Ім'я Софії Русової повернулося в історію України з проголошенням незалежності України. До того часу в основному згадували лише відомих педагогів: Макаренка, Сухомлинського та Ушинського. А ім'я Софії Русової, яка жила наприкінці XIX — початку XX століття, ніде не згадувалося, адже вона мала за мету відродити й розвивати українську національну школу, бо "братнє приєднання" України до Росії скінчилося суцільною русифікацією. А цей процес був спрямований на винищення українського народу як самобутнього носія етнічної (тобто української) культури.
Коли юна Софія виходила заміж, вона отримала єдиний подарунок, і він був надзвичайним. То була рапсодія на пісню "Золоті Ключі", яку присвятив їй з нагоди весілля автор — Микола Лисенко. І ця символічна назва твору ніби поклала початок творчій роботі Софії. Бо вона таки мала оті Золоті Ключі — до дитячої душі, до майбутньої української школи, яку вона не лише вимріяла, а й намагалася вкласти в неї весь свій талант. Вона жила й творила заради цього. Талановита вчителька розробила концепцію народної освіти, склала предметний перелік дисциплін, що мав обов'язково вивчатися в школах, нею була сформульована головна ідея, що ґрунтувалася на засадах народної етнопедагогіки, звичаєвих гуманних правилах виховання дітей в Україні.
Я хочу стати педагогом, тому її статті, які мені вдалося знайти та прочитати, привабили мене своєю простотою, щирістю й мудрістю. На моє глибоке переконання, кожен учитель має прочитати ці роботи видатного педагога, бо в них, насамперед, — засади людяності, поради, як виховувати в маленькій людині гідність, як сприймати довколишній світ із вдячністю, як поважати майбутнє. У її працях — настанови молодим учителям, аби вони виховували майбутніх громадян рідної землі, а не службовців чужої держави.
Приваблює постать Софії Русової ще й тим, що ця Вихователька,. Матір, Талановита Українка збагнула істину: культура і свідомість нації народжується біля колиски дитяти, а над колискою має витати рідний дух, звучати рідна пісня й рідне лагідне мамине слово.