Григорій Квітка-Основ'яненко — Конотопська відьма (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту

І

Сумний і невеселий сидів собі на лавці у новій світлиці конотопський пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Завжди чепурний, він тепер навіть у неділю не одягнув чистої сорочки, не знімав на ніч синіх штанів.

Пан сотник походив із чесного і важного роду. Усі його діди і прадіди "були у славному сотенному містечкові Конотопі сотниками".

От поховав Микита батька, схаменувся — а йому вже двадцять п'ять років. Ще при батькові він просив оженити його, але старий Улас не схотів, бо був дуже скупий. Він казав синові, що хліб тепер дорогий, та й тісно їм буде жити, як візьме жінку, а там ще підуть діти...

Микита вирішив свататися до багатої, вродливої й хазяйновитої хорунжівни Олени, яка жила на Сухій Бащі, на хуторі Безверхому. Вона не мала ані батька, ані матері, тільки брата, який збирався у ченці.

Забрьоха приїхав, привітався з братом Олени, паном хорунженком. Пан сотник сказав йому, що прибув нібито купити в них брагу для волів. Але той відказав, що такими справами займається сестра, яка тепер у полі пильнує за робітниками. Сотник погодився чекати Олену до вечора.

Нарешті з'явилася сама хазяйка. Побачивши чужого чоловіка, вона швидко залагодила господарчі справи на наступний день, звеліла готувати вечерю. А сама одяглася любенько, як годиться панночці та ще й хорунжівні, вийшла і поклонилась низенько пану Уласовичу. Побачивши таку кралю, він розгубився і став щось казати не до ладу. Олена відразу зрозуміла, чого йому треба. Тому сказала, щоб ішов собі вечеряти та відпочивати, а вранці, мовляв, порадимось, що треба робити. Забрьоха зрадів і став попивати тернівку. Добре випивши, він попросив хорун-женка віддати за нього сестру. Брат відповів: треба почекати, що скаже завтра Олена.

Дивіться також

Вранці прокинулись, хорунженко гукнув до сестри, щоб подавали сніданок. Аж ось наймичка винесла з кімнати і поставила на стіл перед паном сотником на сковородці печений гарбуз. Забрьоха "...якскочить із-за стола, як вибіжить з хати! Аж тут батрак вже держить його коня, і вже осідланого: він мерщій на коня та навтікача побіля хат; тільки й чує, що люди з нього регочуться; йому ще й більш стидно, ще й більш коня поганя, та як вибіг з хутора, розглядів: що за недобра мати? Щось теліпається на шиї у коня! Коли ж дивиться — вірьовка; потягнув тую вірьовку — аж і тут гарбуз сирий причеплений!.."

Приїхав пан сотник додому і одразу ліг спати.

II

Смутний і невеселий сидів у світлиці на лавці конотопський сотник Микита Уласович Забрьоха. А чому він сумував, ми вже знаємо. Тут до нього прийшов Прокіп Ригорович Пістряк, сотенний писар і добрий приятель Забрьохи. Прийшов же писар до пана сотника у важливій справі — віддати "лепорт" (рапорт) про кількість козаків його сотні, які з'явилися на чергову перевірку.

Пан писар був "вченою" людиною, дванадцять років вчився у дяка. Розмовляв він звичайно не простою мовою, а все з "писання", застосовуючи дивовижну суміш церковнослов'янських слів та канцелярських зворотів, так що його не розумів навіть отець Костянтин, який "доси так си суходив".

Цього разу писар Пістряк прийшов до пана Уласовича з великою хворостиною, зарубками на якій було позначено число наявних козаків. Оскільки він ніяк не міг пролізти в двері світлиці, то з дозволу начальника переломив свою хворостину. Писар приніс звістку, яка "потрясла його унутренную утробу",— чернігівський полковник надіслав "повелініє" збиратися в похід до Чернігова. Він запропонував пану сотнику перевірити склад сотні, але той довірив цю справу Пістряку, оскільки сам міг рахувати лише до тридцяти. Писар кілька разів лічив козаків на подвір'ї і зарубки на хворостині, і кожного разу в нього не вистачало одного козака, бо він переломив хворостину саме на зарубці. Першим зміркував, в чим річ, пан Уласович, виставивши, таким чином, пана Ригоровича на глум перед сотнею. Той дуже образився, зовсім зламав і викинув хворостину, відмовився й обідати з паном Забрьохою. Він вирішив будь—що помститися сотникові за образу: "...Підведу тебе під монастир. Буде у Конотопі сотник, та не Забрьоха... кланятимуться і Пістряку".

Козаки ж, не знаючи, що їм робити, розійшлись хто куди: "хто у шинок, хто у солому після такої муштри спочивати; а інші мотнулись на вгороди дівчат полохати..."

Ill

Знову сидів смутний та невеселий сотнику великій хаті після огляду козацької сотні. Микита Уласович Забрьоха ні пив, ні їв, ні спав.

Аж ось рипнули двері і до кімнати зайшов писар Ригорович. Стояв собі біля дверей і нічого не говорив, а чекав, що скаже пан сотник. Пан Забрьоха сів обідати, запросив і писаря. Той відмовлявся, але все ж таки сів до столу, взяв ложку і почав, як він казав, "сокрушати" борщ, кашу пшоняну, печених карасів і багато чого іншого. Потім схопив носатку і вицідив з неї всю дулівку.

Пообідали, стали говорити про те, чому це дощів немає. Сотник почав допитуватись, відчого таке буває. Писар йому пояснив, що винні в цьому відьми.

Пан сотник злякався навіть згадки про них:

— Та цур їм, не споминай їх мені, пане писарю! Хоч до вечора і далеко, а як налякаєш мене, то усю ніч буду жахатись і не спатиму: усе відьом буду боятися.

Проте писар став доводити, що відьом треба викореняти "до третього роду". Вирішили топити їх у воді. Обоє погодились на тому, щоб послати кривого Ілька Хверлущенка до вищого начальства із рапортом про те, що козаки не можуть іти у похід, бо будуть топити відьом. Дуже задоволені цим "мудрим" рішенням, писар і сотник розійшлись.

Пістряк вийшов від пана Забрьохи у гарному настрої. Він пошив свого сотника в дурні, домігся, що той не виконав наказ начальства і не вирушив до Чернігова, а натомість зібрався ловити відьом. Пан писар сподівався позбутися в такий спосіб Забрьохи і, можливо, самому посісти його місце.

IV

Вранці у "славному сотенному містечкові" Конотопі коїлось щось незвичайне. По вулицях чулися гомін, крик, галас, але потім все стихло і народ кудись зник. Містечко немов вимерло. Навіть до шинкаря ніхто не завітав, і він сидів сам на лаві і дрімав.

А ось що діялось у "славному сотенному містечкові" Конотопі:

"Посеред ставу убито чотири палі товстеньких, а угорі пов'язано вірьовками, та вп'ять якось—то хитро та мудро переплутувано; та у кожній палі угорі дірка продовбана і туди вірьовка просунута..."

Усі люди прийшли до ставка подивитись на це видовище. Навіть школярі зібрались у купку і дивились, що ж буде далі. Аж поки вчитель, дяк Симеон, не погнав їх різкою до школи.

Надзвичайні події розгорнулися біля млинка.

"Гай, гай! Аж тридцять козаків, хто з пікою, хто з нагайкою, хто з добрим києм, хто з вірьовкою, а хто з колякою, та усі ж то держуться міцно за вірьовки, а тими вірьовками зв'язано аж сім баб..."

Перша — Пріська Чирячка, часто сиділа під арештом, звела на той світ аж трьох мужиків і всю худобу перевела на зілля та коріння, лікувала людей від різних хвороб. Якось вона замість "любощів" — приворотного зілля, з допомогою якого пан Пістряк сподівався привернути до себе будь-яку дівчину чи молодицю, що впаде йому в око, дала писареві проносні ліки. З того часу він "став на неї гонитель".

Друга була Химка Рябокобилиха, котра краще відбудь—якої ворожки могла відгадати, хто що вкрав, кому збрехав. На неї пан Ригорович був злий за те, що сказала, буцімто він у сусіда вкрав бджоли.

Третя — Явдоха Зубиха, стара—стара. Удень вона стара, "а як сонце заходить, так вона і молодіє, а у саму глупу північ стане молоденькою дівчинкою, а там і стане стариться і до сход сонця вп'ять стане стара, як була учора..."

Четверта — Пазька Псючиха, усе нишком чаклувала. Коли всі лягали спати, вона виходила надвір, махала рукою, і в ту сторону йшли хмари. Коли ж до неї приходили, щоб поворожила чи дала ліки, вона всім відмовляла.

П'ята — це Домаха Карлючківна. Навіть замолоду була негарною: росту невеличкого, але коли заходила у якусь хату, то головою діставала стелі, була дуже худа, косоока, мала великий рот, куди, як кажуть, і лопата могла влізти. З такою "красою" заміж не вийшла, тому стала чаклувати та капості людям робити.

Шоста була Векла, старого Штирі невістка, а сьома — Устя Жалоби-ха. Про них вже нехай хто інший розказує, бо ніколи. Підемо ж подивимося, що там діється біля ставка.

V

До ставка підійшов смутний і невеселий, надутий як індик храброї Конотопської сотні пан сотник Микита Уласович Забрьоха. Привітався з народом. Люди стали дякувати йому за те, що турбується про них. Згадували його покійного діда, пана сотника Опанаса:

"Хоч трохи було засуха ухвате, то він зараз за поганських відьом; та як трьох—чотирьох втопить, то де той і дощ озьметься. І усе було гаразд!"

Писар наказав козацтву, щоб воно відчепило Веклу Штириху і плюснуло їїу воду. З води вона не знирнула, а отже, і не була відьмою. Витягнувши з води, стали її відкачувати. Пан сотник почав допитуватись у писаря, за що Веклу кинуто у воду. Адже вона ще не стара і хорошого, чесного роду. Той відповів, що у цієї жінки до біса грошей, а позичати чи дати йому вона не схотіла.

Притягли Устю, з нею те саме сталося, що і з Веклою, однак відкачати її не змогли. Вона завинила писарю тим, що коли він посватався до її дочки, піднесла йому гарбуза. Потім до сотника звернувся Талимін Леварда. Він попросив сполоскати і його жінку, Стеху, яка, на його думку, також відьмує. У саму глупу ніч хтось стукає у вікно і вона виходить з хати, а повертається вже передсвітом. А одного разу він бачив у неї в гостях чорта — "словні-сінько як пан писар Прокіп Ригорович..." Пан сотник, сердитий на все жіноцтво, а особливо на тих, "що добрих людей замість рушників та годують гарбузами", вже ладен був виконати прохання цього чоловіка. Стеху врятувало тільки заступництво пана писаря, який наказав прикувати "ту гаспидську Левурду" до стіни ратуші, а вранці проучити киями, бо він сам винний у "дружелюбії" своєї жінки з сатаною.

Полоскали у воді Домаху Карлючківну, після неї тільки забулькало: вона теж не була відьмою.

"І Пріську Чирячку, і Химку Рябокобилиху, і Пазьку Псючиху топили, і котру втопили, а котру відволодали, що народ аж об поли руками б'є та дивується; що, каже: "Де ж тая відьма? От усіх топили і усяка порина, а відьма не знаходиться".

Наостанку взялись за Явдоху Зубиху.

"Приперли й ту, відопхали човном до паль, підв'язали вірьовками, підняли догори...

1 2 3

Інші твори Григорія Квітки-Основ'яненка скорочено: