Батьки не піклувались про неї. Дитя привчилось красти. За що батьки хвалили й частували її горілкою. З роками Явдошка ставала хижішою й хижішою. Як стало їй п'ятнадцять років, увібралася в красу. Запримітив її якийсь офіцер. Прожила вона з ним пів року. Покрала все срібло й золото. Прогнав він її. Незабаром знайшовся другий офіцер. Обікрала і його. Почала торгувати собою. Краса потихеньку почала спадати. Зустріла Максима. Хлопець одразу закохався в неї. Прожили десять років разом. Тільки те й робили, що пили та гуляли. Вряди-годи Максим бив Явдошку. Народилась у них донька – Галя. Вона вже навік зблизила батьків. Родителі вважали, що розкіш вбереже їхню дитину від лихої долі.
Знову війна. Максима забирають на фронт. Явдошка їде за ним. Вже він не кидається в пекло, береже себе. Поранив руку. Максим отримує "Чисту". Звільняється від служби і повертається в Піски з жінкою і дитиною. Оселились у батьківській хаті. Жили тихо й мирно. Торгували. Розбагатіли. Максим збудував собі велику хату на хуторі, подалі від села.
Частина 3
Глава 14, нема землі
Закінчились жнива. Чіпка йде у волость, де отримує новину про те, що якийсь чоловік прийшов з Дону і хоче одібрати Чіпчину землю, яку йому присудила громада. Відсудили у парубка землю… Він бере останні гроші і йде у город позиватись у суд, аби повернули землю. Зустрічається з Василем Порохом, який пише Чіпці "прошеніє" в суд. Хлопець перший раз пробує горілку. Вона йому сподобалась. Порох розповідає про своє важке життя і говорить, що нема правди у світі. У Чіпчинім серці прокинулась недовіра в правду…
Глава 15, з легкої руки
Наступного дня Чіпка прямує в суд. Він йде до секретаря Чижика – "сухого, перегнутого утроє діда з мишачим поглядом".
Панок пропонує "поправити" діло за п’ятдесят карбованців. В хлопця немає таких грошей… Обурившись, Чіпка гордо й швидко виходить з суду. Повертається до Пороха. Знову п’є з ним горілку. Напившись, парубок стає злим. Хлопець засинає. Порох обкрадає його.
Вночі Чіпка повертається в село. Відразу йде в шинок. Виявивши відсутність кисету з грішми, він пропиває свиту.
Чіпка каже Кабанцю, що тепер буде постійно пити, тому що "нігде немає правди… немає добра".
Люди дивувались, дивлячись на Чіпку – донедавна такого працьовитого хазяїна. Під ранок, ледве стоячи на ногах, Чіпка повертається додому.
Мотря говорить синові, що не в землі щастя. Можна прожити й без неї, як вони колись і робили. Прохає сина кинути пити. Син не слухає матері.
П’яний Чіпка у всьому звинувачує людей, адже це вони у нього відібрали землю. Це вони змалечку ненавиділи його, не хотіли з ним гулятись, одхрещувались, за чортеня вважали. Це вони відібрали у нього батька…
Наступного дня парубок знову потяг у шинок, де й провів наступні два дні.
Глава 16, товариство
П’ючи та гуляючи, підібрав Чіпка собі товаришів щирих: Матню, Пацюка та Лушню. Всі були однакових літ.
Тимофій Лушня: "Широкоплечий балакучий панище, високий, бравий, з хорошим панським личиком, з чорними гарними усами і карими веселими очима". Мати народила його від старого пана. Із самого дитинства хлопчика постійно били нізащо. Тому, через декілька років, із слухняної та доброї дитини виріс справжній злодюга, який постійно крав і підставляв інших.
Петро Пацюк: "Худощавий, низький, мишастий. Такий і прудкий і говіркий, співучий, на селі – перший співака".
Матня: "Неповороткий, неохайний. Обличчя татарське, кругле, як гарбуз, голова велика. Не любив він ні співати, ні балакати. Все дудлив горілку, як воду".
Всі троє виросли у панських дворах. Всі троє стали п’яницями та волоцюгами. Цілими днями вони гуляли у шинку. Потім йшли до Чіпки висиплятись. Потихеньку пропивали його добро.
Мотря плакала, ганьбила свого сина. Аби хоч якось відірвати його від склянки, вона пожалілась на сина у волость. Чіпку посадили у "чорну". Братчики визволяють товариша. Намовляють його проти рідної матері. Хлопець біжить додому, вибиває вікна й двері, починає кричати й лаяти матір. Мотря плаче, забившись у куток. Вона боїться свого сина. Забравши мамину нову свиту зі скрині, Чіпка йде з товариством до шинку.
Жаль та досада давили серце матері. Тяжкою працею зароблене те добро. Мама йде жити до сусідки.
З легкої руки пропив Чіпка усе хазяйство. Братчики пропонують продати ще й стіжки жита – останнє, що залишилось у парубка. Та хлопець відмовляється продавати такою важкою працею зароблений хліб жидові. Чіпка хоче продати цей хліб Грицькові – другові дитинства.
Глава 17, сповідь і спокута
Чіпка йде до Грицька та не застає його вдома.
Грицько працює вже декілька неділь у жида Оврама в пивниці. Повернувшись додому, він розповідає жінці Христі, що вночі невідомі обікрали жида.
Чіпка знову приходить. Він розповідає про своє важке життя. З болем згадує, яким чудовим було життя зовсім недавно. Чіпка сповідується подружжю. Винить у всьому людей, лиху долю. Каже, що нема на світі правди.
Хлопець пропонує купити у нього хліба. Та Грицько відмовляється. Тоді Чіпка віддає зерно задарма.
Христя розуміє Чіпку, адже до неї, як до сироти, люди нечесно поставились в дитинстві, відняли все її добро. Грицько не розуміє, чому жінка жаліє Чіпку – волоцюгу й п’яницю.
В неділю Грицько приїхав по зерно. Товариство допомагає погрузити вози. Та коли вони дізнаються, що Чіпка задарма віддав хліб, починають докоряти йому.
Грицько хоч і забрав хліб, проте зробив це заради власної вигоди. І свого ставлення до Чіпки не змінив. Він зверхньо ставиться до нього.
Глава 18, перший ступінь
Мотря оселилась у баби-пупорізки. Наймичкувала у людей. Боляче їй було згадувати свого сина, як він її зневажив. Все плакала. "Краще б я тебе сину не зродила, або, зродивши, узяла за ноги та об пень головою…" – таке думалось іноді Мотрі.
Якось Чіпка п’яний біг по вулиці та ухопив маленьку дівчинку Парасю. Перелякав мало не на смерть дитину. Насилу відшептала баба.
Мотря просить у Господа власної смерті.
Пропив Чіпка все що мав. Нема грошей, в шинку не дають горілки. Згадує часом Галю, маму… Картає себе за те, що оступився.
Приходять товариші. Вони пропонують йому піти на злочин — украсти, аби на виручені гроші купити горілки. "Украсти?!" – Чіпку терзають докори сумління…
Молодики йдуть "на діло" до пана. Крадуть пшеницю. Чіпка наткнувся на сторожа, побив його до смерті. Зерно продали жидові.
Глава 19, слизька дорога
В селі почали говорити про крадіжку, про смерть сторожа. Підозри падають на Чіпку й товариство. Волосні приходять до Варениченка. Та підтверджень злочину не знаходять. Хлопця ведуть у волость.
Чіпку, Пацюка, Матню та Лушню закривають у "чорній". У в’язниці у компанії виникає задум: як тільки їх випустять – обікрасти голову й писаря.
Кожного кликали на допит. Та всі четверо в один голос: "Знать – не знаєм, чуть – не чули". Через тиждень їх відпускають на волю.
Наступного дня новина: "Невідомі увірвались уночі до голови та забрали багато грошей". Ще через день: "Пограбовано писаря". Знову підозри на Чіпчине товариство.
Після Чіпчиної спокути в хаті Грицька (див. главу 17), Христя зовсім перемінилась. Слова Чіпки глибоко запали їй в душу. Засумувала Христя. Як не намагався Грицько її тільки розрадити… Після звістки про злочини, сум її став ще більше діймати.
Глава 20, на волі
Настала довгоочікувана воля. Проте пани змусили селян працювати на себе ще 2 роки.
На носі Різдво. Всі селяни заклопотані. Чіпка і Компанія як завжди байдикують. Хата гола, без вікон, їсти нема чого. Одне тільки – горілка з дня у день. Противно було Чіпці таке безпутство.
Селяни збираються у пана, аби отримати плату за ті два роки, які вони працювали у нього після отримання волі. Пан Василь Семенович розлютився. Він їде до станового Ларченка, аби той утихомирив бунт селян. Ларченко їде в Піски з ротою москалів. Збирає піщанську громаду. Починається сварка. Між москалями та кріпаками здіймається колотнеча. Дід Улас падає в натовпі. Ледве живого його витягують. Чіпка те побачив, розлютився, закипіла душа. Почав закликати товариство та Грицька ставати на оборону. Грицько заховався в чиїмсь городі; Матня, Пацюк, Лушня накивали п’ятами, злякавшись. Чіпка боронить діда Уласа. Хлопця хапають і довго б’ють. Та не крикнув Чіпка, не застогнав навіть! Тільки затаїв злість велику у серці. Чіпка нарешті зрозумів хто такі його "вірні" друзі – волоцюги, боягузи, п’яниці та нахлібники.
Глава 21, сон у руку
Чіпка ліг спати, йому сниться: темна ніч, чорніють панські комори, двір, три силуети несуть кудись мішки. Зовсім поруч: два чоловіки серед двору борюкаються. Той, що знизу тяжко стогне, ледве дише, з рота у нього тече кров. Верхній гамселить його кулаками, мов лютий звір. Придивляється Варениченко: "Це ж я!". Чіпка різко прокидається.
Згодом сниться другий сон: темна ніч. Кругом нього п’яні чоловіки, жінки. Вони сміються, танцюють. Сниться мама Мотря та дід Улас – світлі образи. З темряви виходять темні постаті – пан з писарем, перегнутим утроє. Вони підходять до людей, починають кусати їх. Писар з паном впиваються в горло якомусь п’яниці і починають пити з нього кров. Навкруги здіймається лемент. Зі світлого неба спускається Галя. Показуючи на сторожа, вона питає "Що то ти наробив? Чіпко, ти вбив невинну людину!" Вона докоряє йому. Чіпка проганяє її від себе.
Галя називає панів ситими п’явками, які, насмоктавшись людської крові, тихо-мирно доживали віку. Пограбувавши пана, Чіпка видавив з п’явки всю кров людську й тепер люди знову будуть страждати, бо панам-п’явкам потрібна КРОВ! Галя винить Чіпку.
Все навкруги починає горіти. Та горить не вогнем, а кров’ю.
Чіпка з жахом прокидається. Він плаче і починає молитись Богу.
Матня й Пацюк, послали Тимофія Лушню в розвідку – подивитись як там Чіпка. Братчик приходить і застає Варениченка, як той молиться, починає з нього сміятись. Чіпка розізлився, взяв макогона, біжить за Тимофієм, погрожуючи вбити за те, що той зрадив його, не допоміг боронитися від москалів. Лушня відбріхується. Каже що не тікав, а пішов по підмогу, і його з товаришами, буцім то, було жорстоко побито і кинуто в "чорну". Чіпка повірив йому.
Варениченко вирішує почати нове життя: кинути пити, вдень працювати. А вночі… карати всіх, хто дере з простого люду! Як він сам каже: "Нехай ніч покаже, де моє, а де – твоє!".
Глава 22, наука не йде до Бука
Сусідка розповідає Мотрі, що Чіпку побили.