Коли дочка і батько лишилися наодинці, Бейлка розплакалася. Вона говорила, що Педоцур зовсім не такий поганий. Тев'є пішов від дочки розбитий, пригнічений. Він приїхав додому і почав спродувати хазяйство, назбиране за всі ці роки. Кожен горщик і кожна дрібничка краяли йому серце, нагадували жінку і дочок. Кобилу він продав водовозові. І це було найважче, адже Тев'є працював з нею багато років.
* * *
Тев'є сумував за кобилою, за селом, за старостою з урядником, за бойберицькими дачниками, за єгупецькими багатіями і навіть за шадхеном Ефраїмом. Молочар планував, що коли приїде у Палестину, то піде найперше до гробниці праматері Рахілі, щоб помолитися за дочок.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу
Іди геть!
До Палестини Тев'є так і не поїхав, бо його старший зять Мотл-жилетник, кравець з Анатівки, раптом, ні сіло ні впало, звалився та й помер. Був дужий, здоровий, і така біда. Він дістав сухоти, почав кахикати, поки виплюнув останній шматок легенів. Не допомогли ні лікар, ні знахар, ні козяче молоко, ні шоколад з медом. Тев'є мусив опікуватися Цейтл та онуками-сиротами. Сталася пригода також з Педоцуром. Він збанкрутував, залишився ні з чим, поспродував усе і втік з Бейлкою до Америки. Попервах вони дуже мучились, з'їли всі гроші, що мали з собою, а коли не стало більше що жувати, змушені були піти на роботу, виконували найтяжчу працю. Згодом їм покращало: вони почали в'язати панчохи на машині і заробляти на шматок хліба. А дітей у них поки не було.
Тев'є згадував, як одразу після японської війни, у самий розпал царських "конснетуцій", селяни раптом прийшли у його двір і сказали, що виганяють його з села. Староста Іван Поперило сказав, що євреїв всюди б'ють, і проминути Тев'є не можна. Селяни питали, чи вибити шибки у Тев'є, чи розпороти перини і подушки та випустити з них пір'я, чи спалити тобі хату з хлівом, з усією худобою. Тев'є почав говорити, що є вищий за суддя за сільську громаду – Бог. Той , який є богом усіх людей. Тоді староста сказав, що Тев'є дійсно непогана людина.
Тепер уся надія Тев'є була на те, що, може, Господь бог зробить таке чудо і прийде месія. До Тев'є приїхав урядник і сказав спродувати майно та вибиратися. Тев'є хотів розповісти, що тут з діда-прадіда жили усі його родичі, але урядник зупинив його, сказавши, що теревенів слухати не буде, а Тев'є треба вибиратися. Часу на від'їзд було три дні. Тев'є сказав Цейтл збирати пожитки. Цейтл і діти зняли плач. Тев'є пояснив їм, що усіх євреїв виганяють, тому треба збиратися. Потім молочар пішов до старости Івана Поперила, щоб продати йому свою хату. Чоловіки почали торгуватися, порозумілися щодо ціни, і Тев'є одразу ж таки взяв готівкою завдаток. Протягом одного дня, запівдарма, Тев'є спродав все своє вбоге добро, обернув усе на гроші і пішов наймати підводу, щоб забрати рештки своїх злиднів. Перед від'їздом Цейтл, з червоними очима і розпухлим носом, почала просити батька не лишати тут одну людину – саму, самітну, як скеля. Йшлося про Хаву. Тев'є накинувся на Цейтл і вилаяв її. Але дочка просила не відвертатися від Хави. Тев'є казав, що Хава давно померла. Але Цейтл розповіла, що Хава, не померла, і вона вже знову його дочка, як і була, бо з першої хвилини, як дізналася, що євреїв виселяють, вона сказала сама собі, що це виселяють і її. "Там, де ми, так Хава сама сказала мені, там і вона", — сказала Цейтл. З іншої кімнати вийшла Хава – здорова, пишна, вродлива, як і була, не змінилась ні на волосинку, тільки обличчя трохи засмучене, очі трохи журні, а голову несе високо й гордовито, зупиняється на мить, дивиться на батька, а він – на неї. Тев'є не знав, чи обійняти дочку, чи казати йти геть. Онуки вже чекали, виглядали діда. Вони були ще в тисячу разів любіші й дорожчі Тев'є від власних дітей. Батько простив Хаву.
Стислий переказ по главах, автор переказу: Світлана Перець.
Авторські права на переказ належать Укрлібу