Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  :  Реферати  :  Шкільні твори  :  Твори з мови  :  Стислі перекази  :  Контрольні питання  :  Крилаті вирази  :  Словник  |
Шкільні твори > П > Павличко Дмитро > «О рідне слово, хто без тебе я?» (Д. Павличко) — електронний текст

«О рідне слово, хто без тебе я?» (Д. Павличко)

Шкільний твір

Справедливо говорять, що біографія поета — у його віршах. Із поезії Дмитра Павличка справді можна дізнатися про життєвий шлях, становлення характеру, про погляди та переконання чи не більше, ніж із підручників, монографій, досліджень, де йдеться про цього талановитого поета.

Народився Дмитро Павличко, пригадує мати, «коли копати картоплю з батьком йшли вони». Майбутньому поетові «тверда земля була за ліжко, шорсткий киптар за пелюшки». Доля судилася Дмитрові така, як і всім українцям: нужда, тяжка праця, бідненька освіта — до того ж чужою мовою. Такий шлях і слався сину лісоруба. Кпини та знущання за рідну мову, за босі ноги...

В одному з ранніх віршів «Дві ялинки» йдеться про те, як у передноворічний вечір хлопчик продає ялинку, бо ж «треба купить бараболі матері хворій своїй».

Та ось — вересень 1939-го. Звичайно ж, «син простого лісоруба» з радістю і надією зустрів його. Певна річ — не міг він тоді бачити, знати, що приніс він Західній Україні й депортації, арешти, колгоспи. Які ж зміни він відчув на власній долі? Школа рідною мовою. Українські книжки. А далі — університет.

Підріс, як пагінець із землі, і забуяв поетичний талант, народилися перші вірші, а далі й книжки. Певна річ, писав молодий поет і про визволення, й про партію, і про нову Радянську Батьківщину. Писав щиро.

Звичайно, багато за що можна дорікнути поетові в ті роки. Та втримала його на крилі совісті любов — справжня синівська, не показна і не фальшива любов до України, до рідного народу, його історії, його мови.



У дитячому серці жила Україна —

Материнські веселі і журні пісні,

Та за мову мужицьку не раз на коліна

Довелося у школі ставати мені.

Непокривлену душу хотіли зламати,

Та лишилися тільки болючі киї,

Наді мною ночами відплакала мати,

Я ж не зрікся ні мови, ні пісні її.



...І в час, коли багато хто боявся повороту до старого й обережно промовчував, Павличко у вірші «Коли умер кривавий Торквемада» відтворює дух страху, непевності, нерішучості, який панував у країні.

Надто вже прозорою була алегорія, щоб її не зрозуміли... Та ще якби ж то сам «Торквемада»! А то й ряд «крамольних» віршів про мову, віршів, що відверто суперечили офіційній політиці сколонізованого народу.

«Ти зрікся мови рідної...», «Якби я втратив очі, Україно...», «О рідне слово, хто без тебе я?..», «Лист до одного знайомого в справах філологічних...». Для Павличка мова — то найцінніший скарб, з яким ніщо не може зрівнятися. У народі прийнято вважати Найбільшою цінністю зір. Кажуть: бережи, як зіницю ока, або — як око в лобі. Павличко ж у сонеті «Якби я втратив очі, Україно», пише, що, осліпнувши, міг би жити:



Мені і в непроглядній пітьмі днів

Твоя лунала б мова солов'їна.



Та вся природа зі своєю красою не замінить співу, мови, втрата її — «ото була б загибель — смерть моя»,— признається поет.

Павличкова ліра тяжіє до загальнолюдських проблем у їх найгостріших суперечностях, контрастах. Добро і зло, любов і ненависть, пелюстки і леза, світло і пітьма — Павличко розмірковує над цими вічними тезами, розповідає про них у точних і вишуканих образах.

Потрясаюче сильно звучить вірш «Голгофа», в якому з глибини віків проступають трагічні долі гнаних, засуджених, ображених невірою, розп'ятих — Овідій, Джордано Бруно, Ян Гус... Мученицька смерть — це, звичайно, страшно. Але ще страшніше, коли народ байдуже дивиться на страту:



... знімають ката

З охрестя справедливої ганьби,

І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.



І тут на перший план виходить ганьба народу, який боїться навіть тіні мертвого ката. Та ще більша ганьба, коли іменем цього ката чинилися нелюдські злочини — а його колишні підручні намагалися реанімувати вже як не його, то його справи. Вражаюче звучать рядки вибухової сили:



Одна Голгофа споконвік була.

Розбійник і творець висіли поруч,

І в темряві не розрізняли їх.

Та ми повинні бачити при світлі,

Де вбитий бог, а де всесвітній хам,

Що перед смертю розпинав народи.



Під віршем підкреслено стоїть дата: 1969 рік. Ідеться про трагедію чеського і словацького народів 1968 року.

Як і кожний справді самобутній поет, Дмитро Павличко сприймається читачами неоднозначно. Є в нього речі, які несуть на собі аж надто виразні прикмети часу, як от «славослов'я» вождю революції, але, за словами Анатолія Шевченка, «не можна не захоплюватися цією яскравою особистістю, цим невтомним будівничим нашого духовного життя, цим полум'яним громадянином рідної землі».








Купить диван в Киеве от производителя. | Весы с доставкой по Украине - vis.ua | COMY.ru - Мобильные телекоммуникации | Электронные замки в интернет-магазине PlastMarket. Доставка по Украине, гарантия.
bigmir)net TOP 100          SERVER UA - Выделенные сервера
Сторінку згенеровано за 0.023402 сек.