Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка

Літературні заслуги Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка визначаються насамперед тим, що він був основоположником художньої прози в новій українській літературі і відомим драматургом, а також популярним свого часу російським письменником, який кращими своїми творами прилучався до "гоголівського напряму". Примітну роль його в європейському літературному процесі І. Франко вбачав у тому, що він "творець людової повісті, один з перших того роду творців у європейських письменствах" '.

У читацьких колах з нетерпінням чекали появи нових його творів. В. Бєлінський на сторінках найпередовішого на той час журналу "Отечественные записки" висловлював побажання: хай швидше з'являються друком твори "улюбленця публіки, дотепного й талановитого Основ'яненка! От уже буде роздолля для численних шанувальників його оригінального таланту, до числа яких ми передусім зараховуємо самих себе"2. Найвпливовіші журнали запрошували видатного прозаїка й драматурга до співпраці. "Мені втішно було бачити, що ви визнали призначення "Отечественных записок" гідним своєї участі...— писав видавець цього журналу А. О. Краєвський Квітці-Основ'яненку 6 жовтня 1839 р.— Я несказанно був би вам вдячний, якби ви зводили надіслати яку-небудь статтю для надрукування"3. П. О. Плетньов, видавець заснованого Пушкіним журналу "Современник", опублікувавши 1838 р. російський переклад повісті Квітки "Маруся", зазначав тут же, в журналі: "Ми бажали б поділитися таким скарбом не тільки з усією Росією, а й з Європою" 4.

Суспільні умови на Україні в 10—40-ві роки XIX ст., коли творив Квітка-Основ'яненко, характеризуються активізацією громадсько-культурного життя, посиленням процесу формування національної культури й літератури, незважаючи на соціальне й національне гноблення. Зміцнюється ідея наближення інтелігенції, діячів громадсько-культурного руху до народних мас. Передові сили протестують проти дикого беззаконня і зловживань можновладців, проти необмеженого кріпосницького гноблення га сваволі. Після розправи царизму з декабристським рухом посилюється наступ миколаївської реакції, що породжує невдоволення навіть у помірковано-ліберальних колах. Ці та інші суспільні фактори зумовлювали демократичні тенденції прози й драматургії Квітки-Основ'яненка, сатирично-викривальну спрямованість численних його творів, піднесення селянина-трударя до ролі основного позитивного героя.

Для життя, громадської діяльності, світогляду, творчості, художнього методу Квітки-Основ'яненка характерні різкі контрасти і суперечності. Досить згадати його круті життєві повороти, коли капітан, комедійний актор-аматор, двадцятишестирічний Квітка, за його словами, "пустился врнсь й вскачь к обители преподобних" — у монастир, а через десять місяців, "сняв монашескую образину й обрив бороду", повернувся "в большой свет", зокрема став директором дворянського танцювального клубу. Письменник належав до знатних кіл, але товариства знаті загалом не любив, заявляючи, що у "вищому" світі "обезьян много, но ...людей мало", і оголошуючи себе духовно спорідненим з трудовими низами (лист до Т. Шевченка від 22 березня 1841 р.). Маючи можливість дістати велику батьківську спадщину, він відмовився на користь улюбленого брата (пізніше — сенатора) від значних маєтностей і майже всю решту свого достатку використав на громадські, переважно культурно-освітні, потреби.

Монархічні погляди письменника не перешкоджали йому виступати проти глашатаїв самодержавства й реакції — булгарінської "Северной пчели", "Библиотеки для чтения" О. Сенковського і "Русского вєстника" М. Греча та М. Полевого. Він, як твердили в реакційних колах, замахувався "на благотворне запровадження мудрої государині" _ "а введені Катериною II привілеї для дворянства. Устами персонажів-резонерів Квітка твердив, ніби "благодаря мудрьім мерам благодетельного правительства" зло скрізь викорінюється, "благоде-тельньїй закон везде его преследует", говорив про "благоденствие" "под покровом мудрого правительства" —і тут же, відтворюючи дійсність як письменник-реаліст, показував повсюдне процвітання зла і беззаконня, таке "благоденствне", як масове голодування селян, жахливе становище кріпаків.

Квітка сам служив у суді, а "судящих" усіх рангів зображував у сатирично-викривальному плані. Певний час він був послушником у монастирі, а тим часом у своїх творах і листах послідовно висміював і засуджував служителів релігії — досить пригадати його вираз з листа: "попм.., монахи, черти й прочая сволочь", викривальне зображення отця Микити в "Салдацькому патреті", отця Симеона в "Конотопській відьмі". Закликаючи у своїх дидактичних сентенціях шанувати начальство ("бо як батько за дітьми, так воно догляда, щоб... усім було добре жити"), письменник водночас у художніх творах

ЗО—40-х років майже все начальство нижче губернатора змальовував чорними фарбами, обурювався переслідуванням його творів з боку цензурного "начальства", зокрема, як він писав, і з боку "длиннмх бород", тобто духовної цензури. Після розгрому декабристів серед частини інтелігенції почалися розбрід, відступництво,— Квітка ж саме в другій половині 20-х років виступив з винятково гострим викриттям тогочасних порядків. Коли царизм придушив польське повстання 1831 року і посилився національний гніт у Росії, Квітка в 1832 — 1833 рр. рішуче стає на шлях збагачення національної української літератури, пише спочатку "Марусю", а потім ще ряд творів українською мовою, що склали дві книжки "Малороссийских повестей, рассказываемых Грыцьком Основьяненком".

Григорій Федорович Квітка походив з відомого на Слобожанщині дворянсько-поміщицького (в минулому козацько-старшинського) роду. Квітки водили козацькі полки проти зовнішніх ворогів України й Росії, пишалися тим, що приймали в себе Петра І й Олександра І. Батько майбутнього письменника перебував у дружніх стосунках з Антоном Головатим — колишнім писарем Запорізької Січі, а потім військовим суддею Чорноморського козачого війська. В освіченій і культурній родині Квіток бував Г. С. Сковорода, чиї твори Григорій разом із старшим братом та сестрами вивчали напам'ять і часто декламували.

Народився Г. Ф. Квітка 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку — селі Основа (звідси його літературний псевдонім—Основ'яненко). Тут та в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громадськість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).

Тривалий час Г. Квітка не міг знайти близького до душі життєвого заняття. Він переходив з військової служби на цивільну і знову записувався в полк. Служив комісаром у народному ополченні (1806— 1807), секретарем дворянства, директором Харківського професійного театру (1812), повітовим предводителем дворянства (1817—1828), совісним суддею, головою Харківської палати карного суду.

Г. Квітка виявляв надзвичайну ініціативність і активність у громадсько-культурному житті Харкова. З успіхом він грав в основ'янському аматорському театрі, який славився на всю округу, роз’їжджаючи виставами по ярмарках; з часу заснування Харківського професійного театру Квітка перебував у творчій співдружності з його талановитим колективом, до якого в різний час належали М. С. Щепкін, К. Т. Соленик, Л. І. Млотковська, чиє сценічне життя пов'язане З драматургією Квітки. Відомо, що Григорій Федорович писав і музичні твори, грав на флейті та фортепіано на вечорах, які з 10-х років влаштовувала інтелігенція університетського міста. Г. Квітка став ініціатором заснування в Харкові Товариства благодіяння та Інституту благородних дівиць, одним з організаторів і видавців першого на Україні науково-літературного журналу "Украинский вестник". Письменникові належить ініціатива видання харківських альманахів "Утренняя звезда", "Молодик", першої збірки українських прислів'їв та приказок.

У своїй службовій та громадсько-просвітительській діяльності Квітка з гуманістичних позицій виступав проти зловживань і жорстокості представників панівного класу, захищав гноблених та кривджених, зокрема селян-кріпаків, "стягував" з багатших земляків пожертвування на культурно-освітні потреби,— і це викликало нападки на нього з боку реакційних губернських кіл. За свої сатирично-викривальні твори письменник зазнавав переслідування реакційної преси, а також певної частини харківського дворянства, яке пізнавало себе в сатиричних образах його комедій та повістей. "Вышла "Козир-дівкя",— писав Квітка-Основ'яненко в одному з листів,— й судья сердится на меня, что он никогда бубликов не прпнпмает от просителей; за "Дворянские вибори" й теперь каждьій исправник сьесть меня готов". Губернська знать вдавалася до різних інсинуацій проти письменника, писала на нього доноси. "Усилили слухи,—повідомляє він,— что государь не благоволит ко мне, а Бенкендорф употребит все, чтоб меня не допустить служить нигде".

З кінця 20-х, а особливо в 30-х роках XIX ст. активізуються творчі зв'язки Квітки-Основ'яненка з багатьма українськими літераторами — П. Гулаком-Артемовським, гуртком харківських романтиків, Є. Гребінкою, Т. Шевченком, представниками російської культури й літератури — С. Аксаковим, М. Погодіним, В. Далем, В. Жуковським, П. Плетньовим, А. Краєвським, Ф. Коні. Ці взаємини, підтримка друзів по перу підносили творчий тонус письменника, сприяли його виходу на широкі простори вітчизняної літератури.

"Дім Григорія Федоровича,— згадує український етнограф К— М. Сементовський,— був завжди тихим притулком науки і мистецтва; тут не було місця для світського базікання, зате розмова найчастіше поверталася до предметів і новин учено-літературних..." 1. У нього часто бували харківські та приїжджі літератори, актори, художники.

При всій своїй делікатності, м'якосердості, душевній доброті і вразливості Квітка-Основ'яненко до кінця життя виявляв мужність, стійкість, а часом і різкість у змаганні з мракобіссям, хоча й був доведений цькуванням реакційної критики та місцевих вельмож в останні роки до важкого психічного стану.

Помер письменник 20 (8) серпня 1843 р.