Але її душа час від часу поринала в безодню жахливих мук, адже вона, заміжня жінка, чинила гріх, кохаючи іншого чоловіка. Від цих думок їй стало погано.
ХІІ
Подорож
Наступного дня Жульєн відпросився на три дні. Перед від'їздом він хотів побачити пані де Реналь і вийшов у сад. Через деякий час вона прийшла, і Жульєн був зачарований красою схвильованої жінки. Але вираз її обличчя був підкреслено холодним. Жульєн вирішив, що його зневажають; він відчув пекучу досаду, нічого не сказав про від'їзд, вклонився і пішов.
Жульєн весело простував стежкою в гори до свого друга лісоторговця Фуке. "На майже прямовисному схилі одної зі скель він помітив невеличкий грот". Жульєн забрався в цей грот і відчув себе абсолютно вільним і щасливим. "В безмежній темряві, яка обступила його, душа його поринула в споглядання картин його майбутнього життя в Парижі". Він мріяв про жінку з високою душею, яка кохає його. А він розлучається з коханою тільки для того, "щоб вкрити себе славою й стати ще більш достойним її кохання".
Жульєн переночував у гроті, а вранці пішов до Фуке і розповів другові про сварку із паном де Реналем. Фуке запропонував Жульєнові стати його компаньйоном. Але Жульєн відмовився, бо ця пропозиція закривала йому шлях до слави.
ХІІІ
Ажурні панчохи
Жульєн три дні не згадував про пані де Реналь. Повертаючись у замок, він із задоволенням думав про пропозицію Фуке, яка давала йому можливість розбагатіти і відчути себе незалежним.
"Весь час, поки Жульєн був відсутній, пані де Реналь невимовно страждала: муки її були найрізноманітніші, але всі однаково нестерпні".
Перед його приїздом пані де Реналь наділа ажурні панчохи, нову сукню з модної тканини. Пані Дервіль помітила ще й те, що, розмовляючи з Жульєном, її подруга блідла, а її "очі, повні тривоги, були прикуті до юного гувернера".
Увечері в темному саду Жульєн хотів скористатися своїм привілеєм, взяв пані де Реналь за руку, відчув потиск її руки, "однак це зовсім не було йому приємно". Він не міг повірити у щирість почуттів цієї чарівної жінки, адже йому здавалося, що вона завжди бачить його "в образі робочого парубка, що, почервонівши по саме волосся, стояв біля дверей дому, не наважуючись подзвонити".
XIV
Англійські ножиці
Пропозиція Фуке зробила Жульєна нещасливим; він не міг обрати щось одне, а тому вирішив продовжувати інтрижку з господинею, "склав собі докладний план кампанії і записав його собі на папері". Цей дурний план пригнічував жвавий розум Жульєна. Він часто не знаходив відповіді на прості запитання, а тому пані де Реналь вважала, що "у нього такий вигляд, неначе він усе обмірковує і кожний вчинок розраховує наперед ".
Жульєн поклав собі за обов'язок виправити свою незграбність перед пані де Реналь "і, вибравши слушну хвилину, коли вони переходили з одної кімнати в іншу, скоряючись цьому обов'язку, поцілував її". Ця недоречна витівка страшенно злякала і обурила жінку. "І вся її доброчесність повернулася до неї, бо кохання затьмарилося". Але Жульєн продовжував здійснювати свій план спокуси. Проте він добре бачив, "що йому зовсім не вдається бути не тільки звабливим, але й просто чемним".
Після сніданку всі зібралися у вітальні, і ось тут наш герой не знайшов нічого кращого, як злегка наступити на маленьку ніжку пані де Реналь. Вона злякалася, але ніби ненароком впустила на підлогу ножиці, клубок шерсті, голки, для того, щоб Жульєнів жест міг здатися незграбною спробою підхопити все начиння для вишивання. Це обдурило всіх, крім пані Дервіль. Вона добре розуміла, що означають ці жести.
Жульєн, що ніколи не мав коханки, уперто грав роль Дон Жуана весь день. Відчуваючи себе несосвітенним дурнем, "він сказав панові де Реналю, що йде у Вер'єр до кюре".
Пана Шелана звільнили, і його місце зайняв вікарій Маслон. Допомагаючи доброму кюре перебиратися в нове житло, Жульєн надумав написати Фуке, що він побачив несправедливе ставлення до священиків, а тому для спасіння його душі буде краще відмовитися від сану і пристати на пропозицію друга.
Жульєн хотів "залишити собі вихід, щоб мати змогу зайнятися торгівлею, якщо сумна обережність переможе в ньому героїзм".
ХV
Крик півня
Коли Жульєн пішовуВер'єр, усійого помилки були забуті. Увечері він раптом з неймовірною сміливістю сповістив пані де Реналь, що прийде до неї в кімнату о другій годині ночі. Говорячи це, він тремтів від страху, що вона погодиться. "Роль звабника гнітила його", і він волів би замкнутися у себе в кімнаті, "щоб не бачити цих дам".
Пані де Реналь страшенно обурилася, і в її відповіді "йому виразно почулося слівце "фе"".
Коли опівночі всі розійшлися, Жульєн з похмурою впевненістю вирішив, що пані Дервіль і пані де Реналь його глибоко зневажають. Від цих думок він не міг заснути і "почував себе глибоко нещасним, коли раптом на замковому годиннику пробило дві години".
"Цей звук збудив його так само, як крик півня збудив святого Петра". Жульєн ніколи ще себе так не силував, як тепер. Його коліна підломлювалися, коли він ішов повз кімнату пана де Реналя, який голосно хропів.
У кімнаті пані де Реналь горіло світло. Страх Жульєна був таким великим, що він "забув усі свої честолюбні плани і став самим собою". У відповідь на докори переляканої жінки "він кинувся їй до ніг, обхопив її коліна" і розридався.
Через декілька годин Жульєн вийшов із кімнати пані де Реналь. Він був щасливий, але і в найсолодші миті близькості "він ні на хвилину не дозволяв собі забути про свій "обов'язок" і намагався грати роль покорителя жіночих сердець". Жульєн був схожий на шістнадцятирічну дівчину "з чарівним кольором обличчя, яка, їдучи на бал, з дурного розуму накладає на щоки рум'яна".
Смертельно перелякана появою Жульєна, пані де Реналь "вважала себе пропащою навіки жінкою і, щоб відігнати від себе примару пекла, осипала Жульєна найпалкішими пестощами".
Жульєн, повернувшись у свою кімнату, "був у тому стані здивування й розгубленості, що опановує душу людини, щойно домоглася того, чого давно прагнула".
ХVІ
Наступного дня
Уранці за сніданком поведінка Жульєна була бездоганною. А пані де Реналь "не могла на нього дивитись, не червоніючи, і водночас їй несила було прожити й хвилини, не глянувши на нього". Ідучи з їдальні в сад, вона схопила й потиснула руку Жульєна, а "він глянув на неї полум'яним зором". Ці таємні знаки не помітив пан мер, але добре розгледіла пані Дервіль. Протягом цілого дня вона дошкуляла подрузі натяками на небезпеку, але тільки набридла їй. Увечері пані Дервіль сіла між закоханими, і ця перешкода збільшила хвилювання пані де Реналь. Вона раніше пішла у свою кімнату і дві години чекання були для неї наче два століття катувань. Але о першій годині ночі Жульєн прослизнув у кімнату своєї коханки.
Цієї ночі він уже не грав роль. "У нього відкрилися очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути". Жульєну сподобалося, що пані де Реналь гнітить різниця у віці між ними, але він не розумів її страждань.
"Минуло кілька днів, і Жульєн закохався з усім запалом юності". Він навіть зізнався пані де Реналь у своїх юнацьких побоюваннях, і це викликало новий спалах любові Жінки. "Я могла б одружитись з таким чоловіком і жити з ним, мов у раю", — часто думала вона, схилившись на юнацьке плече. Вона навчала його безлічі усіляких життєвих дрібниць і правил, підносячи його до свого високого становища, і була безмірно щасливою. "Тільки пані Дервіль зовсім не виявила подібних почуттів". Переконавшись, що її мудрі поради лише дратують подругу, вона раптом покинула Вержі. "Після від'їзду подруги пані де Реналь майже цілі дні проводила віч-на-віч зі своїм коханцем".
XVII
Перший помічник мера
Якось увечері Жульєн необережно заговорив про те, що за часів правління Наполеона молоді французи мали змогу здобути освіту, а зараз відсутність грошей стає причиною нещасть бідняків. Пані де Реналь вважала, що такі думки можуть бути тільки у слуг, і насупила брови. Гроші для неї не мали ніякого значення, адже вона була дуже багата. Ці насуплені брови завдали першого удару ілюзіям Жульєна. Він зрозумів, що вона з ворожого табору, який не допустить, щоб якийсь бідак зробив кар'єру. "У її оточенні всі повторювали, що треба побоюватися появи нового Робесп'єра саме з середовища отих занадто добре освічених юнаків з нижчих верств".
"Жульєн більше вже не наважувався щиро висловлювати свої мрії". Тепер він вирішив спокійно міркувати про все. Йому спало на думку, що пані де Реналь буде безпечніше приходити до нього, ніж йому до неї. Але у нього були книги, які він розгортав тільки вночі, чекаючи побачення. Із цих книг та з виховання, яке проводилося люблячою жінкою, Жульєн дізнався багато корисного про світське товариство, про інтриги, що плетуться навколо безансонського префекта. Привілейоване товариство було глибоко зацікавлене, щоб посада старшого помічника дісталася панові де Муаро, який мав три будинки на королівському тракті. Вони підлягали зносу. Якби панові де Муаро пощастило б із посадою, його будинки і будинки інших заможних городян були б лише трохи перебудовані і стояли б ще сто років.
Одного разу Жульєн дізнався про якийсь спасенний заклад для чоловіків, у який кожен вносить двадцять франків, і де всі члени закладу звертаються один до одного на "ти". У засіданнях по п'ятницях брали участь і високоповажні городяни, і їхні слуги.
Час минав, почуття між закоханими розгорялися дедалі .більше. Діти могли помітити їхні ласкаві погляди, інтимні жести, а тому коханцям доводилося бути особливо уважними. Пані де Реналь часто ловила себе на думці, що любить Жульєна, як свою дитину. І хоча поки що їй доводилося відповідати на його наївні хлопчачі запитання, "вона уявляла його собі то папою, то першим міністром, як Рішельє".
XVIII
Король у Вер'єрі
Третього вересня кінний жандарм проскакав Вер'єром. Він сповістив, що в неділю у місто прибуде король. Пан де Реналь зайнявся організацією почесної варти, а її командиром призначив пана де Муаро. Дружини лібералів просили пані де Реналь посприяти, щоб мер призначив їхніх чоловіків до почесної варти, а закохана жінка задумала нечувану річ: "вона добилась у пана де Муаро і в суперпрефекта де Можірона, щоб Жульєна призначили до почесної варти, хоч на це місце претендували п'ять чи шість юнаків з родин багатих фабрикантів..." Пан Вально, який ненавидів Жульєна, погодився дати йому одного зі своїх нормандських коней.