Іван Котляревський — Енеїда (переказ)

Стислий переказ, виклад змісту

Сторінка 2 з 4

Еней запитав як звати її. Та відповіла, що ім’я її Сивілла, вона Кумська відьма, жінка-пророчиця, допомагає людям, вміє замовляти, знімати прокльони, вміє ворожити. Сивілла запросила його у каплицю, щоб він помолився Фебові, а якщо він дасть золота трохи, то вони йому і дорогу в пекло зможуть показати.

Еней зайшов, почав молитися, і чим далі, тим відьмі ставало гірше – її почало трясти, бідолашна впала на землю, билася, а коли хлопець закінчив молитву, передала вона слова богів з Олімпу, що ще чекають на нього та троянців випробування, бо Юнона не може заспокоїтись і бажає зашкодити йому, але після цього буде Еней в Римі володарювати, маючи щасливу долю. Енея ці слова не задовільнили і він попросив Сивіллу провести його до батька в пекло. Стара вказала йому дорогу в ліс, де знайде він особливе дерево, від якого треба відламати гілку, бо без неї залишить він в пеклі і душу, і тіло. А як зломить він гілля, треба одразу тікати і не озиратись, бо будуть благати його голоси, але це приведе до загибелі. Сказавши це, Сивілла десь зникла, а Еней залишився один. Одразу пішов у густий ліс шукати це дерево і все йому ввижалися чудні голоси. Тут очі його щось засліпило і в мить опинився під кислицею [яблуня]; зірвавши гілку, чимдуж став тікати.

Прибігши до троянців, велів зібрати худобу та принести її у жертву Плутону та інших богам пекла. Коли з’явилася Сивілла, наказала вона Енею покинути троянців та збиратися у дорогу до батька, взявши торбину з їжею. Йшли Еней з Сивіллою до пекла, а дійшовши до гори, вскочили в якусь нору, що вела на вулицю до підземного царства. Тут жили Дрімота та її сестра Зівота, потім Смерть, ще далі чума, війна, голод, холод, різні хвороби та інші біди, що спіткають людей на землі. Також тут зустріли вони злих мачух, свекрух, братів, сестер, зятів та тестів, злидні; нечесні та неправедні представники різних професій, п’яниці, розпутниці та ледацюги. Еней від страху аж тремтів, а Сивілла спокійно вела його далі, де вони підійшли до річки Стікс, через яку перевізник Харон переправляв душі в саме пекло. Він дуже собою пишався і вважав свою роботу дуже поважною, бо на березі всі завжди ледь бійки не влаштовували, щоб на цей раз Харон перевіз їх, бо він кожного разу сам обирав кого посадить у свій маленький човен. Йдучи до переправи, Еней зустрів свого керманича Палінура, що жалівся на долю свою, бо перевізник не бере його у свій човен. Але Сивілла не дала довго говорити. Відвела Енея до Харона, якому розказала з ким та з якою метою прибула вона до пекла. Перевізчик одразу погодився і перевіз їх двох, а за роботу свою взяв півалтина та вказав дорогу далі. Пройшовши повз триголового пса, якому Сивілла кинула хліба, що від відволікся від них, вони побачили страшну картину, де в казанах кипіла смола, а в них сиділи грішники:

"Панів за те там мордовали

І жарили зо всіх боків,

Що людям льготи не давали

І ставили їх за скотів".

Брехуни там лизали розпечені сковорідки, чоловіки, яким жінки зраджували, сиділи з рогами та заплющеними очима в кип’ячих казанах, а батьки, що не вчили своїх дітей, кипіли в нафті, жадібним людям чорти вливали розпечене срібло в рот.

Відійшовши трохи далі, Еней побачив жіночу муку, де пеклися дівчата легкої поведінки, зрадниці, відьми, жінки, що розбивали чужі сім’ї і залишали дітей без батька, вбивці.

Еней зустрів свою Дідону і почав до неї женихатись, шкодуючи, що вона сама вкоротила собі віку. Ласкаві слова говорив їй, але вона різко відмовила йому. Сивілла покликала Енея, сказавши, що нема чого стояти довго язиком чесати. Продовжили вони шлях і по дорозі зустріли багато знайомих душ; з усіма віталися і обіймалися. Зустрів він тут також багато воїнів-троянців. Йшли вони далі, поки не побачили хатини та царський будинок Плутона. Пішли до господаря підземного царства з дарами, а особливо до його Прозерпини, щоб віднести їй золоту гілку, якою вона так марила. Еней став розпитувати Сивіллу чому він досі за всю дорогу ще не бачив свого батька: ні серед грішних, ні у Плутона, на що вона відповіла, що Анхіз за походженням божої крові і може жити там, де захоче. Забралися вони на гору і стали звідти виглядати батька Енея. А в цей час Анхіз був унизу і коли випадково подивився на гору, побачив там свого сина і від радості не відчував землі під ногами. Підбіг та почав розпитувати його про все. Запросив до себе, а там сиділи ворожки, що намішали якихось трав та розказали Енею його долю: мав він стати могутнім правителем, побудувати в Римі своє царство і буде його рід дуже багатим та величним:

"Енею годі вже журитись,

Од його має розплодитись

Великий і завзятий рід;

Всім світом буде управляти,

По всіх усюдах воювати,

Підверне всіх собі під спід".

Попрощався Еней із своїм батьком і разом з Сивіллою втікли вони назад. Повернувся хлопець на землю до троянців, побачив, що вони всі спати лягли і сам заснув.

Частина 4

За те, що Сивілла допомогла йому з дорогою у пекло, заплатив Еней їй 12 шагів і вони попрощалися. Зібрав він своїх троянців і продовжили плавання. Спочатку море було спокійне, але потім почалася буря. Перелякалися всі, але згодом вітер зупинився і всі полягали спати. Тільки задрімали, як прокинулися від крику поромщика, який репетував, що пливуть вони біля острова, де править цариця Цирцея; людей вона дуже не любила і перетворювала їх на звірів, проте минути острів троянці ніяк не могли. Подумали і вирішили помолитися Еолу, щоб він зібрав вітри і розвернув їх човни в інший бік. Він послухав троянців і змінив направлення човнів, всі аж повеселішали, що біду оминули.

Пливли вони далі, коли Еней побачив русло річки Тібр (річка, на якій стоїть Рим), яка була "Зевсом обіщана" і велів гребти швидше. Спустившись на землю, одразу почали роботу – будувати міста. Еней сказав:

"Моя тут воля,

І кілько оком скинеш поля,

Скрізь геть настрою городів".

Земля це була латинська, а на ній правив дуже жадібний цар Латин, у якого була дружина Амата та дуже вродлива та молода дочка Лавинія (Лавися), до якої багато хлопців женихалися, щоб у придане її отримати грошей багато, а потім і півцарства відхопити. Матір Лавинії мріяла посватати дочку з царем на ім’я Турн, що правив у сусідньому царстві, бо теж був гарний та багатий.

Вже всі чекали сватання молодих, коли на латинську землю прибув Еней. Троянці пішли роздивлятися землю, де тепер мали жити та будувати своє царство, а повернувшись, доповіли Енею, що люди тут говорять якоюсь незрозумілою мовою. Тоді хлопець велів купити латинські абетки і вже через тиждень троянці володіли латиною:

"Енея звали Енеусом,

Уже не паном — домінусом,

Себе ж то звали — троянус".

Еней обрав десяток троянців, що найкраще вивчили латину і відправив їх з візитом до царя Латина з подарунками та хлібом-сіллю. Той, побачивши послів, одразу наказав прибирати царський будинок та влаштувати бенкет на честь гостей. Троянці передали царю та його сім’ї подарунки – чоботи-скороходи, скатертину-самобранку та килим-самольот. Латин зрадів таким дарам і запросив Енея до себе у гості, передавши йому через троянців теж подарунки. Радо прийнявши Енея та його громаду, Латин ледь зятем його не називав і мріяв стати з ним ріднею.

В цей час Ірися, прислужниця Юнони, доповіла їй як радо приймають Енея латинці і діло йде вже до весілля. Вона дуже розлютилася і попросила Плутона прислати їй фурію Тезифону, щоб зруйнувати спокійне життя хлопця. Коли та з’явилася, богиня наказала їй перетворити весілля на похорон і пролити кров троянську.

Спустилася Тезифона на землю і напустила жалю на серце Амати, що та стала ніби сама не своя, проклинала і чоловіка свого і саму себе. Потім пішла до Турна і навіяла йому сон, ніби Лавися зрадила його з Енеєм, зняла каблучку і взагалі забула про свого коханого. Прокинувся і вже не розрізняв сон з реальністю, написав листа Енею, де викликав його на поєдинок, а царю Латину оголосив війну. Фурія була рада, що все йде як вона планувала і продовжила свою справу. На одному хуторі жила ненька Амати – була дуже лютою жінкою, але часто відправляла Латину та його сім’ї дари, за це він за неї вступався. І був у неї її улюблений цуцик, який завжди її веселив і розважав. Тезифона навіяла троянцям щось і вони, полюючи у лісі, натравили своїх гончих на бідне цуценя – ті його і вбили. Розлютилася жінка не на жарт і вирішила спалити всі курені, де жили трояни, а Енея заколоти. Зібрала народ і повела його за собою. Тут якраз гінець приніс листа Латину від Турна, де викликав його на бій, коли цар подивився у вікно і побачив розгніваних латинців, що кричали:

"Війна! Війна! против троянців,

Ми всіх Енеєвих поганців

Поб'єм — іскореним їх род".

Латин був не схильний воювати і намагався врозумити свій народ, що на те, щоб вести війну, потрібні гроші, армія, провіант, зброя, але все марно. Вельможі тільки стали налаштовувати народ проти царя. Весь народ почав готувати боєприпаси, брали участь у підготовці і старі, і молоді, і чоловіки, і жінки. Турн також посилає гінців до правителів сусідніх царств, що вони допомогли прогнати троянців з їх землі. Троянці теж готувались до війни.

Частина 5

Еней дуже переживав за цю війну, бо передчував гибель свою та свого війська. Прогулюючись берегом, він, засмучений такими думками, приліг і заснув. Бачив він сон, де перед ним стояв дід старий, який дав йому пораду покластися на богів і, прокинувшись, одразу помолитися їм, проте:

"Єднаково ж сам не плошайся,

З аркадянами побратайся,

Вони латинцям вороги".

Еней прокинувся, звелів готувати два човна та посадити туди троянців. Юноні в жертву приніс тридцять поросят, щоб задобрити її і звільнити свій похід від неприємностей і поплив до аркадського царя Евандра, бо хотів домовитися з ним про підтримку у війні.

Коли вони прибули, їх зустрів син Евандра – Паллант, який, дізнавшись мету візита, став Енея обіймати та радо провів його до батька. Кошовий троянець розповів, що потребує допомоги від аркадян, щоб звестися у бійці з Турном, що допікає і йому, і його людям. Евандр вислухав і погодився надати троянцям війська, провіанту та навіть трохи грошей. Всі почали святкувати, троянці пили та женихалися до аркадянок, а на ранок мали вирушати у дорогу.

В цей час Венера прийшла до свого чоловіка Вулкана (бог вогню та представник ковальської справи) і попросила його змайструвати для її синочка таку зброю, щоб його ніхто не міг перемогти.

1 2 3 4

Інші твори Івана Котляревського скорочено: