Василь Биков — Альпійська балада (скорочено)

Стислий переказ, виклад змісту скорочено

1

Іван спотикнувся, упав, але зразу ж підскочив і, загубивши колодки, побіг босими ногами по бетонних уламках, що розкидав вибух. Позаду чулися крики, гулко тріщали автоматні черги, попереду була остання перешкода — напівзруйнована заводська стіна, а далі — вулиці, що потопали в зелені.

Він узяв у зуби пластмасову ручку пістолета, плигнув, ухопився за край стіни і швидко перескочив її. Упав у колючки, підскочив і щосили побіг.

Позаду чувся гавкіт собак, крики, постріли, але все це вже не могло зупинити його.

Вибух на заводі схвилював населення. Іванові зустрілися два хлопчики, дівчина, та він мовчки пробіг повз них. Постріли чулися скрізь, але це стріляли в інших, бо Іван не чув свисту куль.

Бігти доводилося на гору, підйом ставав дедалі крутішим, але він з останніх сил намагався дістатися до лісу. Та раптом зовсім близько почувся гавкіт. Іван сховався за сосну, підпустив вівчарку ближче і вистрілив. Собака вискнув і впав. Та із-за каменя вискочив вовкодав з нашийником, на якому теліпався повідок. Пістолет заклинило. Собака кинувся, Іван схопив його за нашийник, став душити, але зрозумів, що не впорається. Тоді він з усієї сили вдарив собаку коліном. Щось хруснуло, і пес безсило простягнувся поряд. Іван чекав нападу, собака зі злістю дивився на людину, але лежав нерухомо. Тоді Іван узяв великий камінь, хотів ударити ним вовкодава по голові, але передумав і став тихо задкувати. Пес поповз, скиглячи від безсилої люті, а чоловік кинув камінь, підхопив браунінг і побіг вгору, в ялинові зарості.

Дивіться також

2

Іван біг уздовж стрімкого ручаю з прозорою водою. Швидко пересуватися заважало каміння. Він хотів бігти потоком, але вода була льодяною. Раптом Іван почув чийсь голос. Це був не німець, а гефтлінг — утікач. Можливо, він кликав на допомогу, та Іван кинувся тікати. Один раз він чув тріск мотоциклів, але дорога була далеко. "Іван обдумував, як йому бути далі, і в той же час якийсь неясний звук підказав, що позаду хтось біжить". Із-за ялинки вискочила жінка у смугастому одязі, за каменем виднілася ще одна фігура втікача. Жінка відкрито йшла вгору, шукаючи Івана. Коли вона підійшла ближче, то чоловік зрозумів, що це дівчина-італійка.

Десь угорі зовсім недалеко тріщали мотоцикли, а дівчина йшла, не ховаючись. Іван вискочив, схопив її за руку і потяг під скелю. Вона влетіла за ним, мов пір'їна, як раптом її колодка зірвалася з ноги і покотилася вниз. Дівчина побігла за нею. "Іван не встиг затримати її, тільки в гніві скрипнув зубами". Коли дівчина повернулась, Іван із злістю вдарив її по щоці і тихо вилаявся.

"Удар обпік її щоку", але вона не відхилилась, а кинула на нього повний подиву погляд і невміло повторила його лайку.

Іван запитав, куди вона біжить, а дівчина повторила це запитання. Почувся гавкіт собак, крики, постріли. Треба було тікати, і він швидко поліз схилом.

3

Іван швидко ліз між каменів, поблискуючи голим коліном. Він тільки тепер помітив порвані собакою штани і рани на нозі, що кровоточили. Утікач спішив, бо добре розумів, що німці піднімуть на ноги всю охорону і поліцію. "Часом він чув за спиною кроки своєї супутниці — вона не відставала".

Почав накрапати дощ і круги-мішені на мокрій куртці стали ще помітнішими. Раптом Іван побачив дорогу. Дівчина підійшла до нього і зупинилась. Було ясно, що бетонку треба переходити разом, щоб дівчина не наробила якихось дурниць. Узявшись за руки, вони перебігли через бетонні плити, а дощ змивав їхні сліди.

Дівчина вперто йшла за ним, а Іван, сам страшенно зморений, чекав її. Вона була вдячна за це. Зупинившись відпочити, Іван вирішив оглянути свою ногу. "У п'яті стирчала колючка, яку він намагався витягти, але як не старався, не міг ухопити її пальцями". Тоді дівчина обхопила його ступню маленькими пальчиками, нахилилась і зубами витягла колючку.

Плутаючи німецькі слова, Іван подякував дівчинці, а вона у відповідь радісно посміхнулася.

Вони відпочивали на сухій землі між коренями розлогої сосни, але треба було йти далі. Іван згадав про третього гефтлінга, який біг за ними, і дівчина пояснила, що то був психічно хворий німець-в'язень.

4

"Зранку вони, п'ятеро військовополонених, у напівзруйнованому під час нічного бомбардування цеху відкопували бомбу, що не розірвалася". Вони вирішили востаннє спробувати утекти з цього комбінату смерті. Чорноморський моряк Голодай викрутив з бомби деформований детонатор, Жук замінив його новим, одноокий Янушка усіх підбадьорював. Четвертий, Сребников, безперервно кашляв, а Іван Терешка стояв поряд і мовчав, бо не любив марно говорити.

Треба було вирішити, хто вдарить молотом по детонатору, щоб зірвати бомбу і своєю загибеллю дати іншим можливість утекти. Усі знічено мовчали, і тоді Іван сказав, що зробить це сам.

Раптом до ями підійшов есесівець Зандлер. Він тикнув пальцем у Івана, підізвав його і наказав почистити чоботи. Недалеко зупинилися жінки в смугастих робах, і Іван піймав на собі презирливий погляд однієї з них. Коритися фашистові було принизливо, але хлопець опустився на коліна і рукавом куртки вичистив німцеві чобіт до блиску.. Потім до його колін придвинувся другий чобіт, носком якого Зандлер штовхнув Івана в груди. Полонений якусь хвильку стояв непорушно, а потім у нього неначе лопнула якась пружина. Він підхопився і з усієї сили вдарив німця в обличчя так, що есесівець упав на бетонний пол. Потім повільно повернувся на бік, сів, рвонув на ремені шкіряний язичок кобури і схопився на ноги. Іван зрозумів, що зараз загине від есесівської кулі, і, щоб померти недарма, кинувся головою на ворога.

Раптом земля під ногами здригнулася. Через секунду Іван відчув, що лежить на підлозі, а навкруги щось падає. Поряд лежав німець. Іван схопив шмат бетону, кинув його у ворога, і той затих. Потім хлопець схопив пістолет німця і кинувся тікати.

5

"Іван усе вище ліз на гору, зрідка зупиняючись, щоб почекати дівчину, яка з останніх сил уперто йшла за ним... Прокляті гори! Іван був вдячний їм за недоступність для німецьких мотоциклістів, але вже починав й ненавидіти їх за те, що вони так безжально забирали сили..." Він згадував свою втечу із Сілезії. Вони йшли тоді невеличкою групою ночами, а вдень відсипалися подалі від сел. Його піймали не есесівці, а схожі на своїх прості сільські хлопці, які говорили знайомою мовою і були вдягнені у свитки.

Смеркало. Дівчина впала від утоми, і Терешка став шукати місце для ночівлі в ущелині.

Притулившись спиною до скелі, Іван миттєво заснув і занурився у страшний сон, що снився йому кожної ночі. Війська обходять Харків і наступають на Зміїв. Його рота потрапила в оточення. Іван не почув команди відходити і, доганяючи своїх, налетів на німця, який багнетом пронизав йому груди. "Іван знає, що він убитий, що це кінець, задихається від відчаю, хоча болю чомусь не відчуває..."

Сновиддя плутаються, і ось він уже у своїх Терешках. Війни ще немає, а до комори пригнали зв'язаних полонених, серед яких знайомі йому гефтлінги. Він намагається довести, що полон — це не зрада, а нещастя, біжить до комори, але раптом бачить чорнооку усміхнену красуню, яка говорить:

— Чао, Іване!

6

Іван проснувся від дзвінкого сміху дівчини. Він із зусиллям переключився на реальність і, щоб зігрітися, за армійською звичкою став розмахувати руками і присідати. Дівчина знову засміялася, та Іван не поділяв її веселощів. Вони були зморені, голодні, але треба було йти далі в гори, у Трієст, де діяли партизанські загони.

Іван поліз між каменями, дівчина, знявши важкі колодки, мов ящірка, пробиралася за ним і, плутаючи слова різних мов, розпитувала, хто він. Їй було важко зрозуміти, що таке колгосп, колективізація, рядовий, але вона повторювала слова і вимагала пояснень. Себе дівчина назвала Джулією.

7

Вони вибралися на кручу і сіли перепочити. Раптом Джулія показала вниз і прошепотіла: "Руссо, менш! Людина!" Іван жестом наказав їй сидіти, а сам побіг до стежки, якою важко піднімався чоловік. Це був старий австрієць у короткій курточці. Іван вискочив із-за каменя, підняв пістолет і наказав зупинитися. Переляканий чоловік щось заговорив про есесівців, і хлопець зрозумів, що він не бреше. Іван розстебнув мішок, який ніс австрієць, забрав черству паляницю, наказав чоловікові зняти курточку. Схопивши добро, хлопець кинувся бігти.

8

"Вони з усіх сил бігли вгору". Єдина думка переслідувала Івана — тільки б есесівці не спустили на них собак. Він проклинав тих, хто зробив з нього злочинця, який грабує мирних жителів. "Для чого йому зупиняти цього чоловіка, погрожувати йому пістолетом і тим більше грабувати, якби не війна, не полон, не знущання і приниження, не те, на що він зважився заради свого життя, заради Джулії, заради цього австрійця теж?"

Зрозумівши, що відійшли вже далеко, Іван і Джулія сіли перепочити, відломили окраєць хліба, поділили його порівну і з'їли. Раптом знизу почулися крики і постріли. Іван із-за скелі бачив, як схилом бігла фігурка у смугастому. Німці стріляли, і кулі густо лягали навколо втікача, але він біг далі. Раптом фігурка впала, постріли припинилися.

9

Іван увесь час думав, що позаду себе залишив свідка. Досвід усіх його втеч підказував, що саме такі обставини були для втікачів фатальними.

Рік тому він тікав з полону і дійшов до Волині. В одному селі Іван потрапив під облаву і змушений був сховатися в селянській хаті в печі. Фашисти не знайшли його, хазяїн не видав, але поліцаї добре знали, де його шукати. Саме ці прості, на перший погляд, селюки викурили Івана з печі і передали німцям.

10

Вони знову продиралися крізь чагарники і каміння, вперто лізли вгору. До Івана прийшла впевненість, що німці не знайшли їхніх слідів, а австрієць їх не виказав. Фашистам буде достатньо повернути в табір труп божевільного, а вони можуть поки що перевести подих. Іван вірив, що зможе знести все, перейде хребет, дістанеться до партизанів, але поряд з ним ішла дівчина, за яку він відчував уже якусь відповідальність.

Йшли довго, а коли відчули нелюдську втому, сіли перепочити і поїсти хліба. Розділивши ще шматок буханця навпіл, підкріпилися. Раптом Джулія злякано втупилась у щось позаду Івана. Хлопець оглянувся і побачив на камені страшного божевільного гефтлінга, що якимсь дивом уник куль переслідувачів.

1 2 3

Дивіться також: