Обряд обжинків відзначав український нард давно, продовжує відзначати і в наш час.
Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Завершували жнива, збіжжя звозили на токи, готувалися до обмолоту. Живе у народі гарний звичай проведення обжинкових свят.
У день завершення косових хліба господарі залишалися вдома, готуючись до приходу женців. З тієї нагоди у хаті варили багаті страви, пекли, прибирали у дворі, в світлиці.
На полі женці доручали вижинати останні стеблі найкращому косареві і найвправнішій в’язальниці. Приготувавши обжинковий сніп, женці качалися по стерні, борюкались, щоб не боліли спини, а земля-матінка давала нові сили до одвічної праці.
Дівчата шукали польові квіти і прикрашали обжинковий сніп. Цей сніп головний косар підносив на руках, повертався лицем до сонця і дякував Господу Богу, що допоміг щасливо докінчити жнива. Усі низько кланялися, хрестилися. Після цього усі гуртом з піснями йшли в село до господаря. Попереду йшла жінка зі снопом, зв'язаним із закрутом, за нею йшов косар з обжинковим снопом, а потім всі інші зі своїм робочим інвентарем. Ставши коло воріт, женці викликали господаря, той відчиняв ворота і просив усіх у двір за святковий стіл.
Сніп передавали господареві, він окроплював його свяченою водою, а потім — усе те, що було на столі, зі словами: "Да освятиться сей хліб насущний!".
Так наші предки вшановували обряд останнього снопа, дякуючи Богові за врожай.