Нещодавно в мене було справжнє свято — я разом зі своїм класом побувала в ХАТОБі. Ми слухали оперу "Поет"— про життя і творчість Т. Г. Шевченка.
Доля опери має цікаву історію. Ще у 80-х роках на сцені Харківського театру імені Т. Г. Шевченка було поставлено виставу "Шлях", яку тепло зустріли глядачі. Текст п'єси було покладено в основу лібрето опери у ті ж 80-ті роки. Але сталося так, що опера побачила світ тільки тепер.
Уся вистава — це спогади Тараса Шевченка в останню ніч перед смертю. Поет згадує своє сирітське дитинство, поневіряння в кріпацтві, на засланні, знущання жандармів з "державного злочинця". У спогадах до поета приходять і люди, яких він ніколи не забував: подруга дитячих літ Оксаночка, княжна Варвара Рєпніна, ті, хто допоміг йому звільнитися з кріпацького ярма, і герої його творів.
В опері звучить багато поезій Кобзаря, які ми читали, вивчали напам'ять. Але зі сцени, покладені на чарівну музику, вони зазвучали по-новому.
Ніщо в опері не залишає байдужими глядачів, але особливо вражаючою є сцена зустрічі Катерини з колишнім коханим паном-офіцером, який не тільки брутально відштовхнув ту, яку "присягався вік любити", а й відцурався рідного сина; сцена, у якій Шевченко читає уривки з поеми "Сон". Панство, перед яким Кобзар читає свій твір, спершу задоволене — поет пропонує їм "комедію", є нагода повеселитися, розважитися. І як же змінився настрій панів, коли вони почули у творі ніщивну критику самодержавного ладу, царя та їх самих. Вони стали схожі на круків, які готові заклювати поета.
Я задоволена, що побувала в театрі; опера допомогла мені глибше зрозуміти і зриміше уявити все те, що я до цього знала про життєвий шлях і творчість великого Кобзаря.