І безпечне, і вигідне життя ханського сина в київському полоні (за поемою М. Вороного "Євшан-зілля")
Дух непокори і свободи живе в серці тільки тієї людини, яка усвідомила себе сином рідної землі, рідного краю. І це найсвятіше почування "живить надію, певну віру в ідеали". Про це святе почуття людини і йдеться в одному з найпатріотичніших творів — поемі Миколи Вороного "Євшан-зілля".
В основу сюжету покладено легенду з літопису. Сина половецького хана князь Володимир узяв у полон маленьким хлопчиком. Зростала дитина у багатстві, маючи усе, бо князь:
Оточив його почотом
І розкошами догідно —
І жилось тому хлоп'яті
І безпечно, і вигідно.
Сите і безтурботне життя на чужині поступово стирало у пам'яті рідних людей, степ, звичаї, і ханський син забув мову батьків, почав "край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати". Зачерствіло його серце, переродилася душа. Не вражає юнака пісня посланця:
Там, де пустка замість серця,
Порятунку вже не буде!..
І все ж пахощі гіркого полину примусили серце забитися швидше, вони допомогли прокинутися найсвятішому почуттю — любові до рідного краю. "Рідний степ — широкий, вільний" "раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний". І вже ніщо не могло зупинити юнака: ні розкішне життя, ні багатства, ні почесті. Він зрозумів, що найдорожче для людини — її рідна земля і воля в ріднім краю:
Краще в ріднім краї милім
Полягти кістьми, сконати,
Ніж в землі чужій, ворожій
В славі й шані пробувати!
Проблема, порушена в поемі, залишається актуальною і сьогодні, бо розкидала доля українців по різних куточках земної кулі. Блукають вони у пошуках щастя, не розуміючи, що знайти його можна тільки на рідній землі:
Де ж того євшану взяти,
Того зілля-привороту,
Що на певний шлях направить, —
Шлях у край свій повороту?!