл? Он же єщё там вісіт.
- Ха-ха! А я к нєму подходіл, паспрашал. А напослєдок пару раз єго вєткой отходіл! Чтоб із толпи, значіт, нє видєлятся.
- Ти чьо!
- Ха-ха! Матєрілся, шо чьорт!
- Он же как вирвєтся, на кускі тєбя порєжет!
- Нє порєжет. Он полдня вчєра вісєл. Да ночь єщьо. Еслі за сєгодня єго нє кончат, то бліже к комєндантскому часу я проберусь и срєжу ту ізолєнту. Он к вєчєру будет таким благодарним за свободу, что нє только вєткой по жопє, но і штирь в жопє простит. Ха-ха!
- Жесть… Курносий, чьо премся, как ломовиє? Может ліфтом?
- Усохні Мєлкій! Ми как тєні должни бить. Пришлі, ушлі і нєту нас! І слєда чтоби нє осталось. А тєбя в ліфт пусті, ти там своіх пальчіков пасєєш, а єслі там камєра, то ти сразу селфі дєлать начньош. Вон с бабкой на кой хрєн здаровался? Та сучка старая хуже камєри. Как би мочіть не прішлось?
- Ти базар фільтруй, Курносий, ми нє макрушнікі.
- Сєйчас, Мєлкій, горизонт размит. Відал, какімі звєрьмі укропи сталі? Два дня позорного столба, да бєз штанов! І нікто нє даст даже напится. І ето только за то, что квартирку вскрил. Сєйчас ілі ти, ілі тєбя. І хорошо, что лєто, а то зімой хрєн к столбу би прімьорз. Ха-ха!
- И чєго ми прьомся сюда тогда?
- Ти нас с Сявой нє путай. Ми профі. Тут тєбє і наводка, тут тєбє і ключ от пад'єзда, і мєсто заначкі даже указано. Сєчьош? Всьо схвачєно! … Хух… Високо только…
На восьмому поверсі мародери дійсно почали діяти неначе профі. Одягли медичні рукавички обійшли по периметру всі квартири на площадці і заклеїли оглядові вічка липкими ярличками червоного кольору. Курносий коло однієї з квартир на плінтусі знайшов наліплений ярличок жовтого кольору і обережно відідрав його за допомогою маленького ножа. Так визначилися з квартирою. Мєлкій дістав набір відмичок і хотів зразу взятися за роботу, але Курносий жестом зупинив його і середнім пальцем постукав собі по лобі.
- Ми вєжлівиє і прєдусмотрітєльниє люді.
Піднявши вгору вказівний палець, Курносий демонстративно натиснув на кнопку дверного дзвоника. Потім ще раз. Пішли секунди очікування.
4 *** Зараз.
Картопля майже скінчилася. Я ганяв ложкою залишки картоплі по пательні, в надії вибрати всю, щоб менше було мити. Протьохкав дверний дзвінок. Рука з ложкою завмерла над пательнею.