Є таке почуття, яке люди поважають в інших, проте не дуже люблять відчувати на собі. Це муки совісті, ті самі муки, які жорстоко розривають серце й душу, коли щось не так, коли відчуваєш: ти справді завинив перед кимось. Якби не було тих мук, все у світі стало б інакше. Тільки уявіть: всі люди роблять, що хочуть, ображають одне одного, заробляють гроші всіма відомими шляхами, і ні в кого не болить душа, не стискається серце... Людське життя на нашій планеті було б нестерпним, настав би повний хаос у стосунках, запанувала б недовіра, всіх би поглинули розчарування і депресія.
Наша біда у тому, що ми не тільки не прислухаємося до голосу совісті, а й не вміємо до нього прислухатись. Згадуємо про неї тільки тоді, коли вона вже терзає нашу душу. А як би просто було, якщо б ми не робили щось, і потім мучилися, а одразу, перед тим, як це зробити, питали поради у совісті! Так, не образивши близьких і друзів, не допустивши у серце почуття помсти, не зробивши лихого вчинку, ми б вберегли себе від душевних тортур.
Всім відоме питання: "Є в тебе совість, чи ні?" Однозначно, є. Проблема в іншому: "Слухаю я її чи ігнорую?" Це кожен повинен вирішити для себе сам. Якщо хтось підходить і просить у нас необхідну для нього річ, то вирішуватимемо, дати цю річ чи не давати. Учитель питає, чому запізнилися, — знову думатимемо: обманути чи сказати правду. Хтось образить — і знову сумніви: відповідати тим самим чи уникнути сварки. Щодня, щогодини наша совість диктує, радить, наказує... Вона — мов суворий начальник, який контролює кожен наш вчинок, нею, як лакмусовим папірцем, ми перевіряємо, чи правильно ми вчинили. І це прекрасно, бо людина сильна може керувати масами, людина ж могутня може контролювати себе.
Та іноді ми не знаємо, як вчинити, навіть порадившись із совістю. Тоді доречним буде згадати випадок, який стався з давньогрецьким філософом Сократом.
Одного разу до Сократа прибіг знайомий і прямо з порога почав:
— Твій друг насправді погано ставиться до тебе! Знаєш, він сказав, що ти...
— Зачекай, — відповів Сократ. — Спочатку пропусти те, що хочеш сказати, через три сита. Перше: чи звістка, що ти приніс, є правдивою?
— Я чув це від інших...
— Що не означає правдивості, — кивнув головою філософ. — Друге: чи твоя звістка несе в собі доброту чи щось прекрасне?
— Ні, — довго подумавши, відповів знайомий.
— Нічого прекрасного? Ну добре. Третє сито: чи так уже необхідно, щоб ти сказав мені це?
— Необхідності немає, — знічено сказав знайомий.
— Отже, — зробив підсумок філософ, — ні правди, ні доброти, ні необхідності у твоїй звістці немає. То нащо ж тоді й говорити?
Порада Сократа є дуже мудрою. Справді, совість ґрунтується на основі правди, доброти і необхідності. І якщо інтуїтивне звернення до совісті не підказало, як робити правильно, то можна проаналізуй вати свій вчинок за допомогою цих складових — помилки не станеться.