Обрій на крилах (збірка поезії)

Микола Чумак



КАЗКА ПРО ЯВОЖ
Стояв він вузлуватий, темнокорий,
Піднявся аж туди, де Сонце поряд!
А унизу зійшлись яворенята
Під дужими крильми у вічність гратись.
Він зажуривсь: всиха, аж віти почорніли?
Бо підгнива уже його старече тіло.
І вже яворенячий хист страждає:
Продертись вгору неміч заважає...
Та ось найдужчий, у обійми наче,
Своє гілля в сухе впліта гіллячя.
Поглянеш і аж страшно уявити,
Коли навалиться шалений вітер!
Все затремтить під мертвою вагою,
Впадуть на землю зламані обоє.
І рознесеться навкруги від того
Чи грім суворий, чи болючий стогін.
Та помудрішав син — іще й підпер старого,
А сам уверх попрямував до Бога
Чи каятись в гріхах, чи милості прохати:
Вже граються під ним його яворенята...
1985    ХЗВІ


КОЛИСКА


НАШ ГАУДЕАМУС
Поки ми ще молоді,
Хай веселка грає!
Після юності леткої,
Кажуть, старість заспокоє
І земля сховає.
А для чого нам тепер
Неминучість віща,
Як любов нестримно рветься
До святинь близького серця,
А до Бога — вічність?
Ми зїбралися сюди
Із усього світу.
Нехай бувший інститут
Розквітає на виду
Мудрих заповітів!
Професурі клянемось
У вірності кров'ю,
Що випестує, на кого
Залишать чотириногих
Людству на здоров'я!
Хай живе на радість нам
Наша рідна ненька —
Дивіться також
Академія нова,
Хай напутно нам співа
Порт наш — Лозовенька!
За своїх професорів
Станемо горою
За науки, як від чого
Лікувать чотириногих
Людству на здоров'я.
Хай на вроду у дівчат
Слава не проходить!
Хай жінки наші кохані
Будуть ніжні і бажані,
Працьовиті й горді!
Геть від нас цинічний глум,
Песимістів різних!
Всяких недругів — до біса!
Хай лунає наша пісня
І нині і прісно!
09.08.2001        ХЗВІ


КОЛИСКА ЛЮБОВІ
Ми завжди з тобою,
Колиско любові,
Надій наших крила
І віри відрила.
Професії мати, неписаний твір,
Замріяна юність, Олесевий бір
Промчать електрички
Мов зоряні стрічки,
І в нас на дорогу
Диплом перемоги!
Професії мати, окрилення мить,
Весна неповтора і ти — Айболить...
Ми буйні стежини
Тобі залишили
Й озера на сповідь
Розлуки й Любові.
Професії мати, окрилення мить,
Натомлене літо і ти — Айболить...
На крилах любові
Вертатимем знову
В квітінні багрянім
Твої ветерани.
Професії мати, окрилення мить,
Задумлива осінь і ти — Айболить...
Стрічай, Лозовенько,
Чекає нас ненька,
Що до небокраю
Колиску гойдає.
Професії мати, тріумф роковин,
Окрилена юність і мудрість сивин...
09.О8.2001        ХЗВІ


ЧАРІВНИЙ СВІТ ХДЗВА
Наперекір сивинній втомі,
Де байдужіє все ясне,
Сей дивний світ святого дому
По серці юно б'є мене.
Тут кожна гілка травнем мліє,
Вся академія буя.
Чи коли-небудь зрозумію,
Що не в Адемі Бога я?
Берізки набирають силу
І світяться то тут, то там.
Ну як вони відобразили
Коханої високий стан?
Не сосни — диво!
Диво ціле!
Ну так і тягне запитать,
Як просто так вони зуміли
Жіночий смуток передать?
А на озерах верби, верби...
Розмову з ними б завести:
Як ви змогли, скажіть відверто,
Дівочі коси розплести?
... Зажди, не клич, дружино з гаю,
Не май ні ревнощів, ні зла,
Не зраджую, не насміхаюсь —
Така ти в юності була...
І хай цвіте, вирує раннє,
І струни серця розрива.
Чарівний світ посеред травня,
Чарівна ХДЗВА!
09.08.2001


СКАРБ
А Лопань, наче кров стіка
З ран від бездумного свавілля,
Морозить земяю й розпіка
Непередбачене похмілля...
Над Лозовенькою Олесь
Ліричними піснями диха
І бродить вічно серед плес
Він застережливо і тихо.
І клініки якісь смутні
На рівні настроїв зимових,
А там — у соснах,
в мудрій сні
Причал професора Смирнова...
І я застряг в самотині —
Їх учень в каменях наріжних.
Скільки думок буя в мені
І безгрошівних і безгрішних!
Пробач, професоре, мене,
І ти, поете. В цьому світі —
Весна прийде, і все земне
В оновленім засяє квіті.
Весь хист віддам я задарма,
Що щедро так в мені творили —
Науки вищої нема
Ніж обрій зводити на крила!
І я до вашої межі
Тягнусь без брязкоту в кишенях
Могутніх золотом душі,
Хоч ні копійки — за душею...


4.12.1998      ХЗВІ


Професорові СМИРНОВУ С.І.
ВЕРШИНА
Життя прожить — не поле перейти...
О, як багато тих шляхів буває!
Але життю навчаються не в тих,
Що йдуть за вітром аж до небокраю.
А в тих, що носять в серці до кінця
Надію й Віру в неозорих буднях
І в учнів ще не визрілих серцях
Читають вічну повість про Майбутнє.
У тих, що пронесли свої Хрести
Аж до високої Любові свято.
Життя прожить — не поле перейти,
А жити — значить сіяти і жати...
23.О7.2ООІ            ХЗВІ


ЄДНІСТЬ
Терапіє, терапіє,
Кафедро моя!
Чи в тобі себе хоч мріяв
В босоніжжі я?
А портретам, як ідеям,
Ні до чого час.
Перший у ряду — Гордєєв,
Кафедру зачав.
Маряться все далі й далі
Пращури наук —
Не надінеш їм медалей,
Не потиснеш рук...
Тільки праця їх нетлінна
Думку розгорта —
З покоління в покоління
Мудрість нароста.
Кожному і ноги босі,
Й небуття ціна...
Розлучають час і простір,
Кафедра — єдна!
І2.О7.2ООІ      ХЗВІ


РОЗДУМИ
Професор...
Згорбивсь...
Став не в моді?
Немов осіння довга тінь.
Тихенько диба на роботу,
І аж у темряві — звідтіль.
Навколишє — не до уваги.
Спинивсь. Щось на душі шкребе.
Набрав, нарешті, рівноваги
І наче слуха сам себе.
Що у його думках дрімучих,
Лиш тільки він напевне зна —
Чи сам про себе, чи про учнів,
В котрих нуртує новизна?
... І я в порадах безпорадний,
В чужі вникаючи літа...
Нова у мене аспірантка,
Така тямуща
й молода!
1998      ХЗВІ


Доценту М.А. ЗИМОГЛЯДУ
ДОБРОТА


Практичні заняття ідуть,
І ми в захопленні від нього.
І ми тоді у нову путь
Ним піднімалися на ноги.
Від нього впевнились тоді,
Що в цьому світі вічність діє.
Які були ми молоді
Роками,
в мріях?
в терапії...
А він поволі походжав —
Всесильний,
добрий,
загадковий...
І руйнувалася межа
Між ним і нами поступово.
А він уже навіки стих...
І нам залишився від нього
Найвищий прояв доброти —
Заміну зводити на ноги...
18.06.1987


МОЯ ПРОФЕСІЯ
Вона проста і, наче світ, стара,
А дилетант регоче — "коновали"...
Ми винайшли підкову для добра,
Блоху не ми, звичайно, підкували.
Шановне всяке добре ремесло —
Чи кам'яне, чи бронзове, чи мідне...
Порібен хист, щоб зерня проросло,
Коня звалити — треба теж уміти.
Уміння —
то професії вага,
Що не доводить нас до самогубства:
Людину медицина зберіга —
Ветеринарія —
лікує Людство!
Гріх сердитись на коней чи корів
І тих, що не заснуть на їхніх зовах.
... Прокинемося раптом на зорі,
А бліх-нема... І коні на підковах!


1995                  ХЗВІ


БЕНЗИНОВА НАУКА
Під вербою при дорозі
Став новенький "Запорожець",
Хвильку ще порізав слух,
Потім наглухо заглух.
Вирина водій з кабіни,
Наче рак після кипіння.
Помоливсь не для пера,
Карбюратор розбира.
З голови до п'ят в мазуті —
Добивається до суті.
Все обмацав до сльози
В бак знічев'я влив бензин.
За кермо безсило всівся,
Проклинаючи заліззя.
Ключ в запалення втикнув...
Та невже? Двигун загув!
Ще й уїдливо повчає,
Хоч і розуму не має:
Не картай себе й мене,
Краще глянь, чи є пальне.


2000        Дергачі


ЛЕКЦІЯ
Пріють над конспектами хлопці і дівчата,
А мені скоріше б лекцію кінчати!
Бо не день сьогодні — заморока ціла:
Не студентка — Мавка проти мене сіла!
Із-під вій тремтливих зеленаве сяйво,
Та ще й ніс кирпатий, ще й коса русява.
Близько... О, як близько і так недосяжно!
В підборідді рученька, слухає уважно.
Взяв та і запнувся, гупає у скронях.
І зітхнув полегшено — на перерву дзвонять...


1995                      ХЗВІ


БАРТЕРИ


Скрізь домінують бартери
У прірви на краю,
Студентам — що? — За партами
І ціну гнуть свою.
У них своя комерція
У лихоліття це,
І не заміниш в лекціях
Наснаги гаманцем...
Тут кожну мить екзамени
Без гривень і рублів.
...Йдуть у велике плавання
Великі кораблі...


1997                ХЗВІ


УСЕ ВІД БОГА.
Чи просто небо в вишині,
Чи Бог на троні
Снігів насипали мені
По самі скроні.
Та хоч морози настають
І вітер струже,
Поміж студентами свою
Зігрію душу.
І хоч вони до мудрих книг
Ліниві трохи,
Не дуже серджуся на них —
Усе від Бога...
27.11.І998      ХЗВІ


НОТАЦІЯ ДЕКАНА
Стільки ще тобі виносити доган?
Вже аж міниться замучений декан.
Схаменися ж, до інфаркту доведеш!
Стільки раз тобі товкти одне і те ж?
Попереду ще ж цілісіньке життя,
Хоча в ньому ти давно вже не дитя
І тобі хотять лише добра
Всі викладачі, збагнуть уже пора!
Ти з добром уже давно розхекав глек,
Стільки раз благав-молив — пиши конспект:
В тебе в ручці завелась вже іржа,
По живому ж ріжеш душу без ножа!
У гуртожиток тебе селити?
Зась!
Й через вікна більше ти мені не лазь!
Стільки раз, ну скільки раз тобі товкти —
Через вікна ходять тільки лиш коти!
Як проліз ти мимо мене в інститут,
Щоб даремно модні джинси терти тут?
Хіба можна навести тебе на лад,
Коли мама шле цілісінький оклад?
Стільки ще тобі виносити доган?
Вже аж міниться замучений декан.
Схаменися ж, до інфаркту доведеш!
Стільки раз тобі товкти одне і те ж?
07.01.1996


ОБРАЗА
Тяжко колоквіум плине,
Прикро мені, не втаю:
Вкотре уже перед ними
Я, наче привид, стою!
Світла, чорнява, маленька.
Пальчик завмер на губі.
Вкрадливий погляд студентки
Знову ловлю на собі.
Чомусь знітилась відразу,
Впала хустинка з плеча.
Каюсь — напевне, образив
Тихе, несміле дівча.
Необережно одне я
Тільки сказав жартома,
Що із-за трійок до неї
В мене любові нема.
Тут і осікся,
та пізно —
Правда у жарті чи ні?
Думаю, мучуся, звісно,
Як вибачатись мені...
07.01.1996      ХЗВІ


Доценту І.І. ВОРОНІНУ
ПАТРІОТИЗМ


Стіннівки нашої редактор
Уже замордував мене:
Закоханий в знаменні дати.
Без них, напевне, й не засне.
Знаходить безперечні факти
І неприємно кривить рот,
Мовляв, для рідного ветфаку
Я нікудишній патріот!
Соромить, вимага і просить...
Та зачекай же, не квили!
Патріотизм —
не тільки проза,
А серце,
Серце, що болить...
1993                              ХЗВІ


КОНТРОЛЬ ЛЕКЦІЇ


Чи нікуди мене подіть,
Крім, щоб на лекції сидіть.
Щоб, як свіча в пітьмі, згасав —
Я краще б вірша написав!
Антигельмінтики якісь —
То для курей, свиней і кіз...
Хай лектор, а при чім тут я,
Хіба брудна душа моя?
Всілякі воші й черв'яки
Для віршів зовсім не з руки.
А дози, прописи рясні
Тільки засмічують пісні.
Хай тих гельмінтів візьме біс!
І не журися — все мине,
Бо в судді "випхали" мене.
11.07.1997        ХЗВІ


ДЕНЬ ФАКУЛЬТЕТУ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ


На сцені заповзяті лиця,
Кожен по-своєму дивак —
Сьогодні свято, де годиться
За шерстю гладити ветфак.
Дзвенить бравадою гучною
Болючий мій авторитет —
Студенти хвастаються мною:
Поет, політик, терапевт!
Тепер попробуй спростувати
Публічно видане досьє!
Їм краще б терапію знати,
А не шарахання моє!
Та я приборкав слабкість миті,
Бо вдача вже у них така —
Нічим ніколи не відмити,
Якщо начеплять ярлика.
А може, їм такого й треба,
Бо важко гризти сухарі?
Чи все ж схопили зірку з неба
І я в руках у них горів?..
Усе життя шукання броду...
Де ж кращий? Просто не збагну.
Вони ж, мов, дивляться у воду,
Прикидуючи глибину.
Лишилось: ні пера — ні пуху
З самим собою у війні!
І ледь тримаюсь стільки духу,
Щоб не погаснути мені.
16.12.1998                      ХЗВІ


ДІВЧА
Що не поезія — то промахи,
Але чита, чита дівча.
І раптом десь прорвуться промені,
Струмочки свіжо продзюрчать.
А потім знову думка схиблена
Заради екзотичних рим,
І вірші гамами крикливими
Несуть наївності дари.
А в опонентів досвід вижитий,
Суворо зімкнені вуста...
Тримайсь, дівчатко, ніс не вішати!
Ще зашумлять твої жита!


1991                ХЗВІ
Докторантові В.В.Влізло.
НАУКА І ПОЕЗІЯ


Під вікном співа мовчанку глупа ніч,
Зарецензувався — аж у очах до свіч...
Мирно спить внизу сторожа...
1 2 3 4 5 6

Інші твори цього автора: