Вольтер — Простак (Простодушний) (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Дійсна повість, знайдена в рукописах отця Кенеля¹

Глава І

Про те, як приор храму Гірської Матері Божої і його сестра зустріли гурона².

Одного разу святий Дунстан, ірландець за походженням, відплив від рідних берегів і дістався французької бухти Сен-Мало. Там він заснував невеликий монастир, який нарік Гірським пріоратом, і повернувся до Ірландії. А прихід цей існує і донині.

У 1689 році, 15 липня увечері, абат де Керкабон, пріор храму Гірської Божої Матері, вийшов на прогулянку разом зі своєю сестрою панною Керкабон. Абат був хорошим священиком, але прихожани любили його не тільки за це, а й за те, що був єдиним серед священиків цієї місцевості, якого після вечері в колі друзів не доводилось переносити у ліжко на руках.

Абат де Керкабон уславився не тільки досконалим знанням богослов'я, а й прихильним ставленням до творчості Рабле.

Панна Керкабон ніколи не виходила заміж, хоча і мріяла про це. Для своїх сорока п'яти років вона виглядала достатньо свіжою, була доброю, співчутливою і богобоязливою.

Прогулюючись узбережжям, брат з сестрою згадали ще одного свого брата, який у 1666 році разом зі своєю дружиною відбув на військову службу до Канади і загинув там. На батьківщину дійшла звістка про те, що його дружина теж загинула там (її з'їли ірокези).

Під час прогулянки брат з сестрою побачили англійське суденце, яке привезло на продаж у цю місцевість деякі свої товари. Серед прибулих був статний юнак, який привітно кивнув панні. Юнак привернув увагу брата і сестри своїм незвичним одягом, оскільки одяг на ньому був коротким, взутий він був у легкі сандалії, а довге волосся було заплетене в коси. В руках він тримав пляшку з барбадоською горілкою, склянку і сухарі. Юнак пригостив горілкою священика і його сестру. Оскільки він говорив чистою французькою мовою, то було зрозуміло, що він не англієць. Юнак пояснив, що він гурон, чим викликав здивування панни Керкабон оскільки мав білу шкіру, що відрізняло його від індіанця — Гурон погодився відвідати брата і сестру. Сусіди абата, дізнавшись про гурона, з'їхались до нього в гості. Юнак познайомився з сестрою ще одного священика, абата де Сент-Ів, молодою і вродливою дівчиною.

Дивіться також

Присутні дізнались, що гурона було взято в полон англійцями, хоча він і бився завзято. Проте його хоробрість була до вподоби навіть супротивникам, тому гурона відпустили, запропонувавши при цьому побувати в Англії, на що він погодився, бо любив подорожувати. Юнак не пам'ятав своїх батьків. А французьку мову він вивчив від одного полоненого, коли був ще підлітком, удосконалював її від одного гугенота³, хоча найбільш йому до вподоби рідна гуронська мова.

Юнак повідав присутнім про своє кохання до гуронки Абакабу, заради якої поборов іншого індіанця. І хоча батьки коханої хотіли з'їсти поверженого, юнак відпустив його. Проте щастя юнака не було тривалим, оскільки його кохану з'їв ведмідь.

Мадемуазель де Сент-Ів потайки раділа, що у юнака більше не було коханої.

Юнака звали Простодушним, він сподобався всім присутнім гостям абата, і вони вирішили його охрестити.

¹ Отець Кенель — янсеністський теолог, якому Вольтер з цензурних міркувань приписував свою повість.

² Гурони — плем'я індіанців Північної Америки.

³ Гугенот — протестант.

Глава II

Гурона Простодушного визнано родичем

Простодушний прокинувся дуже рано, вполював багато дичини і приніс її гостинним господарям. На згадку про себе він залишив їм свою найбільшу коштовність — талісман, який він носив на шиї. Подарунок складався з двох невеликих портретів, на яких абат впізнав свого брата-капітана та його дружину. Після багатьох питань, які брат і сестра поставили гурону, вони переконались, що Простодушний — їхній племінник.

Юнак зізнався, що знає творчість Рабле і Шекспіра, проте не знайомий з Біблією, такою необхідною для його хрещення книгою. Панна де Сент-Ів увесь час дивилась на Простодушного, не звертаючи уваги на сина судді, з яким її щойно познайомили.

Глава III

Гурон, названий Простодушним, прийняв християнство

У Простодушного була добра пам'ять, він швидко вивчив напам'ять Новий Заповіт, але не міг відразу усвідомити його зміст, бо не знав, що події, відображені там, відбулись більше як 1690 років тому. Після тлумачень свого дядька, юнак погодився стати християнином. Проте не міг збагнути, що за такий тривалий час обряд Хрещення зазнав змін, у католиків не проводиться обрізання, і слова апостола Якова "зізнайтесь одне одному у своїх вчинках" слід розглядати як заклик до покаяння. Не розібравшись у словах Євангелія, гурон ледь не призвів себе до операції і ледь не побив ченця, примушуючи його зізнатись у гріхах. Проте ці дивацтва було вибачено, бо подія хрещення гурона сприймалась найбільш значимою. Але в час, призначений для хрещення, гурон зник, його випадково побачили панни де Каркабон і де Сент-Ів, коли він стояв посеред річки, схрестивши руки на грудях.

Глава IV

Простодушного охрестили

Простодушний пояснив пріорові й абатові, що він, стоячи посеред річки, чекає хрещення. Всі присутні почали вмовляти його вийти з води, бо обряд має відбутися в церкві, проте юнак відмовився, посилаючись на Євангеліє, розпочав суперечку навіть з епіскопом. Тільки панна де Сент-Ів змогла переконати юнака. Церемонія хрещення відбулася дуже урочисто. Панна де Сент-Ів стала хрещеною матір'ю Простодушного. Новохрещеного назвали Геркулесом.

Глава V

Простодушний закохався

Коли гості роз'їхались, Простодушний і панна де Сент-Ів залишились удвох. Не зволікаючи, юнак зізнався своїй обраниці у коханні. Вона обіцяла поговорити зі своїм братом про свою згоду, а юнакові радила заручитись підтримкою дядька і тітки. Проте юнак відповів, що не потребує згоди своїх родичів, бо звик усе вирішувати сам.

Наступного дня під час сніданку пріор звернувся до племінника з пропозицією допомогти йому стати іподияконом, перевести на нього свій прихід, бо спадщина, залишена юнакові від батьків, не могла забезпечити йому належного життя.

Племінник, у свою чергу, відмовився від дядькової пропозиції, зізнавшись у своїх намірах одружитись з прекрасною де Сент-Ів. Дядько з досадою пояснив племінникові, що цей шлюб неможливий, бо одруження на хрещеній матері є великим гріхом.

Простодушний з обуренням відповів дядькові: "У книзі, яку ви мені подарували, ніде не говориться, що одружуватись з дівчатами, які допомогли вам охреститись, грішно. Щодня, як я запримітив, у вас тут відбувається безліч речей, про які не пишеться у вашій книзі, і не виконується нічого з того, про що там сказано; це, зізнаюсь, і дивує мене, і сердить". Простодушний попередив дядька у своїх намірах розхреститися, якщо не буде дозволу на цей шлюб.

Тітка ж висловила сподівання на дозвіл папи, внаслідок чого їхній племінник міг би бути щасливим зі своєю обраницею. Юнак ладен був їхати до папи по дозвіл на шлюб, хоча і дивувався владі людини, яка живе в іншій країні, говорить іншою мовою, проте від якої залежить його щастя.

Суддя, який в цей час увійшов до кімнати, страшенно розлютився, бо хотів оженити на панні де Сент-Ів свого дуркуватого сина.

Глава VI

Простодушний поспішає до коханої і шаленіє

Діставшись будинку абата де Сент-Ів, Простодушний спитав у старої служниці, де знаходиться кімната її панни, і вскочив туди. Побачивши кохану, юнак швидко підбіг до її ліжка, пояснивши зляканій дівчині, що прийшов оженитись на ній. Мадемуазель де Сент-Ів сумлінно відбивалась від нападника, аж доки на допомогу їй не прибіг її брат абат зі своєю ключницею, слугою та ще одним священиком.

Юнак пояснив присутнім свою поведінку виконанням обіцянок і законів честі, звинувативши кохану у порушенні цих законів.

Абат намагався розтлумачити запальному юнакові мерзенність його поведінки, яка суперечить нормам цивілізованого світу, адже для вступу в шлюб необхідно мати угоду, скріплену священиками, свідками, нотаріусами. На що Простодушний відповів: "Ви, виявляється, занадто безчесні люди, оскільки вам потрібні такі перестороги". Найбільше вразило юнака те, що доброчинністю тут вважали покору. Він був занадто кмітливим, щоб не відчути улесливості в словах абата, але повірив його обіцянкам. Тільки вплив прекрасної де Сент-Ів допоміг присутнім видворити небажаного гостя. Порадившись із суддею, абат вирішив відправити сестру в монастир.

Повернувшись до дядька, Простодушний відверто розповів йому про все, що відбулось, вислухав научення, які ніяк не вплинули на його почуття. А наступного ранку знову вирішив відвідати кохану. Дізнавшись від судді, що дівчина знаходиться в монастирі, Простодушний вирішив їхати туди, але був страшенно приголомшений тим, що монастир являє собою своєрідну в'язницю для молодих дівчат. Закоханий юнак вирішив підпалити монастир і викрасти з нього кохану або згоріти разом з нею. Панна Керкабон втратила надію на те, що її племінник стане коли-небудь піддячим.

Глава VII

Життя втратило для Простодушного сенс. Він то ненавидів себе, свою вітчизну, всю Нижню Бретань (провінцію, де проживав), своє хрещення, то благословляв усе те, що пов'язувало його з коханою. Він то хотів спалити монастир, то відступав від рішення, щоб не зашкодити коханій

Підходячи до берега, Простодушний почув биття барабанів і людський галас. Виявилось, що англійці причалюють до берега, а про їхні наміри ніхто не знає. Тоді гурон підбіг до човна і поплив до адміральського корабля. Англійці посміялись з юнакових запитань про їхні наміри, напоїли Простодушного пуншем і випровадили з адміральського корабля.

Гурон образився на колишніх друзів і став на захист співвітчизників. Розпочавши стрілянину по англійцях, він убив трьох, поранив адмірала і цим своїм вчинком вселив відвагу у душі французів. Вороги втекли, а співвітчизники прославляли Простодушного.

Але юнак підбив усю молодь іти на визволення своєї нареченої. Почувши про це, суддя, який відсиджувався у льоху, сповістив військових, і Простодушного з компанією повернули додому.

Дядечкові і тіточці стало зрозуміло, що з їхнього племінника ніколи не буде священнослужителя, зате буде хороший військовий.

Під час бою Простодушний знайшов повний грошей гаманець, який, можливо, належав адміралові.

1 2 3