Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  : Реферати  : Шкільні твори  : Твори з мови  : Стислі перекази  : Запитання  : Крилаті вирази  : Словник |

Реферат на тему: Легенди рідного краю







РЕФЕРАТ
З української літератури
на тему:
“Легенди рідного краю”













ДОВБУШ - ДОБРИЙ ЧОЛОВІК
  Довбуш був дуже добрий чоловік. Він помагав бідним карав панів за несправедливість.
  Якось йому пожалівся один ґазда, що пан забрав від нього коні. Прийшов Олекса до того пана й звідає:
— То ти вчора забрав від ґазди коней?
Що було панові робити! Мусив признатися, бо здогадався, що перед ним Довбуш. А Олекса каже грізно:
  — Раз ти взяв собі коні, то хочеш ґаздувати. Так іди
і запрягай коні й привези тому чоловіку дров!
  Не вмів пан коней запрягати. Та Олекса доти підганяв його бучком, доки пан не запріг. Вчив пана бучком і в лісі, бо пан не вмів дров зладити й на віз натерхати.
  Пан віддав ґазді коней і більше ні від кого не забирав тягло.
  А Довбуш далі ходив, робив людям добро. В нього було таке добре серце, що він не лише бідних людей вмів пожаліти, але й худобину не давав збиткувати.
  Одного разу він ішов лісом. Чує якесь гойкання, лускання. Підійшов близько — а то чоловік б'є волів, що не можуть витягнути віз із болота. А віз повний дров, одно колесо вгрузло в болото по ступиш'.*
  — Ти  що  худобину  мучиш? — крикнув  Довбуш.—
Не можеш кілька колод зняти з воза?
  Почав чоловік виправдовуватися, що дуже спішить додому, бо жона хвора. Вислухав Довбуш чоловіка і каже:
— Добре, на цей раз тобі подарую!
  Далі підійшов Олекса до воза, взявся за вісь і допоміг волам витягнути віз на сухе місце. Таку велику силу мав!
  А худобу мучити — то великий гріх. Ачей худобина за себе слово не скаже.
  Ішов якось Олекса Довбуш полониною. Чує: десь вівці дуже блякають 2. Пішов на голос. А то вже сонце височенько, але вівці не на паші — заперті в кошарі. Вівчар і ватаг — чи щось з'їли, чи ще якась на них пригода — лежать хворі, не можуть встати. Як узнав Довбуш, що вівці недоєні і другий день заперті в кошарі, каже своїм хлопцям:
  - Дамо мало панам перепочинок, бо мусимо мало
повівчарити!
  Сів сам на струнгу, сіли і його хлопці. Подоїли овець, пустили на пашу. А Довбуш сам робить сир.
  Три чи чотири дні Довбушеві хлопці вівчарили, а їх отаман ватажив. Як хворі встали на ноги, щиро подякували опришкам за допомогу.
  Олекса Довбуш дуже поважав вівчарів, скотарів, конюхів. Бо знав, яка у них тяжка робота, чи дощ, чи спека — день у день ходити коло худоби. Айбо за це він був завжди чеканим гостем у вівчарських колибах.
  Кажуть, що одного разу Довбуш розбив банк у Сиготі. Було там багато золота. Добуте золото опришки поділили. Де вони золоті гроші рахували, там місце називали Рахів. Коли там село виникло, то й село так назвали.
  Довбуш свою пайку взяв у торбу і, куди йшов полонинами, там золото жменею і розсівав. Зазвідали його побратими, чому так робить, а він їм каже:
  — Будуть скотарі та вівчарі находити і нас добрим
словом згадувати!