Проти наступу висловилися "старі" командуючі, зокрема Кутузов. Долгоруков радіє, що "молоді" отримали "перемогу", тепер залишилося "закріпити" її на бойовищі. Він також розповідає, що Наполеон надіслав російському царю листа, аби виграти час. Сміючись говорить, що найскладніше було дати відповідь, бо не знали, як звернутися до Наполеона: російський імператор нізащо не погодився б назвати Бона-парта "імператором". Вихід знайшов Білібін, який запропонував так: "Голові французького уряду". Долгоруков переймається тільки цими питаннями і прохання молодика, що привів із собою Болконський, лишає "до наступного разу". Наступного дня війська виступають у похід, і до самого Аустерлицького бою Борис не міг побачити Болконського чи Долгорукова, тому залишається у своєму Измайлівськом полку.
На світанку 16 листопада ескадрон Денисова, в якому служив Ростов, разом з усім загоном Багратіона повели у бій. Але через версту зупинили. Гусари чують, що недалеко точиться бій, але вони знемагають від бездії. Біля дев'ятої ранку всю справу було щасливо закінчено, козаки повели полонених. Ростов купує собі "трофейного" французького коня. Російські солдати ставляться до полонених добре, бачать, що ті і самі не дуже розуміють, що відбувається. Несподівано проноситься чутка, що в ескадрон прибув цар. Імператор проходить уздовж шеренги і на якийсь час зупиняє свій погляд на Ростові. Юнак відчуває щастя, йому здається, що, коли б зараз йому наказали кинутися у вогонь, він зробив би це з радістю. Зачувши стрілянину, цар не міг утриматися від бажання особисто бути присутнім при військових діях. Ці дії зводилися до захоплення невеликого французького ескадрону, та імператору Олександру їх представили як початок величної перемоги. Через кілька годин у невеличкому німецькому містечку Вішау Ростову ще раз довелося побачити царя. На площі містечка лежало кілька поранених. Цар в оточенні почту дивився на них через лорнет. Ростов помічає страждання, що зобразилося на обличчі государя, коли він побачив солдата з пробитою головою, і сльози, що навернулися імператору на очі, коли він говорив, "яка жахлива справа війна". Авангарду оголосили подяку царя, обіцяли нагороди. Денисов тієї ночі святкував присвоєння йому нового майорського чину. Біля вогнищ було теж весело: дали подвійну порцію горілки. Ростов виголошує тост за імператора, "добру, чарівну і велику людину". Офіцери підтримали тост. Коли вже всі розійшлися, Денисов весело каже, що у поході немає у кого закохатися, то Ростов закохався у царя. Ростова аж розпирають почуття: "він дійсно був закоханий і в царя, і в славу російської зброї, і в надію майбутнього торжества. І не він один відчував це почуття у ті дні, що передували Аустерлицькому бойовищу: дев'ять десятих людей російської армії у той час були закохані, хоча і менш палко, у свого царя і в славу російської зброї".
Наступного дня государ розташувався у Вішау. Він почувся погано, бо на нього сильне враження справив вигляд поранених — кілька разів до нього приходив лікар. Того ж дня французький офіцер з парламентерським прапором приїхав у Вішаю і просив побачення з російським імператором. Через годину, бо імператор саме відпочивав, його допустили. . Як говорили при дворі, мета його візиту була запропонувати імператору Олександру зустрітися з Наполеоном. Цю пропозицію відхилили, а на переговори поїхав князь Долгорукий. Надвечір той повернувся, пройшов до царя і довго говорив з ним наодинці. На 20 листопада призначили Аустерлицький бій. А напередодні в обох ставках імператорів, російського і австрійського, була метушня, яка передалася і у ставку Кутузова. Князь Андрій у той день був при головнокомандуючому. Ввечері Кутузов приїхав до імператора, але пробув там недовго, пішов до графа Толстого. Князь Андрій, скориставшись пагодою, зайшов до князя Долгорукого довідатися про подробиці переговорів. Вони говорять про Бонапарта. Долгорукий розповідає, що він бачив Наполеона й у нього склалося враження, ніби той, як вогню, боїться генерального бою. Князь Андрій запропонував свій план бою, який міг бути однаково гарним зі схваленим, але не мав тієї переваги. Як тільки князь Андрій почав доводити переваги свого плану і вказувати на недоліки плану прийнятого, Долгорукий перестав дивитися на карту, дивився на Андрія. Потім зауважив, що той має право доповісти про свій план на воєнній раді у Кутузова, яка відбудеться сьогодні пізно увечері. Повертаючись додому, Болконський не витримує і запитує Кутузова, який сидів поруч, що той думає про майбутній бій. Кутузов вважає, що бій, напевне, програють, розповідає, що так і просив графа Толстого передати государю, на що той відповів, що зайнятий котлетами і рисом, а військовими справами нехай займається Кутузов.
О десятій годині того ж дня Вейротер, що розробив план бою, прийшов на квартиру Кутузова, де й була призначена воєнна рада. У "протилежність незадоволеному і сонному Кутузову" він розвиває бурхливу діяльність. "Він був, як запряжена кобила, що бігла з возом з гори. Він віз, чи його гнали, того він і сам не знав". Чекали князя Багратіона, але той передав, що не може прибути. Кутузов головує на раді, де Вейротер робить доповідь. Але Кутузов на самому початку доповіді засипає. Австрійський командуючий майже годину читає свою диспозицію — складну, заплутану, майже нікому не зрозумілу. Більшість не схвалює план атаки, бо побудований він на непевних відомостях, але змінити вже нічого не можна. Болконський, якому Кутузов дозволив бути присутнім на раді, намагається виступити, але безуспішно, тому що Кутузов завершив раду таким зауваженням: "Диспозиція на завтра не може бути змінена, бо вже немає на те часу, а перед боєм найважливіше добре виспатися". Князь Андрій сподівається, що відзначиться в завтрашньому бою, тоді сам "зробить диспозицію, і сам, один виграє бій; Кутузова усунуть і призначать Болконського на посаду головнокомандуючого". Князь Андрій признається самому собі, що більше усього на світі любить славу — як ні дорогі йому батько, сестра, дружина, "не задумуючись віддав би їх за хвилину слави, торжества над людьми, за любов до себе людей, яких я не знаю і не буду знати".
У своєму полку з тривогою чекає майбутнього бою Микола Ростов. Йому шкода, що їхній полк буде знаходитися в резерві, він хоче просити відправити його "у справу", тому що це єдиний засіб побачити государя. Микола згадує домашніх, Наташу. У стані супротивника чути крики, шум, який могла зчинити тільки багатотисячна армія. Потім у французькому стані спалахують вогні. Ростов з тривогою прислухається до цього шуму. З'являються Багратіон і князь Долгорукий, які приїхали подивитися на вогні у стані неприятеля, довідатись, що це значить. Долгорукий запевняє, що то просто хитрощі, що французи бояться генерального бою, тому відступили, а залишили невеликий загін, щоб ті запалили вогні і зняли той шум. Багратіон не дуже вірить, бо сам бачив вчора французів неподалік на горі. Ростов визивається з'їздити і дізнатися, чи пішли звідти французи. Він з'ясовує, що на горі — пікет: напевне французи не відступили на нові позиції, як припускала диспозиція австрійського генерала. Ростов доповідає про це Багратіону і проситься "у справу". Той пропонує йому залишитися при ньому ординарцем.
Крики віючі з боку супротивника були викликані читанням наказу Наполеона, який особисто верхи об'їжджав свою армію. Солдати, побачивши свого імператора, запалювали жмути соломи і бігли за ним. У наказі імператор обіцяє особисто повести війська в бій, і, якщо солдати будуть хоробро битися, він буде знаходитися далеко від бойовища, але якщо хоч на хвилину засумнівається в успіху, то сам з'явиться на чолі своєї армії. Наполеон закликає солдат зміцнити славу Франції і перемогти.
О п'ятій ранку 20 листопада було ще зовсім темно, але піхотні, кавалерійські й артилерійські полки з лівого флангу російської армії вийшли на позиції для атаки. Супротивник знаходиться зовсім не там, де очікувалося, від начальства не надходить своєчасних наказів, просуванню війська заважає туман. До дев'ятої ранку ніхто нічого певного про супротивника сказати не міг.
Було дев'ять годин ранку, коли Наполеон, стоячи на невеликому пагорбі, спостерігав за тим, що відбувалося унизу. Як він і думав, російські війська спускалися у лощину, бо всі думали, що війська Наполеона знаходяться далеко попереду. Це було основою плану французького імператора: він мав напасти несподівано на центр російського війська. То був для нього щасливий день — річниця його коронування. На світанку він трохи поспав і тепер "веселий, свіжий, здоровий був у такому гуморі, коли все здається можливим і все виходить добре". Коли сонце вийшло із-за гори і освітило все навкруги, він підняв руку і дав команду атакувати.
Князь Андрій поруч з Кутузовим із хвилюванням чекає тієї можливості, що принесе йому славу. Кутузов сердиться, він бачить, що вище командування діє бездарно, по бездарній диспозиції. На позиції приїжджають австрійський і російський імператори, молоді, веселі, бадьорі, на гарних конях. Імператор Олександр запитує Кутузова, чому не починається бій — "адже ми не на Царициному Лузі, де парад не розпочинають, доки всі полки не підійдуть". Кутузов гучно, аби два рази не повторювати, відповідає, що тому і не починають. Цар віддає наказ починати бій. Полк апшеронців відправляють на марш, через туман вони не бачать, що відбувається попереду. Разом із почтом Кутузова князь Андрій піднімається на гору і бачить звідти, що в п'ятистах кроках прямо перед апшеронцями знаходиться супротивник. Вирішивши, що настав його час, Болконський заявляє, що апшеронців треба зупинити, і визивається це зробити. Але вже пізно: збившись у купу, солдати й офіцери повертають назад і тікають. Поруч з Кутузовим залишається усього чотири чоловіки. Французи атакують батарею, починають стріляти по Кутузову. Падає поранений прапороносець. Князь Андрій зіскакує з коня, підхоплює стяг. Полк піднімається за ним. Болконський добігає майже до самих ворожих гармат, але падає поранений. Князь Андрій розплющів очі, щоб побачити, чим скінчилася боротьба, але "він нічого не бачив.