Зображуючи Москву 30-х років, письменник дає зрозуміти читачу, що люди обплутані тут ланцюгами всіляких інструкцій, постанов і догм. Так, службовці Управління видовищ змушені співати в хорі, а літературні критики "говорять зовсім не те, що хочуть сказати". Усі вони — жителі "поганої квартири", відкіля незрозуміло як навічно зникають люди, а помешкання їх виявляються "запечатаними". Більшість з них з побоюванням озираються: "Нас хтось почує..." У всьому ж іншому, за словами Воланда, "вони люди як люди. Люблять гроші, але ж це завжди було... Ну легковажні... Ну, що ж... і милосердя іноді стукається в їхні серця... звичайні люди... нагадують колишніх... квартирне питання тільки зіпсувало їх".