Немає поета ХІХ століття, який би сильніше впливав би на поезію нашої доби, ніж Шарль Бодлер". Від Бодлера йде пряма дорога до Поля Верлена , Артюра Рембо ,Стефана Малларме, поетів , які й склали основу літературної течії символізму. Характер символізму як течії точно окреслив І.Франко у "Доповідях Міріама ",наголосивши, що символ не алігорія, що є заміною поняття , його образним еквівалентом і має не однозначний характер , а розрахований на багатозначність сприйняття ,розширює часову і просторову перспективу і веде до чогось таємничого й неземного.
Міріам Пшемицький не випадково читав лекції про бельгійську школу символістів. У Бельгії ідеї цієї течії знайшли для свого розвитку сприятливий грунт. З Брюселем пов’язані життя і творчість Бодлера, Рембо та Верлена . Ядро літературного гуртка створеного в Лювенському університеті , склали Еміль Верхарн , Жорж Розенбах , Моріс Метерлінк , які здобули згодом загальноєвропейське визнання . У 1886 р. була створена літературна група "Молода Бельгія", яка передала іншим "молодим" гурткам свою естафету , що через 20 років дійшла й до Львова і втілися в "Молодій музі". Одним з найулюбленіших поетів "молодомузівців" був Шарль Бодлер .Його перекладали і О. Луцький , і М. Рудницький, і М. Яцків. Переклади ці мають сьогодні історико-літературне значення. Над тою "Молодою музою" навис якийсь фатум . Давно вже минули часи , коли Бодлера і Верлена й інших символистів називали занепадниками, переоцінене їх значення і роль в історії літератури, видано твори ,а їхнім українським послідовникам так і лишалися буквально донедавна ці давні догматичні оцінки й характеристики .
Тим часом "Молоду музу " треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ — початку ХХст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньої реалістичної школи і набуваючи в українському національному середовищі нових ознак . При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку , пошуки власної концепції,що охоплюють сферу ідей і форм. Єдине, що об’єднювало представників усіх цих груп , течій чи просто індивідуальностей , було неприйняття побутового реалізму , описовості старої школи письма.
З цього погляду не тільки лірична драма "Зів’яле листя" І.Франка , а його статті "Принципи і безпринципність","Старе і нове в українській літературі" можна назвати виявленням модерністичного напрямку, модерністичного в тому сенсі, що тут у центрі стоїть свідомість індивідуальності,—"людська душа", крізь призму якої розкривається,"освітлюється" навколишнє оточення.Отже, поет "вириває"свого ліричного героя з рамок біологічного існування і вводить широку часову і просторову перспективу , в єдність зі всесвітом.
Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроїв особистості . В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція , що грунтується на "визвольному" пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу "повної людини" ... Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І.Франкові на його послання із назвою "Лісова ідилія". Відповідь була роз"ясненням і поглибленнямвідкритого листа М. Вороного до письменників , який він опублікував у "Літературно-науковому віснику",де запрошував їх взяти участь в альманасі "З-над хмар і з долин ". Він орієнтував письменників на твори , які б за змістом і формою могли "хоч трохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур" і в яких"було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою,своєю незглибною таємничістю , бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента ".
Чи не подiбною є творча настанова молодих львiвських письменникiв , задекларована в журналi "Свiт" i розгорнута пiзнiше О.Луцьким у статтi "Молода муза", де пiдкреслювалося :"Коли вже вiдкинемо наразi все царство сучасних сумнiвiв i перехресних кличiв в напрямi нашого пiзнання , а ограничимось лише на обсях людського чуття в сферi письменства i фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше ,Iбсена та Метерлiнка , щоб всiм ярко пригадалось те живе биття сучасного, надмiру ,може, вразливого людського серця i щоб пригадались нам всi його приюти там, де могло воно найти своє тепло i спокiй серед бурхливих днiв ".
Такi заклики не заперечувами нi громадянської теми, нi лiтературної традицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки "метафiзичнi, мiстичнi краї",а й саме життя ,все те, де виявляється внутрiшня потреба митця, яку не можна замкнути "в нiяку розумовану шухляду".
І . Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом "Молодої музи". Франко критикував статтю Луцького за те саме , за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їх єстетичну програму платформи майже за політичну програму : "Як же се, мої панове , ви вербуєте до свого кружка молоді духи , себто наших дітей , наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?
В якім " містичним новім небі " ви обіцюєте їм тепло і заспокоєння ?" Це було явним перебільшенням . І в збірнику М. Вороного" З-над хмар і з долин ", і в альманасі "За красою " взяли участь письменники різних поколінь і неоднакових орієнтацій,хоч і проглядалась в них певна загальна єстетична платформа ,виражена вже в самих назвах. Ми не маємо сьогодні цілісної концепції українського модернізму початку ХХст. і навіть його визначення (вживаються терміни декаданс , ранній модернізм,предромантизм тощо ), вульгарно-соціологічний підхід до літератури не сприяв об"єктивному дослідженню цього явища .
Можемо лише відзначити його неоднорідність . Якщо пред ставники літературного угрупованння "Українська хата" іноді надто катигорично відмежовувались від народницьких традицій , яка , мовляв ,"не пориває вперед , а топчеться на одному описуванні , регістрації сільськогосподарського інвентаря" , то "Молода муза ", як правило, не проголошувала такого розриву зі школою "старого" реалізму,а прагнула поєднати традицію з новиму західноєвропейськими віяннями.
"Ми всі любили нашу пісню народну , нашу літературу й театр, — згадував пізніше Б. Лепкий, — а все ж бачили , що не стільки сонця,що в вікні .Чогось-то нового бажалося , захочувалось печеного леду , як дехто насміхався з нас ...Я був тоді в Кракові , як "Молода муза " прийшла на світ , але я її не цурався.
Була це дівчина гарна , та невговкана й химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми , сідала над рікою та приглядалася в свічаді плеса.
Не ступала слідами Квітчиної "Марусі", й не одному голову звернула ". Цей , за словами Б.Лепкого, Sturm und Drang ( буря і натиск)молодих західноукраїнських літераторів базувався на прагненні поєднати ідеї Кардуччі й Ніцше, Метерлінка й Ібсена з традиціями рідної культури. А шукали молоді цихтрадицій не в стилі побутописання , а спиралися на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди , демонологічний світогляд народу, "п"ятий єлемент підсоння і четвертий вимір людської душі ".Наталя Кобилянська написала статтю "Символізм в народній пісні ", в якій ствердшувала , щофолькльорна символіка часто співзвучна з тією, яка "послідніми часами станула проти домінуючого в літературі натуралізму".
Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох начал , іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей , які мають загальнолюдський характер? Такою мірою , як це зробила Леся Українка в "Лісовій пісні", М. Коцюбинський в "Тінях забутих предків", не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа ("Лісовий дзвін ", "Поєма долин"), драматична поема В. Пачовського"Сон української ночі" та вірші збірки "Ладі й Марені терновий огоньмій" були в цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження в українській літературі.
Нарешті, ще один принцип поетики "молодомузівців" — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поезії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що"молодомузівці" дотримувались гасла "мистецтва для мистецтва".
Знаходили й підтвердження в рядках одного з віршів В. Пачовлького: "Се є штука — я не пхаю тут ідей!" Одначе це була радше реакція на вимогу писати "соціально-програмові", як висловився О. Луцький в листі до Г.Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі "За красою". І самі учасники цієї літературної групи рішуче заперечили такий погляд.М.Рудницький писав пізніше з цього приводу : "Довго товкли по підручниках і газетних статтях фразу, повторювану й досі , начебто "Молода муза" поклонялася ідеалові чистої краси та начебто цей ідеал був звичайним ідолом — шкідливою примарою "мистецтво для мистецтва". Він рішуче заперечує такий погляд , підкреслюючи, що особисті, суб"єктивні мотиви "не ослабили в них громадських почувань."
Інакше й не могло бути , бо ж учасники цієї групи — вихідці із селянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивались у життя , зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба.
"Молода муза" існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни , отже , якихось сім — вісім років .Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку.
Водночас треба враховувати й те , що літературний процес творять не тільки і, може, не стільки течії та групи , як творчі індивидуальності.
Кожний учасник "Молодої музи" — людина зі своєю долею і митець із своїм неповторним обличчям .І як митець кожен з них виходить виходить за межіцієї літературної групи , оскільки творчість його не обмежується часом існування .
По-різному склалися долі колишніх "молодомузівців". Найдовше судилось прожити Михайлові Яцківу ( він помер у 1961 р.), йому вдалося чи не найповніше і найяскравіше виразити ідеї "Молодої музи " експресивним стилем , в якому гострота спостереження, точність деталі поєднана з виходом за рамки реальності, а тонка лірична настроєність сусідує із відразливою натуралістичністю , в нього чи не найтісніше поєднані і переплетені бодлерівські ідеал і сплін , і водночас він чи не найорганічніше поєднав фолькльорний символ з модерною технікою письма , що доходить місцями майже до сюрреалістичних образних конструкцій.