Непомітно робиться історія. На дрібному шматочку свідомо живе людина: у сьогоднішнім дні, бо вчорашній уже належить історії. А спереду й ззаду, минуле й майбутнє однаково криють віл людини свою істину. Так малими процесами, зміною днів і ночей творяться епохи, вимирають народи, росте і шириться культура. Все оновлюється і все старіє непомітно. Але вічною залишається пам'ять людська про тих, хто дбав про свій народ, про свою землю, про свою державу.
В усій історії України немає людини, популярнішої за гетьмана Богдана Хмельницького, бо він перший рішуче повів козацьке військо до боротьби за волю народу і рідної землі.
Про Хмельницького складав народ думи, народні пісні. Серед них відома дума "Хмельницький та Барабаш". У думі розповідається, що в Україні зчинилися великі війни, що не було одностайності, щоб постояти за Україну і віру християнську. Народ любить Хмельницького за те, що він дбав про козаків, зумів організувати їх проти ляхів. Богдан розправляється з Барабашем, стає гетьманом. Дума закінчується прославлянням Хмельницького — батька Зіновія-Богдана, який не дав на поругу віри своєї християнської, свого народу, всіх православних християн.
У "Пісні про Хмельницького" прославляється героїзм гетьмана, який здобув перемогу над ляхами під Жовтими Водами. І хоча поляків було "сорок тисяч хорошої вроди", та не злякався Хмельницький, бо відчув упевненість.
Я ляхів не боюся і гадки не маю — за собою велику потугу я знаю.
Багато художніх творів присвячено Б. Хмельницькому. Серед них історико-психологічний роман Павла Загребельного "Я, Богдан". У ньому розповідь веде сам Богдан. "Про мене написано стільки книг, що незмога не те, що прочитати, а й полічити". Ім'я — Зіновій — Зенобій і Теодор (Зенобій — життя, дароване Зевсом, Теодор — дарований Богом, Богом даний), бо "я — гетьман, я — Богдан".
П. Загребельний відтворив образ видатного полководця, мудрого політика, який очолив сповнену драматизму визвольну війну 1648—1654 рр. проти соціального та національного гноблення, що увінчалася возз'єднанням України з Росією. Богдан Хмельницький постає не тільки як видатна історична особистість, але й як людина — у славі й величі, у роздумах і сумнівах. Виписуючи психологічний образ Богдана, письменник не приховує нічого: ні слави, ні хули, ні звитяг, ані програшів. Багато крові пролито народом за волю. Як важко здобувалася свобода, скільки життів — і життя самого гетьмана — покладено в жертву на її вівтар. Письменник ствердив історичні можливості наших предків, що складають запоруку невмирущості.
Богдан мріяв про незалежну Україну. Зумів упродовж десяти років втримати Україну вільною од будь-якого чужоземного гноблення.
У грудні 2001 року минуло близько 400 років з дня смерті Богдана Хмельницького. Найкращою подякою йому від нащадків є те, що нині Україна — десять років незалежна держава, завойовує авторитет у світі, наполегливо торує шлях до кращого, заможного життя. Як подяку за велику справу, спорудив йому український народ пам'ятник у Києві на площі, а на ньому написав: "Єдина і неділима Україна". І стоїть він на сторожі, береже ці завоювання.