"Ноги пухли. І я уже ходив, тримаючись за паркан і стіни, там, де вже лежали мертві. Я не надіявся, що виживу. Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива..."
Голодомор 1932—33 рр. — одне з найстрашніших явищ в історії нашої держави. Тоталітарна система винищила велику частину українського народу, а багато людей на все життя запам'ятали жахи цих років. Одним зі свідків страшних подій був письменник В. Барка. Довгі роки він носив у собі тяжкі спогади, але згодом відобразив їх на папері у своєму романі "Жовтий князь".
Цей твір одним із перших розповів людству про трагедію голодомору, про знищення українського народу. У центрі роману — доля сім'ї Катранників, яка пройшла через усі жахи голодомору. Протягом усього твору автор ніби порівнює життя селян до подій голодомору з тим, що відбувалося після того, як партійні робітники відібрали усе їстівне. І це робить факти голодомору ще жахливішими. Роман не просто вражає — його страшно читати. Досить згадати, як розповідає письменник про Оленку, дочку Катранників, на початку роману: "Причісує Оленку, пильнуючи кожного пасмочка... Квітко .моя!... Втіха коло доні не гасне, як місяць — любим серпиком", а як зображує її смерть: "Раптом різко заболіло в грудях матері, ніби хто вдарив. Моторошний здогад пронизав її свідомість, вона задрижала..., ноги їй підгинаються і не можуть ступати. Подужавши неміч, мати кинулась враз до маленької — та вже почала застигати".
Страшними постають пейзажі села, де вже майже немає жителів, страждання батьків, які бачили смерть своїх дітей, голодну загибель людей, що знаходилися не так далеко від хліба.
- "Жовтий князь" (повний текст)
- "Жовтий князь" (скорочено)
- "Жовтий князь" (реферати)
- Чому роман Василя Барки "Жовтий князь" потрапив до українського читача лише 1991 року?
Протиставленням усьому цьому злу є те, що люди не втратили чуйності, співчуття до ближніх. Головні образи боротьби добра і зла — це образ "жовтого князя", в якому втілено тоталітарну систему, що знищує все на своєму шляху, "пожирає своїх дітей", та образ Андрія Катранника, який втілює в собі надію на краще, на життя, на світле майбутнє, перемогу над голодомором, над самим " жовтим князем".
Я вважаю, що метою В. Барки було не лише зобразити страшні картини голодомору. "Жовтий князь" — це "реквієм загиблим", що закликає нас, нащадків, ніколи не забувати, які жахливі трагедії довелося пережити нашому багатостраждальному народові.