У руці Бездомний ніс запалену свічку. Літератори вирішили, що в нього біла гарячка.
Іван звернувся до них з проханням спіймати іноземного консультанта, який тільки-но на Патріарших вбив Мішу Берліоза! Ловити треба було мерщій, а то консультант накоїть лиха-біди! Ніхто не збирався нікуди бігти.
Його запитали про прізвище того, кого треба ловити. Та Іван не пам'ятав — тільки першу літеру "Ве"! Вагнер? Вайнер? Він вимагав дзвонити негайно у міліцію, щоб вислали п'ять мотоциклетів з кулеметами професора ловити, а з ним ще двох: довготелесого картатого у надтріснутому пенсне і товстого чорного котяру... З ресторану таки зателефонували, але не до міліції, а до клініки. Приїхала машина з санітарами, з ресторану винесли сповитого, як лялька, Бездомного, і вантажівка повезла нещасного Івана Миколайовича...
Розділ 6
ШИЗОФРЕНІЯ, ЯК І БУЛО СКАЗАНО
О другій ночі в приймальню психіатричної лікарні увійшов чоловік з гострою борідкою і в білому халаті. Троє санітарів не зводили очей з Івана Миколайовича, котрий сидів на дивані. Тут же був засмучений поет Рюхін.
Лікар запитував, чи не пив пацієнт, тарганів, пацюків, чортиків або вертких собак не ловив? Рюхін відповів, що ще вчора Бездомний був цілком здоровий, але отак, у кальсонах, прийшов сьогодні у ресторан...
Лікар почав розпитувати пацієнта. Іван відповідав на запитання: йому двадцять три, у білизні він тому, що поспішав, вдяг, що було, бо треба консультанта ловити. Це він Берліоза під трамвай спровадив! Консультант... з нечистою силою водиться... Він особисто з Понтієм Пілатом розмовляв... Іван стверджував, що каже чисту правду і просив дати вказівку, щоб вислали п'ять мотоциклістів з кулеметами ловити іноземного консультанта... Ви слухаєте? Алло!..
Підбігли санітари, шприц зблиснув у пальцях лікаря. Запахло ефіром, Іван ослаб, затиснутий чотирма чоловіками, і спритний лікар уштрикнув голку в Іванову руку... "Ув'язнили, — заспокоївся Іван і ліг. — Ну й гаразд... Я попередив, а там як знаєте! Мене ж зараз найбільше цікавить Понтій Пілат... Пілат..."
Івана переклали на кушетку на коліщатках і вивезли у коридор. Лікар сказав, що в Івана рухове і мовне збудження... Мабуть, шизофренія, ще й алкоголізм. Можливо це була галюцинація...
Розділ 7
НЕДОБРА КВАРТИРА
Наступного ранку Стьопа силувався щось пригадати, але пригадувалося лише одне — здається, вчора він намагався поцілувати якусь даму. Ні хто була ця дама, ні котра зараз година, ні яке число і якого місяця — Стьопа не знав і не міг дібрати, де перебуває. В напівтемряві щось відсвічувало. Нарешті він впізнав трюмо і зрозумів, що лежить горілиць у себе у спальні на тій квартирі, у якій він мешкав разом з Берліозом — у великому шестиповерховому будинку, розташованому літерою "П" на Садовій вулиці.
Квартира №50 давно вже мала славу якщо не погану, то принаймні дивну. Ще два роки тому власницею її була вдова ювеліра де Фужере, Анна Францівна. Три кімнати з п'яти вона здавала квартирантам... Та два роки тому почалося щось незбагненне: люди почали безслідно зникати. Якось у вихідний день з'явився в квартирі міліціонер, викликав у передпокій одного пожильця, сказав, що його просять зайти в чомусь розписатися. Пожилець сказав хатній робітниці Анфісі, що повернеться за десять хвилин, і не повернувся — не лише за десять хвилин, а взагалі ніколи. Зник і міліціонер.
Другий пожилець зник у понеділок, а в середу третій квартирант, Бєломут. Уранці за ним заїхала машина, щоб відвезти його на службу, і відвезла, але назад нікого не привезла і сама не повернулася. Горе й жах мадам Бєломут не описати. Тієї ж ночі Анна Францівна не застала вже громадянки Бєломут у квартирі, а двері обох кімнат виявилися запечатаними.
Пройшло два дні, а на третій Анна Францівна, яку весь цей час мучило безсоння, поїхала на дачу... І вона не повернулася! Анфіса, залишившись сама, наплакалася досхочу і лягла спати о другій годині ночі. Що з нею було далі — невідомо, мешканці чули було якісь стуки, і до ранку горіло світло. Вранці виявилося, що й Анфіси не стало!
Про зниклих і про трикляту квартиру довго розповідали легенди. Потім в неї вселилися покійний Берліоз із дружиною і Стьопа, також з дружиною. І в них почалося казна-що! Протягом місяця зникли обидві дружини. Дружину Берліоза бачили ніби в Харкові з якимось балетмейстером, дружина Стьопи наче знайшлася на Божедомці...
Стьопа застогнав. Він хотів покликати домашню робітницю Груню і попросити пігулку. Роблячи спробу викликати на допомогу Берліоза, двічі простогнав: "Міша... Міша...", але відповіді не дістав. Зате побачив своє відбиття в трюмо: зі скуйовдженим волоссям, з порослою чорною щетиною фізіономією, з каламутними очима, в брудній сорочці з комірцем і краваткою, в кальсонах та в шкарпетках. Поруч із дзеркалом він побачив невідомого чоловіка, зодягнутого в чорне й у чорному береті.
Незнайомець приязно посміхнувся і привітався, витяг великий золотий годинник з діамантовим трикутником на кришці, який продзвонив одинадцять разів і сказав: "Одинадцята! І рівно годину я очікую на ваше пробудження, ви призначили мені бути у вас о десятій. Ось він — я!"
Стьопа нікого не чекав, та чоловік сказав, що Стьопа просто забув його прізвище і жодна таблетка від цієї хвороби не допоможе... "Лікуйте подібне подібним. Єдине,— що поверне вас до життя, це дві чарки горілки з гострою і гарячою закускою!"
Стьопа побачив перед собою білий хліб, паюсну ікру у вазочці, білі мариновані гриби на тарілочці, щось у каструльці й горілку в карафці. Особливо вразило Стьопу те, що карафка запітніла від холоду. Невідомий спритно налив півчарки.
Невідомий назвався професором чорної магії Воландом і пояснив, що вчора вдень він приїхав з-за кордону в Москву, негайно з'явився до Стьопи і запропонував свої гастролі у Вар'єте. Стьопа почув, що він особисто подзвонив у Московську видовищну комісію і підписав з професором Воландом контракт на сім виступів, призначивши прийти о десятій ранку сьогодні... Оце ж Воланд і прийшов!
Стьопа зажадав проглянути контракт. Побачивши аркуш, він похолов — усе було на місці: власноручний Стьопин підпис, навскісний напис збоку рукою фіндиректора Римського з дозволом видати артистові Воланду в рахунок належних йому за сім виступів тридцяти п'яти тисяч рублів — десять тисяч рублів. І тут же розписка Воланда про те, що він ці десять тисяч уже одержав!
Голова в Стьопи пішла обертом. Він набрав номер у кабінеті фіндиректора вар'єте Римського. Почувши різкий, неприємний голос Григорія Даниловича, Лиходєєв запитав про Воланда. Римський запевнив, що все як слід і афіші зараз будуть. Це було погано, бо Стьопа нічого не пам'ятав. Тут у дзеркалі передпокою він побачив якогось дивного суб'єкта — довгого, як жердина, і в пенсне. Той. відбився і згинув. Потім у дзеркалі пройшов величезний чорний кіт і так само зник. Не встиг Стьопа здивуватися, чому цей кіт тут шастає, як почув голос гостя зі спальні: "Кіт це мій. А Груні немає, я відіслав її до Воронежа..."
Усе було несподіване і недоладне. Але гість був у спальні вже не сам: у другому кріслі сидів той суб'єкт, що привидівся у передпокої: на пуфі в нахабній позі розсівся жахливих розмірів чорний кіт із чаркою горілки в одній лапі й виделкою, на яку він встиг настромити маринований гриб, у другій. "Ось як воно божеволіють..." — подумав Стьопа.
Воланд ніби чув Степанові думки. Він пояснив, що це його почет, який також потребує місця, тому хтось із них у цій квартирі зайвий. "І мені здається, що цей зайвий — саме ви!"
Тут просто із дзеркала трюмо вийшов невеличкий чоловік, широкоплечий, у котелку на голові і з іклом, що стирчало з рота, вогненно-рудий. "Я взагалі не збагну, як він вискочив у директори, — бубонів рудий. — Він такий же директор, як я архієрей. Дозвольте, мессіре, викинути його під сто чортів із Москви? "
Спальня пішла обертом, Стьопа ударився головою об одвірок і, непритомніючи, подумав: "Я вмираю..."
Але він не вмер. ...Коли Степан роздер очі, то збагнув, що шумить море і хвиля погойдується біля ніг, що над ним блакитне сяюче небо, а позаду — біле місто у горах. На запитання, де він, Стьопі відповіли, що це... Ялта! Стьопа зітхнув, повалився на бік, вдарився об нагрітий камінь молу. Свідомість полишила його.
Розділ 8
ДВОБІЙ ПРОФЕСОРА З ПОЕТОМ
Саме тоді, коли свідомість полишила Стьопу в Ялті, вона повернулася до Івана Миколайовича Бездомного. Той прокинувся і побачив якусь кімнату з білими стінами. Голова вже не боліла, він пригадав, що перебуває в лікарні, згадав про загибель Берліоза. Іван Миколайович побачив ґудзик дзвоника і натис його, чекаючи дзеленчання. У ногах його засвітився матовий циліндр з написом "Пити", потім циліндр почав обертатися, висвічуючи написи: "Няня", "Викличте лікаря", "Фельдшерка". Іван натис ґудзика, і в кімнату увійшла симпатична жінка в білому халаті. Вона запропонувала йому прийняти ванну, яка краща, ніж у "Метрополі", її демонструють лікарям і інтуристам...
Про Понтія Пілата Іван більше не розповідав. Він вже зрозумів учора, що його ніхто не слухатиме. Івана перевдягли, оглянули та записали з його слів усе про його рідню, їхні хвороби, виміряли температуру, полічили пульс, стукали молоточками по колінах, брали кров, кололи в лікоть... Іван міркував, як по-дурному все обернулося, він же хотів застерегти всіх від Небезпеки невідомого консультанта...
Несподівано у дверях з'явилася група людей у білих халатах. Попереду йшов чоловік з приємними, але пронизливими очима і ґречними манерами. Весь почет виявляв йому пошану і повагу. "Як Понтій Пілат..." — подумав Іван.
Це був доктор Стравінський. Йому було подано списаний з обох боків аркуш Іванового огляду.
"Цілу справу зшили... і латиною, як Пілат говорить...", — подумав Іван, почувши слово, яке примусило його здригнутися, — "шизофренія". Іван почав розповідати лікарю про те, що його тут у божевільного пошили, про випадок з чужоземцем на Патріарших, який наперед знав про смерть Берліоза і особисто бачив Понтія Пілата... Стравінський зацікавився: це той, що жив за Ісуса Христа? І чи справді цей Берліоз загинув під трамваєм? Іван почав розповідати про Патріарші і про загадкового громадянина, який наперед сказав про те, що Аннушка розлила олію...