Є в нашій родині реліквія, що передається від покоління до покоління вже багато десятків років. Це ікона Богородиці. Вона дісталася нам від моєї прапрабабу-сі. Нею колись благословила прапрабабусю її ненька на подружнє життя. Цій іконі понад сто років. Вона невелика, має дерев'яну оправу і срібний оклад. На ній зображена Богоматір, що тримає в лівій руці маленького Ісуса, а правою показує на Нього, наче звертається до нас: "Ось, подивіться, це Син Божий, що прийшов вас утішити". Погляд у Богородиці якийсь трохи сумний. Маленький Ісус тримає в руці згорток паперу.
Дерев'яна оправа складається з двох частин, скріплених з одного боку двома петлями, а з другого — крючечком і петлею. Вона розкривається — всередині знаходиться образ, намальований на товстій дошці. Окладом є суцільна металева пластина з отворами для облич, рук і ніжок малюка. По контуру оклад оздоблений красивим орнаментом. Навколо голівок Богородиці та Ісуса вигравірувані промені Бабуся сказала, що це німби — так завжди зображують святих.
Ікона стоїть у кутку на поличці в кімнаті моєї бабусі. Щовечора вона запалює перед образом лампаду, яка горить потім усю ніч. Мені подобається заходити до бабусі вечорами. Вона завжди перед сном розповідає мені щось цікаве. А я слухаю її і поглядаю на ікону, що наче оживає від світла лампади. Іноді мені здається, що Богородиця також дивиться на мене. І від того погляду на серці стає так тихо, мирно і затишно, наче рідна ненька мене пригорнула. А бабуся каже, що так і є. бо Матір Божа є матір'ю для всіх нас. Така от незвичайна реліквія є в нашій родині.