Фрідріх Шиллер — Вільгельм Телль (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Драма

Дійові особи

Герман Геслєр, імперський намісник (ландфогт) у Швіці та Урі.

Вернер фон Аттінгаузєн, можновладний барон.

Ульріх фон Рудєнц, його небіж.

Селяни із Швіцу:

— Вернер Штауффахер

— Конрад Гунн

селяни з Урі:

— Вальтер Фюрст

— Вільгельм Телль

Рессельман, священик.

Петерман, паламар.

Куоні, пастух.

Вєрні, мисливець.

Руоді, рибалка.

Селяни з Унтервальдену:

— Арнольд Мельхталь

— Конрад Баумгартен

Єнні, хлопчик-рибалка.

Зєппі, підпасок.

Гертруда, дружина Штауффахера.

Гедвіга, дружина Телля, дочка Вальтера Фюрста.

Берта фон Брунек, заможна спадкоємиця.

Діти Телля:

— Вальтер .

— Вільгельм

Йоганн Парріціда, герцог Швабський.

Імперський гонець.

Наглядач над робітниками на панщині.

Майстер-каменотес, підмайстри та чорнороби.

Глашатай.

Рейтари — кіннота ландфогтів Геслера та Ланденбергера.

Селяни і селянки з лісових кантонів.

Дія перша

Дії драми відбуваються у Швейцарії.

Ява перша

Події відбуваються на високому скелястому березі Фірвальдштетського озера (1) проти Швіцу. Лунають швейцарська пастуша мелодія та гармонійні дзвоники череди. У човні співає хлопчик-рибалка Єнні, на гірських пасовиськах пастух Куоні, а на іншій скелі — альпійський мисливець Берні.

Картина змінюється: чути глухий гуркіт у горах; по землі пробігають поодинокі тіні від хмарин — насувається буря. Батько Єнні піклується, щоб хлопець витяг на берег човна. А Куоні з підпасичем жене худобу і намагається тримати її вкупі, щоб не розгубилась (власник цього стада — можновладний барон Вернер фон Аттінгаузен), вони женуть корів з полонини у долину, бо в Альпах все випасено, та й зима скоро.

Дивіться також

Назустріч їм біжить чоловік, це Баумгартен, він весь у крові. Селянин просить рибалку Руоді перевезти його на той берег озера, бо за ним женуться рейтари (2) ландфогта (3). Баумгартен схвильовано розповідає цю неприємну пригоду, як імперський намісник Ланденбергер заїхав до них і наказав спорядити баню: "Поки я рубав дрова, Ланденбергер почав чіплятися до моєї дружини. Жінка вирвалась, а я тоді бігом додому й топором, як був, благословив його по лобі". Я захищав свою честь".

Вислухавши його, чоловіки обурюються зухвалості ландфогта. Але Руоді відмовляється перевезти Баумгартена на другий берег, адже знялась страшенна буря: на озері високі хвилі, грім, блискавка.

У цей час з'являється тут Вільгельм Телль, який також просить рибалку про допомогу чоловікові:

Про себе смілий думає востаннє,— На бога здайся й гнаного врятуй!

Але марно, Руоді боїться негоди. Тоді Телль сам береться перевезти Баумгартена:

Глиб виру швидше зглянеться, ніж фогт (4).

До місця подій прибувають люди ландфогта і вимагають убивцю. Побачивши селянина на іншому боці, вони звинуватили рибалку й пастуха у своїй невдачі:

А ви їм пособляли,—

Розплатитесь! Назад, на їх отари!

Паліть хатини їх, усе руйнуйте!

Всі приголомшені, біжать за рейтарами. Руоді, ламаючи руки, викрикує:

Небесне правосуддя!

Коли ж вітчизни прийде визволитель?

(1) Фірвальдштетське озеро — "Озеро чотирьох лісових кантонів" Швейцарії: Урі, Швіцу, Унтервальдену та Люцерну.

(2) Рейтари— кіннота ландфогтів.

(3) Ландфогт — імперський намісник.

(4) Фогт — вотчинний чиновник на землях, які належать католицькій церкві; суддя в королівських та єпіскопських судах.

Ява друга

Події розгортаються в Штейнені, в Швіцькому кантоні. Біля свого будинку Вернер Штауффахер веде розмову з Пфейфером з Люцерна про засилля Австрії у Швейцарії:

Може скоро все змінитись,

Як трон дістане інший імператор,

Під Австрією ж ви — повік раби.

У задумі, під липою знаходить Вернера його дружина Гертруда. Вона занепокоєна похмурістю і сумним настроєм свого чоловіка. Що його могло так засмутити? Адже все добре, і в їхньому домі процвітає добробут:

Комори повні, а худоба — дійна, Гладкі, годовані на паші коні...

Штауффахер переповів жінці свою розмову з Геслером, який дорікав йому свавіллям: якийсь селянин почуває себе тут володарем країни, намісник цього не потерпить. Гертруда заспокоїла чоловіка, пояснивши все заздрістю фогта, що є в роду наймолодшим сином і володіє лише лицарським плащем; він заздрить спадку Штауффахера, бо сам не володіє дідизною.

Подружжя обмінювалось думками щодо знущань ландфогта, говорили про австрійське засилля і про людей, які ремствують і страждають від усього на трьох кантонах — Швіці, Урі та Унтервальдені.

Дружина порадила своєму чоловікові скинути "цей нестерпний гніт". Гертруду не лякають ні війна, ні труднощі, ні втрата будинку і майна. Штауффахер прийняв рішення оборонити батьківщину від цього лиха:

Я йду негайно в Урі, там у мене

Є приятель хороший, Вальтер Фюрст,—

Ми завжди з ним були одної думки.

Живе там недалеко й Аттінгаузен,

Він, правда, роду знатного, та любить

Народ і звичаї старі шанує.

От з ними я й пораджусь обома,

Як захистить наш край від ворогів.

У цей час до берега причалили Баумгартен і Вільгельм Телль, який своєму супутникові пропонує шукати захисту в домі Штауффахера, бо "всім пригнобленим він батько".

Ява третя

Біля Альторфа добудовують фортецю, всі метушаться, працюють. Наглядач ходить з канчуком, підганяючи робітників. Він їх лає, звинувачуючи у ледарюванні і млявості. Зігнавши навіть старих на панщину, глумиться безсовісно з людей: ви годні лише корів доїти та ліниво тинятися по горах. Наглядач переконаний, що ця фортеця — Кормига Урі — це те ярмо, яке має зігнути непокірних. Будівельники сердяться, працюють без бажання. На споруду прийшли подивитись Штауффахер і Телль. Вільгельм переконаний: хто будує мури, руки тих людей і звалять їх, бо у народа є своя твердиня вольності, дана богом,— гори.

У цей час на площі з'являється глашатай з новим указом фогта: в Альторфі на стовпі вивісять капелюх, перед яким, як перед самим намісником, треба буде знімати свої шапки і вклонятись. Таким чином ландфогт хоче виявити покірних підданців, обіцяючи розправу над порушниками наказу.

Натовп глузує з цього сміхотворного оголошення:

Була б то імператорська корона!

А це ж — австрійський капелюх, що висить

Над троном,— там, де лени (1) роздавали.

Люди не хочуть підкорятись австрійським загарбникам.

Штауффахер доходить остаточного висновку: треба спільно йти на боротьбу. Телль обіцяє свою підтримку і допомогу у справі, просить покликати його, коли "справжнє діло закипить".

Раптом до риштувань збігається народ: з даху фортеці зірвався покрівельник. Берта (2) кидає людям коштовності, тільки б вони його врятували. Але золотом не допоможеш, бо будівельник розбився. Дівчина бачить, як люди доходять до відчаю:

Злощасний замок, на прокльонах Стоїш ти, й житимуть в тобі прокльони!

(1) Лен — за часів феодалізму — маєток і саме право володіння, які давав король васалові.

(2) Берта фон Брунеку п'єсі — австрійська дворянка. Усі її землі — в Швейцарії, вона родичка ландфогта Геслера, який хоче прибрати до своїх рук її маєтки.

Ява четверта

Розмова відбувається у домі Вальтера Фюрста, селянина з Урі, який доводиться тестем Вільгельму Теллю. У його домі переховується хлопець з Унтервальдену, Арнольд Мельхталь. Арнольда переслідує ландфогт Ланденбергер за порушення наказу. Намісник хотів у селянина забрати пару добрих волів, а хлопець не примирився з такою несправедливістю — і побив слугу фогта, перебив йому пальця. Тепер у Фюрста Мельхталь розпитував про батька, якого залишив удома без захисту і допомоги, тікаючи від розправи тирана.

Коли у двері хтось постукав, хазяїн заховав переслідуваного. Це прийшов Вернер Штауффахер поговорити про нестерпну ситуацію у краї. Вони невдоволено говорили про новозбудовану в'язницю, яка тепер безмовно височіла над пусткою (1). Раніше для цього краю свободи темницею була лише домовина. Штауффахер розповів про жахливий гніт в Унтервальдені, як намісник Ланденбергер хотів збезчестити дружину Баумгартена з Альцеллена, за що чоловік і "почастував" ландфогта сокирою. Він розповів про батька Мельхталя: фогт наказав виколоти старому залізом очі за синову провину. Намісник відібрав у нього все, покинув сліпому тільки палицю, щоб той нещасний голий і босий ходив попідтинню. Мельхталь вибіг зі схованки з слізьми на очах, обіцяючи помститися злочинцеві, рвучись зараз іти до замку. Чоловіки заспокоювали юнакову гарячковість. Вони дійшли згоди, що час піднімати людей на боротьбу, не можна більше терпіти таких знущань. Штауффахер вирішив підключити до справи дворян, які не відмовлять, "коли до зброї стане вся країна". Чоловіки послали своїх людей у Швіц, Унтервальден та Урі. Вони вербуватимуть населення, а потім зустрінуться на потаємній галявині Рютлі (2) у лісі, де сходяться межі трьох кантонів.

(1) Пустка— пустир.

(2) Рютлі— галява на західному березі озера, легендарна колиска незалежності Швейцарії. Тут, за народним переказом, у ніч з 7 на 8 листопада 1307 р. Штауффахер із Штейнена (кантон Швіц), Вальтер Фюрст (кантон Урі) та Арнольд Гальден із Мельхталя (кантон Унтервальден) разом зі своїми однодумцями заприсяглися звільнити свою батьківщину від габсбурзьких фогтів.

Дія друга

Ява перша

У своєму замку барон Аттінгаузен розділяє з робітниками чашу, вони по черзі п'ють з келиха. Своєму небожеві, Ульріху фон Руденцу, барон розказує про свою невід'ємність і нерозривність з народом.

Випровадивши селян, Аттінгаузен спілкується з Руденцом, пояснює тиранську позицію Габсбургів, звинувачує небожа у відступництві:

Лиш тебе

Печаль громадська зовсім не тривожить.

Тебе за зрадника вважають. Ти

На боці ворогів. З нещасть отчизни

Глумишся ти. В погоні за легкими

Утіхами шукаєш ласки двору,

А всю країну лютий бич кривавить.

Руденц намагається переконати дядька, що для усунення гніту необхідно присягнути Австрії. Він ображається на барона за панібрацтво з пастухами, від нього чути нарікання на свою долю: "весна його життя" проходить у буденному клопоті. А він — лицар молодий, і не хоче, щоб його шолом і меч безславно ржавіли. Хлопець хоче чути не дзвіночки стад, а бойові заклики.

Аттінгаузен намагається присоромити небожа за зневагу до вітчизни, за презирство до народу, за його шовки, павине перо і пурпурний плащ (1).

Барон образився на молодого лицаря, але засвідчив, що колись він ще пожалкує за рідними горами і пастушими мелодіями, ставши герцогським рабом.

Але намагання дядька залишити свого небожа при собі були марними.

1 2 3

Інші твори Фрідріха Шиллера скорочено: