Оскар Уайльд — Портрет Доріана Грея (переказ скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

Передмова

"Художник — той, хто створює прекрасне.

Той, хто в прекрасному бачить погане, — людина зіпсута і до того ж зіпсутість не робить її привабливою. Це великий гріх.

Той, хто здатний в прекрасному узріти його високе значення, — людина культурна. Вона не безнадійна.

Але обранець — той, хто в прекрасному бачить лише одне: Красу.

Немає книг моральних чи аморальних. Є книги добре написані або написані погано. От і все.

Художник не прагне чогось доводити.... Художник не мораліст.

...По суті, Мистецтво — свічадо, яке віддзеркалює того, хто в нього вдивляється, та аж ніяк не життя.

...Будь-яке мистецтво цілковито марне".

РОЗДІЛ І

Літнього сонячного дня талановитий художник Безіл Холлуорд у своїй майстерні завершує нове творіння. За роботою спостерігає його друг лорд Генрі Воттон, епікуреєць і гедоніст, людина часом цинічна, проте надзвичайно дотепна, із своєю власною філософією, — "Принц Парадоксів". Безіл малює портрет юнака, з яким нещодавно познайомився. Він перебуває в цілковитому захопленні від свого нового знайомого, від його молодості, краси і чистоти його серця. Наразі Холлуорд створює найкращу свою картину, і його друг радо з цим погоджується. Генрі радить відіслати цей шедевр на виставку, та Безіл відмовляється: "Я вклав у нього надто багато себе... Я мимоволі виразив у цьому портреті ту незбагненну закоханість художника... В це полотно я вклав вельми багато душі..." — пояснює він. Художник оповідає лорду Генрі про своє знайомство з цим юнаком, про його невловимий вплив, що допоміг Безілу "вперше побачити в звичайному лісовому пейзажі диво", яке той завжди шукав і не міг знайти. Аж ось лакей доповідає про прихід Доріана Грея — саме так звуть цього юнака. Лорд Генрі хоче будь-що познайомитись з цим незвичайним хлопцем, але Холлуорд застерігає його: "Доріан Грей — мій найкращий друг. У нього відкрита і світла душа... Дивися, Гаррі, не зіпсуй його! Твій вплив був би згубний для нього". Та лорд Генрі тільки засміявся і потяг Холлуорда в дім.

РОЗДІЛ II

Розповідаючи про красу Доріана Грея, Безіл не перебільшував. Лорд Генрі зауважив не тільки зовнішню красу Доріана, але й щирість і чистоту юності. У короткій бесіді Воттон висловлює думку щодо зайвої, на його погляд, добродійності такого вродливого юнака. Дивлячись на Доріана, "легко було повірити, що життя ще нічим не забруднило цієї молодої душі". Холлуорд виглядає стурбовано, хоче якомога швидше закінчити портрет, навіть просить піти лорда Генрі, та на прохання Доріана (якому нудно довго мовчати під час роботи) той лишається. Сказане лордом Воттоном якось збентежило Доріана. Безіл, малюючи його, навіть відзначає новий вираз обличчя, до того юнакові не притаманний. Розмова триває. Воттон говорить про те, що хвилює юнака, викликає заперечення, про спокуси, бажання, насолоду: "Єдиний спосіб позбутися спокуси — поступитися їй", — між іншим розмірковує лорд Генрі. Та із найбільшим запалом він говорить про Красу: "...Краса — один із видів Генія, вона ще вища від Генія, бо не потребує розуміння". За словами лорда Генрі, Доріанові даний справжній дар богів — краса і молодість, та з часом вони зникнуть, залишивши по собі тільки згадки про колишні перемоги, пристрасті і спокуси, яким не посміли поступитися. "Молодість! Молодість! У світі нема нічого ціннішого!" — вигукує лорд Генрі, і його слова глибоко западаються в Душу Доріанові. Аж ось Холлуорд кличе подивитись на портрет, Доріан ніби вперше усвідомлює свою красу. Та йому здається, що роки тільки забиратимуть у нього вроду, формуючи душу, спотворюватимуть його тіло. І колись він стане старим, жалюгідним та страшним. Ця думка вражає юнака, а очі його туманяться сльозами. "Ех, коли б могло бути навпаки! Коли б старів цей портрет, а я назавжди залишився молодим! За це... за це я віддав би все на світі. ...Душу віддав би за це!" — вигукує Доріан.

На запрошення лорда Генрі Доріан погоджується піти із ним до театру, хоча Безіл майже благає його залишитись. Коли гості пішли, художник важко опустився на диван. З його обличчя було видно, як йому боляче.

РОЗДІЛ III

Другого дня лорд Генрі вийшов з дому, аби відвідати свого дядька лорда Фермора. "До вас я прийшов не з приводу грошей, а по відомості. Зрозуміло, не по корисні: по некорисні", — сказав лорд Генрі дядькові. Він хотів дізнатися про Доріана Грея, його батьків, історію його родини... "Онук Келсо! — вигукнув старий лорд. — Як же, як же, я добре знав його матір..." І він оповів лорду Генрі про матір Доріана Грея — Маргарет Дівере, яка була незвичайною красунею, викликала захоплення в усіх чоловіків вищого світу, але втекла з офіцером піхотного полку, "нікчемою без гроша за душею". І її коханий був убитий за кілька місяців на дуелі, яку, за плітками, підлаштував лорд Келсо. За рік по тому Маргарет померла, залишивши немовля — малого Доріана. Від дядька лорд Генрі попрямував на сніданок до тітоньки Агати, розмірковуючи по дорозі над усім почутим. Його схвилювала ця незвичайна і романтична історія, він думав про долю матері Доріана і про самого юнака: "Говорити з цим юнаком було все одно, що грати на рідкісній скрипці. Він озивався на кожен дотик... А як це захоплює — перевіряти силу свого впливу на іншу людину!" І лорд Генрі, який обожнював "перевіряти силу свого впливу на іншу людину", вирішив остаточно підкорити Доріана.

Вибачившись за запізнення на сніданок, Генрі Воттон приєднався до гостей, обвівши їх очима і зауваживши привітний погляд Доріана Грея. Разом з усіма він обговорював за столом нову "моду" одружуватись з американками, доброчинність, якою займалася його тітонька... Він блискучо імпровізував, жонглював думками і фразами, викладаючи свої незвичайні теорії, і всі гості залишилися в захваті від його дотепів. Після того він вирушив у парк, на прохання Доріана взявши його з собою.

РОЗДІЛ IV

Місяць по тому Доріан сидів в бібліотеці лорда Генрі, чекаючи на нього. Тим часом до кімнати увійшла дружина лорда Генрі, дивна жінка з високим і різким голосом. "Усе вбрання цієї дивної жінки мало такий вигляд, неначе воно було задумане в припадку безумства і надягнене під час бурі", крім того "вона нагадувала райського птаха, який всю ніч пробув під дощем". Аж ось повернувся і лорд Генрі. І Доріан розповів йому про свою закоханість, юнак покохав актрису ("Досить банальний початок", — зауважив на це лорд Генрі) на ім'я Сибіла Вейн. Доріан Грей із захопленням розповідав про акторський талант Сибіли, "Вона геній!" — вигукував юнак. "Мій хлопчику, жінки не буйають геніями. Вони — декоративна стать", — посмішкою відповідав лорд Генрі, додаючи, що за роки своїх життєвих спостережень він дійшов висновку, що всі жінки поділяються на нафарбованих і ненафарбованих. Та Доріан був сповнений почуттями і-оповідав історію свого знайомства з Сибілою Вейн. Тижнів зо три тому юнак блукав Лондоном, не знаючи, чого шукає, і згадуючи слова лорда Генрі: "Справжній секрет щастя — в шуканні краси". Доріан зайшов до жалюгідного театру, якого досі й не бачив. Переймаючись недоладними декораціями та акторами, незручним кріслом, він спостерігав за "Ромео і Джульєттою", аж поки не побачив Сибілу Вейн в ролі Джульєтти. Юнак із захопленням оповідав другові про її голос і талант, про їхнє знайомство після вистави і про прізвисько "Прекрасний Принц", яке дівчина дала йому. На дотепи і кпини лорда Генрі Доріан тільки спалахував і гарячкувато відповідав: "Гаррі! Сибіла Вейн для мене святиня!" Юнак умовив лорда Генрі поїхати за кілька днів разом з ним і Безілом до театру, щоб подивитись на гру Сибіли. Ще до вистави лорд Генрі отримав телеграму, в якій Доріан повідомляв про свої заручини з Сибілою Вейн.

РОЗДІЛ V

"Мамо, мамо, яка я щаслива!" — вигукувала Сибіла Вейн, притискаючись до матері. Матір Сибіли Вейн, жінка з втомленим та змарнілим обличчям, також була актрисою. Вона сиділа посеред вбогої вітальні і, дивлячись на закохану дочку, говорила, що ліпше Сибілі думати зараз про театр й не слід забувати про розсудливість та обережність, втім якщо цей молодик багатий, можна подумати і про шлюб... Проте Сибіла не чула слів матері, цілком поглинена своїми мріями. Тим часом до кімнати увійшов брат Сибіли — Джеймс, кремезний і дещо недоладний хлопець, який цього дня відпливав до Австралії моряком. Він щиро сподівався, що більш не повернеться до осоружного йому Лондона, тож заповідав матері гарно дивитися за Сибілою, занепокоєний її новим знайомством. У парку, куди вони з сестрою вирушили погуляти на прощання, повз них промайнув екіпаж Доріана, та Джеймс не розгледів його: "...Шкода, — сказав він. — Тому що, коли він образить тебе, присягаюся Богом, я відшукаю і вб'ю його". Джеймс вигукнув ці слова з таким почуттям, що Сибіла подивилась на брата з острахом, а люди навколо почали озиратися. У брудному занедбаному будинку, де вони жили, брат із сестрою попрощалися в кімнаті Сибіли, де та відпочивала перед виставою. Сівши поряд з матір'ю за злиденний обід, Джеймс поставив жінці питання, яке довгий час мучило його, — чи була його мати одружена з батьком? Місіс Вейн глибоко зітхнула і відповіла: "Ні". "Зрештою мені все одно. Але Ти дивися, щоб із Сибілою не сталося так само!" — вигукнув Джеймс. Жінка відчула принизливе відчуття сорому і витерла очі. Зворушений Джеймс вибачився перед матір'ю, обійняв її і повторив: "... якщо цей чоловік образить мою сестру, я дізнаюся, хто він, розшукаю його і уб'ю як собаку. Присягаюся!" Драматичність сцени була до душі місіс Вейн, та Джеймс не став продовжувати розмову. Валізи, ... візник та деякі вульгарні дрібниці — і місіс Вейн уже махала йому услід брудною мереживною хусточкою із подвоєним відчуттям розчарування.

РОЗДІЛ VI

Лорд Генрі зустрівся з Холлуордом в окремому кабінеті ресторану "Брістоль", де був сервірований обід на трьох (вони чекали на Доріана Грея, аби потім поїхати на виставу). Тільки-но Безіл увійшов, лорд Генрі повідомив йому новину: Доріан Грей збирається одружитись із якоюсь актрискою. Художник здригнувся і спохмурнів: "Щось мені не віриться. Доріан не такий нерозсудливий", — сказав він. Та лорд Генрі з посмішкою відповів йому одним зі своїх влучних афоризмів. Безіл а лякав такий необачний та раптовий шлюб: "Хоч би це виявилась хороша дівчина!" —зітхав він.

1 2 3 4