Чарлз Діккенс — Пригоди Олівера Твіста (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Сторінка 7 з 10

Його супроводжував містер Гаррі. Вони нарвали квітів, разом склали розкішний букет для Рози, який, навіть зів'ялий, дівчина тримала на підвіконні.

Роза ще не виходила, вечірніх прогулянок не було, і Олівер засів за книжки. Одного вечора він сидів із книжкою біля вікна і задрімав. Раптом йому почувся голос Фейгіна. Хлопчик скочив, глянув у вікно і побачив страшне обличчя старого злодюги, "а поряд, пополотнілий від люті чи жаху, ...стояв той самий чоловік, з яким Олівер зіткнувся біля пошти".

"Це тривало одну мить, коротку і страшну, мов спалах блискавки. А потім обидва зникли". Олівер голосно закричав і почав голосно кликати на допомогу.

РОЗДІЛ XXXV

оповідає про незадовільне завершення Оліверової пригоди, а також про досить важливу розмову між Гаррі Мейлі і Розою

Усі мешканці будинку вискочили на крик Олівера. Чоловіки побігли шукати старого єврея і його супутника, але всі пошуки виявилися марними. Ніде довкола не було навіть слідів квапливої втечі, але ніхто не сумнівався, що хлопчик бачив Фейгіна і незнайомця.

Коли зовсім стемніло, пошуки довелося припинити. Джайлз обійшов усі шинки сусіднього села, містер Мейлі з Олівером поїхали до сусіднього містечка, щоб розпитати про нежданих гостей, але це нічого не дало. Поступово ця пригода почала забуватися.

Тим часом Роза швидко одужувала. Вона вже потроху виходила гуляти в садку, і її сміх благотворно діяв на всіх мешканців будиночка. Та Олівер помітив, що місіс Мейлі і Гаррі надовго усамітнювалися і про щось стиха говорили, а на Розиному обличчі були видні сліди сліз. По всьому було ясно, що якась обставина позбавляє душевного спокою і дівчину, і, можливо, ще когось.

Врешті одного ранку Гаррі Мейлі попросив Розу вислухати його. Він розповів дівчині, які страшні хвилини пережив, коли дізнався, що вона тане, мов легка тінь під променем з небес. Думки про неї перетворилися на страшні, нестерпні тортури, адже вона могла вмерти, так і не довідавшись, як він її безмежно кохає.

Роза підвела голову, і Гаррі побачив дві сльозинки в її очах. Але дівчина пересилила себе і твердо заявила, що йому слід негайно виїхати, бо на нього чекають важливі й благородні діла. Він має знайти собі дівчину, ім'я якої не кине тінь на нього і його сім'ю. Роза вважала своїм обов'язком розвіяти всі мрії закоханого молодика, адже один його хибний крок може позбавити можливості досягти успіху в житті.

Наостанок Гаррі хотів дізнатися, чи була б відмова Рози такою категоричною, якби йому судилося тихе, непримітне життя, якби він був бідний, хворий чи безпорадний? Не вагаючись, дівчина відповіла, що ніколи не залишила б його в тяжкому випробуванні.

РОЗДІЛ XXXVI

дуже короткий і, на перший погляд, не такий уже важливий, але прочитати його треба — і як продовження попереднього, і як ключ до одного з наступних

Лікар був здивований рішенням Гаррі виїхати в Лондон негайно і хотів випитати, чи не в тому причина такого поспіху, що дуже скоро відбудуться вибори і виникла необхідність боротьби за голоси виборців. Але Гаррі перевів розмову на інше.

Містер Джайлз почав виносити речі, а Гаррі поманив Олівера до себе. Він попросив хлопчика, який уже добре навчився писати й читати, описувати йому все про місіс Мейлі і Розу, а листи надсилати на головний поштамт у Лондоні так, щоб жінки ні про що не здогадувалися. "Олівер, якого таке важливе й почесне доручення одразу піднесло у власних очах, урочисто пообіцяв зберігати таємницю й надсилати найдокладніші повідомлення".

Від'їзд був поспішний, але Роза спостерігала за ним із-за білої фіранки і ще довго сумно дивилась услід кареті.

РОЗДІЛ XXXVII,

у якому читач помітить суперечності, досить характерні для подружнього життя

Містер Бамбл сидів у вітальні робітного дому і спостерігав за тим, як мухи потрапляли до паперової мухоловки і билися у барвистій сітці. Можливо, ці приречені комахи нагадували йому якусь прикру подію його власного життя.

Містер Бамбл дуже змінився. Куди поділися обшитий галуном сюртук і трикутний капелюх? Бамбл більше не був парафіяльним бідлом. Одружившись із місіс Корні, він став наглядачем робітного дому. Минуло лише вісім тижнів з цього щасливого моменту, а містер Бамбл уже зітхав, що продався за шість чайних ложечок.

Місіс Бамбл теж не відчувала себе щасливою у подружньому житті. Вона не корилася чоловікові, усіляко принижувала його перед пожильцями, підривала його авторитет в очах богаділок, доводила свою правоту силою, дряпаючи, тягаючи за волосся, штовхаючи чоловіка. Вона залякала колись грізного повелителя пожильців робітного дому, змусила його коритися їй, а містер Бамбл називав її "любонько", "голубонько", намагаючись зникнути з-перед очей сварливої жінки.

Одного дня він пішов у трактир і сів поряд із незнайомим чоловіком. Через деякий час незнайомець заговорив із містером Бамблом, пригостив його випивкою, а потім став розпитувати про історію народження Олівера Твіста. Він не дуже церемонився із відставним бід— лом, запропонував йому соверен за інформацію про "стару відьму, що приймала пологи в матері Олівера".

Містер Бамбл швидко зрозумів, що може заробити більшу суму, а тому розповів, що його дружина говорила із помираючою Саллі і щось знає про справу, яка так цікавить незнайомця. Чоловік призначив зустріч подружжю, написав адресу якогось закутка на березі річки, розрахувався за випите і рушив до дверей. Містер Бамбл зупинив незнайомця і запитав, кого їм шукати. "Мене звати Монкс", — відповів той і квапливо попростував далі.

РОЗДІЛ XXXVIII,

який містить звіт про те, що відбулося між подружжям Бамблів і містером Монксом під час їхньої вечірньої зустрічі

Чорні хмари пролили перші краплі дощу, коли містер і місіс Бамбл пізно ввечері рушили на призначену зустріч. Вони йшли мовчки всю дорогу.

Місцевість, до якої вони простували, віддавна правила за притулок покидькам суспільства, що мешкали у нашвидку зліплених халупах над самою річкою. Посеред цієї купи халуп височіла напівзруйнована велика споруда. Колись ця руїна була фабрикою.

Містер Бамбл зупинився перед високими дверима і став вдивлятися в клаптик паперу з адресою. Раптом двері відчинилися, і на порозі став Монкс. Він запросив подружжя у будинок.

Першою зайшла місіс Бамбл. Монкс уп'явся в неї гострим поглядом і запитав про таємницю, яку вона зберігала довгі роки. Але жінка, хоч і відчувала якийсь острах від вигляду цього зловісного чоловіка, не розгубилася і відповіла, що перше питання — скільки коштує ця таємниця.

Містер Бамбл слухав ці торги, витягши шию і витріщивши очі, адже його сувора дружина ще й досі не відкрила йому більше, ніж він знав від самого початку.

Монкс запропонував двадцять фунтів, місіс Бамбл сказала, що хоче двадцять п'ять фунтів золотом — на цьому й зійшлися. Жінка побачила блиск монет у тьмяному світлі ліхтаря і почала розповідати про страшну смерть Саллі, яка встигла сказати про украдену у матері Олівера річ. У руці помираюча тримала заставну квитанцію. Місіс Бамбл здогадалася, що богаділка спочатку, певно, берегла ті коштовні дрібнички, сподіваючись продати, а потім віддала їх у заставу. Наглядачка подумала, що, може, колись матиме користь з тих речей, і тому викупила їх. І ось тепер вона поспіхом кинула їх на стіл, немов радіючи, що нарешті може позбутися цих коштовностей.

Монкс став роздивлятися золотий медальйон і золоту обручку, в середині якої було викарбовано ім'я "Агнеса", число, а далі залишалося місце для прізвища.

Монкс отримав те, що хотів. Раптом він щосили смикнув залізне кільце в підлозі, підняв потаємну ляду, під якою вирувала річка, і кинув коштовності у потік.

РОЗДІЛ XXXIX

виводить на сцену вже знайомих читачеві шановних осіб і оповідає, про що радилися достойний Монкс і достойний єврей

Останнім часом доля була не дуже прихильна до Вільяма Сайкса. Він хворів довгий час так тяжко, що лише завдяки турботам Ненсі залишився живий. "Хвороба не пом'якшила крутого норову містера Сайкса: коли дівчина допомагала йому піднятись з ліжка і вела до стільця, він лаяв її за невправність, та ще й боляче штурхонув".

На віях Ненсі затремтіли сльозинки, але її голос, повний жіночої ніжності, звучав лагідно, коли вона стала говорити, що терпляче доглядала його, мов малу дитину, а зараз він не думає, що робить їй боляче. Та Сайкс навіть не подумав пом'якшити свій грубий тон, а розходився ще більше.

У кімнату зазирнув Фейгін, побачив, що Ненсі, зморена безсонними ночами, зомліла, і кинувся рятувати дівчину. Йому допомагали Пройда і Чарлі Бейтс. Поступово дівчина опритомніла і, похитуючись, пішла до ліжка й упала обличчям у подушку.

Сайкс був страшенно здивований раптовою появою приятелів, а ті виставили на стіл клунки зі смачною їжею та спиртним і стали пригощати хазяїна і Ненсі.

Білл трішки поїв, але замість подякувати став проклинати Фейгіна і вимагати гроші. Старому довелося йти додому з Ненсі, щоб передати Сайксу три фунти.

Вдома Фейгін застав Тобі Крекіта, містера Чітлінга, Пройду та юного Бейтса. Чітлінг програвав, але не зводив захопленого погляду з Крекіта.

Пройда і Чарлі гайнули на вулицю, щоб грабунками повернути програне. Ненсі отримала від Фейгіна обіцяні гроші і сіла за стіл, але, почувши чоловічий голос, поспіхом зірвала з себе шаль й капелюшок і засунула їх під стіл.

У кімнату зайшов Монкс, який хотів поговорити із Фейгіном наодинці. Старий повів гостя в іншу кімнату. Як тільки їхні кроки затихли, Ненсі скочила із стільця і, скрадаючись, пішла за ними, стала під дверима кімнати і почала дослухатися до розмови чоловіків.

Через деякий час Монкс пішов з будинку на вулицю, а Фейгін, повернувшись у кімнату, застав Ненсі, яка вже зібралася йти.

Сайкс, отримавши гроші, не звертав уваги на Ненсі — він без упину лише їв і пив, а дівчина ходила збуджена, наче людина, що наважилася на відчайдушний крок. Сайкс зажадав нової порції джину, Ненсі взяла склянку, повернулася до Білла спиною, налила спиртне і дала йому випити. Через деякий час він повалився на ліжко і заснув міцним, непробудним сном.

Ненсі зрозуміла, що подіяв опій, який вона додала до джину, швидко одяглася і вийшла з будинку. Дівчина бігла в заможнішу частину міста і зупинилася тільки біля дверей готелю-пансіону.

1 2 3 4 5 6 7

Інші твори Чарлза Діккенса скорочено: