Підручники з літератури у 50-80-х рр. XX ст. і реформування їх у сучасних умовах

Реферат

Реферат на тему:

Підручники з літератури у 50-80-х рр. XX ст. і реформування їх у сучасних умовах

З визволенням українських земель від німецьких окупантів починає відроджуватися школа, а разом із нею і методика викладання української літератури.

У 50-80-і рр. "класовий" підхід до літератури продовжував наповнювати підручники з дещо "пом'якшеними" формулюваннями, але з тією ж самою радянською ідеологією. Та інакше і не могло бути: радянська армія перемогла фашистську, забезпечивши на кілька десятиліть панівне становище марксизму-ленінізму в усіх сферах життя.

У наступні епохи в Радянській Україні державний інтерес до навчальної книжки з літератури посилюється як до ідеологічного чинника, важливого фактора формування світогляду радянської людини.

Підручник продовжує бути особливим предметом уваги партійних органів. Так, зокрема, в одному з перших післявоєнних методичних посібників Т.Ф.Бугайко і Ф.Ф.Бугайка "Методика викладання української літератури у VIII-X класах середньої школи" (1952 р.) навчальна книга постає універсальним засобом, здатним задовольнити, за переконаннями авторів "Методики ", основні потреби літературної освіти. З посиланнями на вимоги партії щодо навчальної книжки автори констатують: "Підручники з літератури повинні дати зв'язний і послідовний виклад літературного процесу в історичній послідовності, в нерозривному зв'язку з суспільним життям, показувати їм роль художньої літератури в житті народу. У підручнику має бути поданий весь фактичний матеріал для запам'ятовування (хронологічні дати, теоретико-літературні визначення, біографії, характеристика етапів літературного розвитку тощо)" [23, 276].

Дивіться також

Основним же критерієм в оцінці підручника та способів його використання стають на десятки років партійні рішення, зокрема постанова ЦК ВКП (б) від 25. 08. 1932 р. "Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі".

Для всієї радянської школи поняття "підручник" міцно пов'язується із визначенням "стабільний", "довготривалий", який неодмінно повинен формувати в школярів марксистсько-ленінський світогляд і комуністичну моральність на довгі роки. Все це робилося, звичайно, у значній мірі на противагу західній школі: "В капіталістичній країнах, як правило, підготовка і випуск підручників децентралізовані, — сповіщала "Большая Советская Энциклопедия", — з одного того ж навчального предмета випускаються кілька конкуруючих підручників, що пояснюється відсутністю єдиних шкільних програм..." [24, 152]. Останнє, за радянськими мірками, звичайно, вважалося ганебним явищем.

Вчені-методисти змушені були посилатися на "здобутки" радянського літературознавства чи під примусом, чи добровільно, за власними переконаннями. Звідси виростає погляд на навчальну книжку як джерело усіх потрібних знань із літератури. В українській радянській і пострадянській методиці літератури він практично не змінився до кінця ХХ ст.

Відзначимо, що в активі сучасної педагогіки залишається немало позитивних здобутків 50-80-х рр. у галузі побудови навчальної книжки: вимоги до дидактичного апарату, різноманітні зв'язки з іншими навчальними предметами, з іншими видами мистецтва, активізація пізнавальної діяльності школярів; саме в ці роки було науково обґрунтовано теорію підручника для середньої школи, який будується за певними принципами як за змістом, так і за методичною побудовою, вимогами до мови, художнього оформлення, поліграфічного виконання та гігієни видання.

У цьому відношенні необхідно назвати як значне досягнення у галузі теоретичного і практичного підручникотворення багаторічні видання московських "Проблем школьного учебника" (перший номер вийшов у 1974 року, у 1991 р. вийшов № 20).

Тут протягом багатьох років читачі знайомились із найрізноманітнішими досягненнями шкільного підручникотворення, в основному російського, практично в усіх напрямках шкільної освіти. Тут викладались цікаві і повчальні думки щодо проблем навчальної книги: її історії, теорії, досягнень та ін. Розглядались авторами статей здобутки навчальної книжки за кордонами СРСР в основному з позицій критики різних аспектів підручників "капіталістичного світу".

З відродженням незалежної України на демократичних і національних засадах практично всі твори радянських письменників було вилучено з програм, а тому й із підручників. Пріоритетним стає не партійне, а естетичне значення художнього твору. Кардинально змінилися підходи до вивчення класичної і сучасної літератури.

Про тих, хто десятки років тримав письменників під прицілом гострого меча радянської критики, відомий літературознавець М.Наєнко сказав у 90-х рр.: "Стало очевидним, що саме ця естетика спрямовувала теоретичну й історико-літературну думку на шлях вульгаризацій і спекуляцій, перекрила кисень усім школам і напрямам у науковому літературознавстві, зруйнувала саме уявлення про специфіку художньої творчості, про принципи аналізу і синтезу як способів дослідницької роботи тощо" [25, 307].

Звісно, що не тільки на письменницькій праці позначилася запопадлива діяльність радянських режимних літературознавців, але й на викладанні літератури у школах і вузах, на методиці літератури. Далі терпіти такий стан літературознавчої науки і методики було неможливо. Тому-то у 90-х рр. почалося вичищення підручникового господарства від перевидаваних десятками років підручників із ідеологічно-кон'юнктурним змістом.

Пріоритетними становляться ідеї формування і збереження національної свідомості та історичної пам'яті школярів, поваги до народних традицій, до рідної української землі, а на провідні місця в аналізі художньо твору висуваються проблеми версифікації, психології художньої творчості та ін.

Протягом 90-х рр. ХХ ст. і перших років ХХІ ст. теорія методики літератури збагатилася новими за змістом, побудованими за вимогами життя працями Б.І. Степанишина ("Викладання української літератури в школі" та "Давня українська література"), Є.А.Пасічника ("Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах"), працею авторського колективу під керівництвом Н.Й.Волошиної "Наукові основи методики літератури" та ін.

Учитель став одержувати значну кількість науково-методичних періодичних видань, зокрема "Дивослово", "Українська література в школі", "Українська мова і література в школі", "Українська мова і література в середніх школах, ліцеях та колегіумах", "Урок української", "Усе для вчителя" та багато ін.

Вперше літературна освіта одержала "Державний стандарт загальної середньої освіти України. Словесність", а також кілька авторських концепцій вивчення літератури в школі.

Значним поштовхом до демократизації підручникотворення стало введення у програми з літератури (1999 р.) нового розділу — "Література рідного краю", який покликав до створення на місцях багатьох посібників і підручників. Сьогодні немає такого регіону в Україні, де б не використовувалися власні хрестоматії та посібники з літератури рідного краю як важливі чинники у вихованні патріотизму та здобутті учнями знань про рідну землю [26]. Десятки статей методичного й літературознавчо-історико-літературознавчого характеру про творчість письменників-земляків наповнили методичні періодичні видання.

Важливим здобутком у розвитку теорії та історії навчальної книжки з літератури стала праця відомого українського вченого-методиста О.М.Бандури "Наукові основи підручника з літератури (4-10 класи)" (К., 1978 р.) та її ж праця "Шкільний підручник із української літератури" (К., 2001 р.).

Дослідниця виявила себе прихильником універсального змісту навчальної книжки, яка б давала відповіді на всі провідні питання літературної освіти в середніх і старших класах. Спираючись на основні дидактичні принципи навчання, а також на багаторічний власний досвід педагогічної праці, вона висунула ідею "наскрізних ліній", які об'єднують підручник в одне ціле. О.М.Бандура стверджує: "Усі підручники мають забезпечувати єдину, чітку систему роботи з усіх питань, які в своїй сукупності становлять процес вивчення літератури в середній школі" [27, 13].

Провідними "лініями" дидактичного характеру, на думку авторки, є: 1) засвоєння учнями найважливіших фактів з життя письменника; 2) виклад найхарактерніших особливостей літературного процесу висвітлюваного періоду; 3) аналітико-синтетична робота над текстом художнього твору; 4) формування в учнів доступних умінь шкільного аналізу; 5) розвиток художнього та логічного мислення; 6) збагачення усного мовлення; 7) система письмових робіт; 8) засвоєння школярами найпростіших і найнеобхідніших відомостей із теорії виразного читання і вироблення на їх основі відповідних умінь і навичок; 9) виклад елементів теорії літератури, формування в учнів системи цих знань і вмінь користуватися ними у своїй мовній практиці; 10) усвідомлення учнями доступних старшокласникам основних закономірностей і перипетій розвитку літератури як словесного мистецтва; 11) зв'язок літератури з життям; 12) зв'язки викладання літератури із сучасністю; 13) внутрішньо предметні та міжпредметні зв'язки; 14) формування в учнів уміння самостійного набуття знання; 15) система завдань додому; 16) позакласна й позашкільна робота з літератури.

О.М.Бандура розкриває зміст кожної з "ліній" на прикладах різних типів навчальної книжки в середніх і старших класах. Так, зокрема, зупинившись детально на можливому змісті підручника-хрестоматії для 8 класу, вона подає систему вимог до методичного апарату підручника-хрестоматії, справедливо наголошуючи, що на нього покладаються основні освітньо-виховні завдання курсу літератури, бо саме через нього створюються умови для забезпечення чіткої системи роботи з усіх питань.

Спираючись на досягнення у галузі психології і дидактики російських вчених П.Я.Гальперіна, Л.С.Виготського, А.Н.Леонтьєва та ін., О.М.Бандура реалізує теорію поетапного формування розумових дій учнів, які проходять у навчанні ряд періодів у своєму становленні та розвитку.

На підставі аналізу та синтезу здобутків науки дослідниця визначила основні мислительні операції під час вивчення літератури: зіставлення; розмірковування; виділення головного; класифікація і систематизація відібраних фактів; обґрунтування, доведення і заперечення; виведення часткових висновків; узагальнення, синтез; формування правил і визначень; оцінювання [там само, 28].

У роботі О.М.Бандури на рівні кожної паралелі у 5-11 кл.

1 2 3