(1863-1942)
Народилася в м. Гура — Гумора Кімполунгського повіту на півдні Буковини. Навчалася у початковій школі у м. Кімполунзі, ґрунтовні знання отримала самотужки. З 1891 року переїздить до Чернівців. Останні десятиріччя життя жила у великих злиднях, через хворобу не мала змоги виходити з дому.
Письменниця, перекладач. Проза Кобилянської різножанрова: оповідання, новели, повісті, щоденник. Найвідоміші твори: "Людина", "Царівна", "Земля", "Меланхолійний вальс", "У неділю рано зілля копала...".
Тематика прози Кобилянської охоплює всі сфери суспільного буття: тема життя села, соціальних зрушень, зокрема згубний вплив війни на психіку людини, тема емансипації, митця і мистецтва та їх ролі у суспільстві тощо.
Образ землі в однойменній повісті Ольги Кобилянської
Добра книга — як мудра людина. Трапиться в житті несподівано, а коли настає час розлучатися, то душу огортає жаль. Ще одна коротка мить — і відійде, і забере з собою любу тобі розмову, і понесе геть веселі й сумні оповіді, але ще довго стоятимуть в уяві образи й постаті літературних персонажів, їхні смутки й радощі.
Кожна талановита книжка залишає в серці глибокі сліди. Можна впевнено сказати, що до таких літературних творів належить і повість Ольги Кобилянської "Земля". Багато в ній горя, розчарувань, несправджених надій...
Цей твір — вершина творчості Ольги Кобилянської. Михайло Коцюбинський напише авторці: "Я просто зачарований Вашою повістю — все: і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне враження, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу...".
Інтерес до повісті, очевидно, не зникає тому, що в ній переплелися мотиви суспільні й особисті, вічні проблеми любові й страждання, добра і зла. Письменниця відобразила життя найчисленнішої верстви українського населення — селянства.
Змальовуючи село, Ольга Кобилянська зосередила свою увагу не на соціальних проблемах, а на морально-етичних. Сталася родинна трагедія: брат убив брата. За землю. Жахливий випадок вражає, змушує кожного замислитись над причинами трагедії, поміркувати над сутністю людини, задуматися, яким було і є ставлення українців до землі — головного образу повісті Ольги Кобилянської. Земля в житті кожного мешканця села відіграє величезну роль. Вона живе в їхніх думках, мріях, натруджених руках, у добрих і злих почуттях.
Земля — це не лише власність, а й чудові краєвиди, що радують серце, і радість господаря — творця земних плодів, і сила людська, і впевненість у завтрашньому дні. Згадаймо, яке місце посідала земля в житті лише одного персонажа твору — Івоніки Федорчука. Його любов до землі — риса спадкова. Заради неї він працював самовіддано, жертовно. Недоїдав, недосипав, кожен гріш переводив у землю. Робив це не заради себе, а дбаючи про своїх нащадків — майбутніх господарів землі. При цьому Івоніка пам'ятав, що найвища цінність у житті — все-таки людина. Він готовий продати найкращих своїх биків, не боїться втратити набутків, тільки б урятувати з війська сина Михайла. На слова Докії Чоп'як: "Того вже не робіть, шкода велика!" Івоніка відповідає: "Чому?.. Я би се радо зробив, коби лиш знав, що Михайло лишиться мені дома. Як будемо жити й будемо здорові, постараємося собі другі. Коби я їх лиш при собі мав, ті молоді руки, а решта — то все байка. Але руки, Докійко, руки — то все наше багатство, то наше добро, то наша скорбота!" Ці слова варті того, щоб їх залишити в своєму серці. Ось які орієнтири дає нам письменниця.
Сьогодні в Україні нелегка пора суспільних перетворень. Свідомість людей знову звикає до слів "власник", "моє". Земля, колись відібрана в людей, нічия, колгоспна, потроху повертається до селянина. Вона жадає працьовитих рук, чесних, мудрих і дбайливих господарів. Земля прагне людської доброти, бо тільки з неї проростає зерно, зацвітає сад, знаходить щастя стомлена душа. Власність — річ зваблива, але найбільше багатство не варте нічого, якщо воно замішане на чиємусь горі.