Жульєн знову побачив перед собою вельможну гордячку, "яка колись ображала його так дошкульно в бібліотеці палацу де ла Моль ".
XLIII
Матильда пішла. "Через годину Жульєна збудили від глибокого сну чиїсь сльози, що капали йому на руку... Це була пані де Реналь".
Нарешті Жульєн дістав змогу висловити свої почуття цій святій жінці, попросити пробачення за свій безумний вчинок. "Вони обоє, раз у раз перебиваючи одне одного, стали розповідати про все, що відбулося з ними. Листа, написаного панові де ла Молю, склав духівник пані де Реналь, а вона його лише переписала".
"Захват і радість Жульєна доводили їй, що він усе їй прощає. Ніколи ще він не кохав її так безмежно".
Пані де Реналь приїздила до Жульєна щодня. Це дійшло до її чоловіка, і "через три дні він прислав по неї карету з категоричним наказом негайно повернутися у Вер'єр".
XLIV
Дізнавшись про те, що пані де Реналь змушена покинути Безансон, Жульєн перебував у пригніченому настрої. Прихід Матильди лише роздратував його.
Вона розповіла йому, що в день суду пан де Вально вирішив потішити себе, засудивши Жульєна на смерть. Матильда ще не знала, що "абат де Фрілер, бачивши, що Жульєн — людина кінчена, вважав за корисне для своїх честолюбних намірів постаратися стати його наступником".
Жульєн хотів лишитися на самоті. Матильда пішла, але прийшов Фуке. Ці відвідини не розвіювали пригніченого настрою в'язня, а робили його легкодухим.
"Наступного дня його чекала нова, чи не найбільша неприємність": відвідини батька.
Старий сивоволосий тесляр одразу ж став докоряти Жульєнові і довів його до сліз. Юнак мучився тим, що навіть перед смертю не відчуває ні поваги, ні любові до батька. Він ненавидів себе за легкодухість, про яку тесляр обов'язково роздзвонить у Вер'єрі на втіху Вально і всім лицемірам.
Щоб якось перервати нескінченний потік докорів батька, Жульєн раптом вигукнув: "У мене є заощадження" .
"Старий тесляр тремтів від жадібності, боячись проґавити ці гроші". Він став говорити про кошти, які витратив на харчування і навчання сина.
""Ось вона — батьківська любов!" — повторював сам собі Жульєн з болем у серці, залишившись нарешті на самоті". Він став думати "про смерть, життя, вічність — речі дуже прості для того, чиї органи можуть їх сприйняти ".
XLV
"Погане повітря каземату вже справляло свій вплив на Жульєна: розум його слабшав. Яке ж це було для нього щастя, коли до нього повернулася пані де Реналь", яка втекла з Вер'єра. "Нема слів, щоб описати безмежне й шалене кохання Жульєна".
"Почувши про це, Матильда мало не збожеволіла з ревнощів", але Жульєн, не вміючи прикидатись, пояснив, що у нього "виправдання": близький кінець цієї драми.
"Мадемуазель де ла Моль отримала звістку про смерть маркіза де Круазнуа". У Парижі ходили чутки про зникнення Матильди. Пан де Тале дозволив собі висловити деякі образливі припущення з цього приводу. Маркіз де Круазнуа викликав його на дуель і загинув, не доживши й до двадцяти чотирьох років.
Ця смерть справила на Жульєна болісне враження і змінила його плани щодо майбутнього Матильди. Тепер він намагався довести, що вона має одружитися з паном де Люзом.
В останній день мужність не покинула Жульєна. "Все відбулося просто, пристойно, без будь-якої афектації з його боку".
Напередодні страти "Жульєн примусив пані де Реналь заприсягтися, що вона житиме й доглядатиме сина Матильди". А з Фуке домовився, що друг поховає його в маленькому гроті на вершині над Вер'єром.
Вночі Фуке сидів у себе в кімнаті біля тіла свого друга, коли раптом зайшла Матильда. Вона кинулась на коліна перед тілом коханого, як колись це зробила Маргарита Наварська біля страченого Боніфація де ла Моля.
Матильда засвітила декілька свічок, і вражений Фуке побачив, "що вона поклала перед собою на маленький мармуровий столик голову Жульєна і цілувала її в лоб".
Жульєна поховали в гроті, як він і просив. Двадцять священиків відслужили заупокійну месу, а Матильда наказала кинути в натовп, що зібрався на горі, кілька тисяч п'ятифранкових монет. Потім вона власноруч поховала голову свого коханого в гроті, який пізніше за її наказом "був прикрашений мармуровою скульптурою, замовленою на величезні гроші в Італії".
Пані де Реналь не чинила замаху на своє життя, "але через три дні після страти Жульєна вона померла, обнімаючи своїх дітей".