Проста селянська хата. Пічка, лавка і десь глибше ліжко під маленьким віконцем. На ліжку – хворий чоловік. Відчувається, що людина хвора тяжко, навіть безнадійно. Це відчувається і в тому, як прямо, наче мертвий, лежить цей чоловік.
Це видно з фігури жінки, яка несе, мабуть, ліки хворому, а сама ледве стоїть на ногах, тримаючись рукою за стіну. Дружина чи мати? Мабуть, дружина, бо посеред кімнати стоїть дитина, дівчинка, безпорадна і сумна. Вона, схоже, й не чекає ніякої уваги до себе — не до неї дорослим. А за вікном, біля якого стоїть ліжко (власне, якась широка лавка), — день, там вулиця, видно хатку...
Можна й інакше подумати, роздивляючись цю картину: жінка щойно дізналася, що хворий помер, і у відчаї схопилася за стінку, зойкнула, налякала дівчинку — і горе оселилося в бідній чистенькій хатинці дореволюційного українського села.