Остап Вишня працював, за його ж словами, "як горний віл", він писав майже щодня по фейлетону. Під його пером жанр українського фейлетону сягнув інших висот художності. В особі Остапа Вишні український читач вперше побачив сатирика — громадського діяча. Не думаючи про високі мистецькі цілі, він у суєті неспокійного газетного життя творив шедеври.
1923 року в Харкові вийшла дуже веселе книжка : "Сільськогосподарська пропаганда". Авторів було два: Марк Твен і Остап Вишня. ДО збірки увійшло класичне оповідання Марка Твена "Як я був редактором сільськогосподарського часопису" і кілька гуморесок Остапа Вишні, зокрема "Агрономка з Пуплієм Козанським полеміка". Видання не помітили тогочасної критики, і даремно. Дебют Остапа Вишні виявився справді символічним. Обидва письменники – Марк Твен і початківець – були першокласними газетярами, обидва з часопису пішли у велику літературу, обом випало стати поруч у світовому храмі сміху.
Мало хто з письменників був таким близьким до народу, як Остап Вишня. Він не попускав найменшої нагоди побувати десь у "глибинці". Географію його мандрів легко вивчати за творами, бо, либонь жодного разу сатирик не повертався навіть з короткочасної поїздки без циклу фейлетонів чи гуморесок, а з тривалих відряджень приїжджав з готовими до видання рукописами. Так, "Сільські усмішки" з’явилися в результаті поїздки 1923р.в с.Пасіки на Харківщині; "Кримські усмішки" – наслідок місячного відпочинку в Нижньому Сімеїзі 1924р.;збірка "Лицем до села" написана під час перебування в с. Мануйлівці на Полтавщині в 1925р.
Починаючи з 1924 року, щороку виходило по десять-п’ятнадцять книжок Остапа Вишні, деякі з них перевидавалися по 5-6 разів. А 1929 року на Україні випущено рекордну кількість його видань –27.
На початку 30-х років відчувалися зміни в суспільній атмосфері країни. 1930р став останнім роком масових видань Остапа Вишні. Саме тоді було ліквідовано "Книгоспілку", яка так багато зробила для розвитку української культури. Остап Вишня друкувався в основному в "Книгоспілці" й Держвидаві України і , отже, втратив один з важливих каналів спілкуватися з читачем. Наступав період доносів, ярликів, наклепів. 1930 року з’явилася в пресі й перша "Ластівка"(стаття з свідомо образливим заголовком "що таке Остап Вишня"). О Полторацький кидав письменнику звинувачення, які виходили далеко за межі літературної насмішки: автора "Насмішок" пильнували за те, що його творчість нібито "гостро конфліктує з вузловими, відправними точками нашої сучасності", з претензією на науковість робився висновок про "невідповідне до сучасності ідеологічне спрямування мистецької творчості" Остапа Вишні, її "войовничий антикультурний характер"
"Заздрість до таланту, наклепи, доноси зробили свою чорну справу – наприкінці 1933р. О.Вишню репресують як ворога народу. Після суду письменника відправили до автономної республіки Комі , на Печору. Майже десять років спокутує незнану "вину" перед народом в Іхті та інших таборах далекого суворого краю, страждаючи від важкої хвороби, годуючи тайгову мошву.
З середини 1934 року Павло Михайлович починає вести табірний щоденник, який був опублікований лише наприкінці 80-х років під назвою "Чиб’ю". У це селище О. Вишню відправили на розстріл. ПО дорозі до конвоїра стався приступ апендициту, — розповіла згодом дружини письменника Варвара Олексіївна, — і два приречені ув’язнені, взявши на плечі й хворого, і його зброю, з великим запізненням прийшли до свого останнього притулку. А там уже зчиталася паніка, і всі були готові до пошуку двох політв’язнів , яких вважали втікачами, адже їхнього приходу очікували значно раніше. " И это враги народа?! – здивовано вигукнув табірний начальник у званні майора, побачивши Остапа Вишню із напівживим конвоїром на одному плечі, а з карабіном на другому. Можливо цей випадок і врятував життя приреченому письменникові…
Та хіба одна така небезпека підстерігала Вишню — політв’язня? На видиму гибель було послано хворого письменника у полярну ніч. Привід: доставити "пакет". Сімсот кілометрів мав пробиватися. Тріскучі морози змінювала непроглядна віхола. Розрахунок у табірного керівництва був конкретний : політв’язень або замерзне голодний, або хижі звірі роздеруть…
Проте Павло Михайлович і дорогу смерті здолав!
Наприкінці 1943 року Остап Вишня несподівано опинився на свободі. З чийого наказу це було зроблено, невідомо. Не знав цього і сам засланець. Як згадують рідні письменника на основі його скупих оповідей, за півроку до звільнення, тобто влітку 43 жорна диявольського млина репресій раптово спинилися. Зміну в ставленні до себе письменник сприйняв дуже гостро: 1938 року вже було щось подібне, коли його відправили в далеку подорож, з якої він не повинен був повернутись. Тоді через щасливий випадок, через бездоріжжя, він з двома конвоїрами надовго застряв у дорозі, а коли за півроку добрався до місця, ситуація докорінно змінилася – знебувся страхітливий Єжов, а за ним і все керівництво табору. А новопризначене чи то не знало про попередні розпорядження, чи то анулювало їх…
Цього разу все відбувалося загадковіше. Його переодягли в досить пристойне, щойно змите вбрання, трохи підгодували й відправили до Москви. Там у сумнозвісних "Бутирках", завершено медичнокулінарний курс підготовки до виходу на люди, а 3 грудня за рішенням НКВС – звільнено. На двадцять три дні раніше визначеного вироком строку!
Не дуже затишно жилося письменникові й на волі. Звичайно, краще, ніж за колючим дротом, але ярлик контрреволюціонера й терориста, пришпилений на суді в березні 1934р. сановні благодійники забули зняти. Ця обставина не могла не мати впливу на творчість О.Вишні аж до 25 жовтня 1955р., коли його було повністю реабілітовано. Правда, жити йому відтоді залишилося менше року. Залишається тільки дивуватися, як у таких несприятливих творчих умовах йому вдалося написати стільки чудових речей, серед яких чимало справжніх шедеврів.
Зовні життя О.Вишні в останнє десятиліття було благополучним: виходили книжки, він мав вірних друзів, чудову сім’ю, матеріальний достаток, добрі побутові умови. Але душу ятрили не тільки спогади про минуле. Почуттям тривоги пройняті рядки щоденника, при читанні якого ловиш себе на думці, що писано його щиро, проте й не без остороги: адже твір могли читати й сторонні задовго до смерті автора… Тому в ньому такі скупі рядки про пекучі проблеми тогочасної доби, в основному ж записи – про літературу, загальнокультурні справи…
Незважаючи на хворобу, О.Вишня багато їздить, часто виступає перед читачами. Одна за одною виходять книжки, він перекладає Гоголя, Гашека, Маяковського, Чехова. Нарешті 1956р. виходять твори О.Вишні в двох томах. Фейлетони його часто друкують, вони талановито-дотепні, особливо коли йдеться про всяку закордонну потолоч; проте фейлетони, що торкалися внутрішнього життя, своїм сатиричним вістрям дістають об’єкти не вище крісла провінційного бюрократа чи голови колгоспу. Коли ж письменник робив спробу зачепити когось, хто стояв ледь-ледь вище дрібного чиновника, твір невідворотно поповнював запаси "неопублікованої спадщини".
Тридцять п’ять років подарувала доля Остапу Вишні на творчу діяльність; з них третину йому випало прожити на засланні.
Інша людина назавжди втратила б здатність сміятися, проте він знову прийшов до народу, що відродив письменника до нового життя.
Відповідаючи на злостиві випадки, він якось записав у щоденнику: "Мою роботу рецензував народ!" його справді читали мільйони, він добре знав, що народ його шанує, народ його любить. І письменник до останніх днів не поривав з ним безпосереднього зв’язку: ще за тиждень до смерті виступав перед читачами в Каховці на Херсонщині.
Помер П.М.Губенко 28 вересня 1956р в Києві.
Остап Вишня прийшов у літературу в складну і суперечливу добу в житті молодої Радянської держави.
Гумористичну оповідь про свій життєвий шлях О.Вишня написав протягом 15-16 березня 1927р. Відразу ж вона побачила світ у видавництві "Книгоспілка", через рік була надрукована вдруге.
"Чому ж я так поспішав з своєю автобіографією? Через віщо сам оце її випускаю у світ? Та дуже просто. Я ж не певний, що як дуба вріжу, хтось візьметься за мою біографію… А так сам зробиш, — знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки ніколи тебе не забудуть", — писав він у постскриптумі. Вишня гуморист добродушно кепкує сам з собою.
У цій біографії відображений "долітературний період . Дотепна розповідь про те, де і коли народився ("мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Онишку"), про батьків та дідів("Батьків батько був у Лебедині шевцем. Материн батько був у Груні хліборобом")
Другий і третій розділ присвячені не просто навчанню, а формуванню світогляду майбутнього художника слова, з тим же відтінком добродушного сміху:
"Письменник не так живе й не так росте, як проста собі людина?
Що проста людина? Живе собі, проживе собі й помре собі.
А письменник — ні. Про письменника подай – обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його обочувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері під цицею і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.
А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватись над тим, "куди дірка дівається, коли бублик їдять".
Що не речення — то народний жарт.
З легким серцем, шкилюючи над самим собою, Остап Вишня розповідає про "перші кроки" "дитинства золотого", що "промайнули" "між природою з одного боку та людьми — з другого"…
Гумореска скомпонована з невеликих розділів –"фресок". Із своєї біографії О.Вишня "вихоплює найяскравіші, найхарактерніші епізоди, події. Те, що найбільше врізалось в пам’ять.
На зміну "дитинству золотому" рокам навчання приходить зрілість.
Юнак потрапляє у вир революції, про що згадує у своїй гуморесці.
У наступному "кадрі" розповідає: "весь тягар громадянської війни переніс"". "Ну а потім під’їхала платформа", "мене й посадили". Сміх проривався і крізь гіркі сльози: "Потім випустили мене, але я вже з платформи не злазив. Нема дурних".
Згадує про період, коли перебував у Кам’янці-Подільському: "Чого я був у Кам’янці, питаєте? Та того ж, що й ви!" Український інтелігент рятувався від можливих репресій денікінщини.
Ось як пише про початок творчості: з того часу, як "мене переїхали" з Києва в Харків "зробився я Остапом Вишнею"
Творчість починалась з політичних памфлетів і фейлетонів.