Близькі мотиви творчості Ліни Костенко і Лесі Українки

Шкільний твір

Близькі мотиви творчості Ліни Костенко і Лесі Українки

"Мистецтво — це людська діяльність, яка полягає в тому, що одна людина певними зовнішніми знаками свідомо передає іншим пережиті нею почуття, а інші люди заражаються цими почуттями і переживають їх". Чим же заражає поетичне мистецтво Ліни Костенко та Лесі Українки? Перш за все щирістю вислову, емоційністю, красою слова. Вражає також різноманітність тем та близькість мотивів у творчості цих двох жінок — великих українських поетес.

Талант і Лесі Українки, і Ліни Костенко розкрився насамперед у високохудожньому звучанні національної ідеї, гарячій любові до рідного краю.

У своїх творах поетеси порушували проблему, що хвилювала митців усіх народів: роль поета у житті суспільства. Читаючи вірші з "Мандрівок серця" Ліни Костенко складається враження, що з одної вершини дивляться на світ обидві поетеси, і моральні виміри і оцінки подій в них дуже подібні.

Я на гору круту камя'ную

Буду камінь важкий підіймать.

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать, —

цей вірш Лесі Українки перегукується не тільки з провідним "Я — жниця поденна", а й з усім уявленням Ліни Костенко про високий обов'язок поезії. "Слово, моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє", — саме ці слова Лесі Українки взяла Ліна Костенко за епіграф до свого вірша "Біль єдиної зброї", присвятивши себе суворій музі поезії, якій потрібно віддати всю душу без останку і згоріти у власному полум'ї.

У збірці "Неповторність" Ліна Костенко порушує болюче питання сучасності — збереження рідної землі. Для поетеси ліс, немов жива людина ("Цей ліс живий. У нього добрі очі") і рідна сестра. Таким же повнокровним життям живе природа у драмі-феєрії Лесі Українки "Лісова пісня". Природа тут бере активну участь у розвитку сюжету, допомагає героям у розкритті їх характерів, стосунків, переживань. Вона виступає у творах поетес як найвища краса і гармонія.

Дуже близькі мотиви творчості цих сильних духом, але з такою ніжною і ліричною душею жінок, які за життя зазнали утисків з боку влади. Тільки пере-могли-таки вони.

Ну що ж, нехай,

Я сильна, навіть зла.

Я знаю: слабкість —

Це одна з диверсій,

А я ще в диверсантах не була, —

пише Ліна Костенко. А здалини запитує нас Леся Українка: "Хто вам сказав, що я слабка?"

Я пишаюся тим, що в українській літературі кінця XIX — початку XX століття визначною постаттю була жінка-поетеса Леся Українка, а в літературі сучасній, як доводять літературознавці, такою постаттю є Ліна Костенко. Усім би нам прихилитися до їхньої поезії, серцем відчути вірші, і світ тоді, безумовно, стане добрішим.