Звісно, реалістичного в "Жовтому князі" значно більше, аніж у Барковій поезії. Але що цей твір також "вписується" в цілісну модерністичну модель індивідуального стилю автора, репрезентованого його поезією, — не викликає сумніву. Цьому великою мірою сприяє суттєва вага суб'єктивного, авторського бачення, особливого (під кутом зору містико-ідеалістичних переконань) витрактування світу зовнішнього, "фізикального", як називає його письменник, у співвіднесенні із внутрішнім, духовним, тобто метафізичним світом людини. Це потужне авторське начало такою ж мірою стосується "Жовтого князя", як, скажімо, "Океану" (щоправда, художні засоби його втілення тут дещо інші).
Закономірно, що митець, для якого матеріальний світ ніколи не був у центрі його "ego", вміє дуже проникливо відтворити екзистенційний стан людини XX ст., абсолютно самотньої в цивілізаційному, зчужілому, суперечливому її первісній природі світі. Певно, той душевний стан переслідував Барку ще з 30-х рр., спонукаючи шукати якесь надійне опертя у вищій, духовній, а то й містичній сфері, зробити яку невід'ємною частиною власного світобачення він міг, тільки пройшовши важкий шлях очищуючого страждання й самопізнання. Отже, найдієвішим стилетворчим чинником "Жовтого князя", "будівельним матеріалом" авторської буттєвої моделі однаковою мірою став і матеріальний світ, уявлення про який виніс письменник з реального життя, і власний великий внутрішній світ, вагомий духовний досвід, що допоміг Барці написати модерністичний, новаторський твір. Причому ця модерністичність у романі проявляється багатоаспектно, на різних рівнях: змістовому, тематично-проблемному, образному, образно-символічному, формотворчому.
Переплетення, взаємопереходи реалістичного й умовно-символічного в "Жовтому князі", перевага вираження над зображенням, суб'єктивність зумовлює деструкцію традиційного реалістично-хронікального роману не тільки як жанру, а й окремих його елементів. Скажімо, чимало архетипних сполучень ідіоматичних понять або зовсім втрачають свій первісний зміст, або на нього нашаровуються інші, антонімічні значеннєві відтінки. Так, тут хлібороб без плуга, селянин без хліба, син без матері, родина без хати, птахи в падінні, а не в польоті, український млин замість достатку несе смерть... Та саме завдяки подібній деструкції глибшає, увиразнюється ідейний зміст твору, його проблематика, взагалі увесь тематичний обрій, посилюється його викривальність і виражальність, що змушує й читача відходити від звичного сприйняття описового тексту, актуалізує його думку.
Структура змісту
У 1989 р. Василь Барка написав передмову до "Жовтого князя", де визначив три взаємопов'язані й постійно присутні у творі основні ідейно-тематичні лінії, три своєрідні структурні плани: реалістичне змалювання трагедії родини Мирона Катранника під час голодомору; передача внутрішнього, психічного стану людини, яка гине від голоду; "метафізичний вимір, властиво духовний", що полягає у "висвітленні декотрих явищ із іншої, вищої сфери, відкритих зосібна через церковне життя, а також явищ із світу темних могутностей, не-замиримо ворожих людській природі". Увиразнити це авторське пояснення можна у схемі, що втілює весь зміст "Жовтого князя": правдивий відбиток реального, матеріального світу; вираження світу метафізичного, духовного; художні моделі авторських думок, ідей.
Страшні, вражаючі картини голоду в Україні 1932-1933 рр. (а на Кубані він продовжувався ще й у 1934 р.) лягли в основу змісту роману. Дедалі настирливіше, з наростаючою експресією в життя українського села Кленотичі, де відбуваються найголовніші події твору, і зокрема в конкретну родину Мирона Даниловича Катранника, входить голод. Він поступово руйнує звичний селянський побут, збиває усталений віками ритм важкої хліборобської праці, яка перестає бути сенсом життя й перетворюється в омріяне недосяжне благо, гасить внутрішній вогонь душі й насамкінець запановує повновладно — справді жовтим князем.
Але спочатку ця біда просто-таки вривається, як грім серед тиші. Це підкреслює автор. Згадаймо перші сторінки роману, картину яскравого сонячного ранку. Дарія Олександрівна одягає малу Оленку і в душі почуває від того велику радість: "Наряджає доню: здається, то власне серце, вибране з грудей, окремо радіє". Та радість притлумлює неясна поки що тривога за чоловіка, якого чогось покликали до сільради. Щастя материнства перемагає поки що все і надалі залишиться підсвідомою внутрішньою силою, що допоможе і в екстремальній ситуації не втратити людського обличчя, не скоритися остаточно жовтому князеві. Це відчуття радості життя, що поділяє разом із своєю героїнею й автор, підсилюється присутністю в цій сцені малої Оленки, що нагадує янгола: вся в білому, довкола чола кілька квіток, які, "здавалося, посилали бризкучий промінчик на всі сторони".
У цю ідилічну картину ясного недільного ранку (звернемо увагу: цей день присвячено Богові), що уособлює собою саме добро і життєву благодать, вривається біда. У Кленотичі прибуває "рудий промовець" Григорій Отроходін, що сповіщає селянам урядову постанову про негайну здачу державі хліба. Нудна й нещира його промова, за нею — глибокий і страшний зміст, який автор розкриває, передаючи справжні думки представника влади: постанова буде виконана з більшовицькою твердістю, навіть якщо селяни вмиратимуть голодною смертю. Далі фантасмагоричним калейдоскопом постають картини насильницького відбирання в людей хліба і всього їстівного. Такі картини автор сам спостерігав на Кубані й Полтавщині, тому вони описані з достовірною точністю. У насильницьких акціях беруть активну участь комсомольці, і це найстрашніше, бо свідчить про те, що з перших кроків свого свідомого життя молодь уражена небезпечною недугою рабської покори сильним світу цього (представникам радянської влади), бездумного і жорстокого виконання наказів згори. Злочинність, абсурдність цього антигуманного дійства підкреслюється страшними деталями. Наприклад, насильники витрушують із колиски крупу для немовляти — отже, ці невинні маленькі янголи першими стануть жертвами голоду. Так чорною, буряною хмарою провисла над Кленотичами кампанія викачування хліба, затьмарила людям сонце, перевернула все життя, звичні стосунки між усіма та й покотилася далі Україною.
Від села залишилася пустка, руїна. Поступове згасання свідомості селян від голодних мук закінчується смертю. Далі із вражаючими натуралістичними подробицями Барка розгортає картини-історії людоїдства, самогубства, голодних мук, пошуків хоч якоїсь їжі на зимових полях — усі вони постають крізь призму сприймання героями. Такий спосіб нарації (оповіді) підсилює відчуття достовірності, правдивості зображуваних картин, що подаються мовби зсередини, із супроводжуючою оцінкою не автора, а реального учасника подій. Відтак читач стає мовби їхнім співучасником.
Отже, у-центрі авторської уваги внутрішній світ героїв. Узагальнено його можна окреслити такими чуттєвими штрихами: здивування, відчуття несправедливості, розгубленість, опір, спротив, непевність, зневіра, страх, турбота, доброта, співчуття, жалісливість, покора, знесиленість, спустошення, збайдужіння, любов, надія, віра. Цей ряд характерний для персонажів-жертв. Для агресорів-нападників існує інший, значно бідніший, який є лише тлом: жорстокість, бездумність, спокуса, злість, владність, сила, безглуздість. Крізь ці чуттєві виміри й подано в "Жовтому князі" картини зовнішніх подій.
Згадаймо, що авторський задум виходив далеко за межі докладного опису, фіксації страшних подій голодокосту в Україні. Барка прагнув порушити чимало болючих проблем української нації, України як підневільної, а не суверенної держави. Він хотів, використовуючи вражаючий життєвий матеріал, показати світові той розхвалений "рай" радянського життя, справжню антигуманну мораль тоталітарного, чужого людській природі суспільства. Його опис, розповідь, образ, деталь, пейзаж, картина повсякчас набувають символічного, а тому й узагальнюючого змісту, притчевого підтексту. Прикметне, що свої думки, ідеї автор висловлює лише опосередковано, без публіцистичних чи ліричних відступів. Однак це не притлумлює актуальності звучання багатьох "вічних" морально-філософських понять, таких, як життя і смерть, любов і ненависть, віра й безнадія, вірність і зрада, батьки і діти, зло і добро, натовп й індивідуальність. Навпаки, ці поняття виступають оголено, на вістрі екстремальних ситуацій, у яскравих, розкриваючих їх справжній сенс контекстах. Звернемо увагу: як письменник-модерніст Василь Барка не описує чи розповідає, а інтерпретує, моделює. Наскрізною, чи не основною художньою "моделлю" роману "Жовтий князь" є
Модель тоталітарного суспільства
Проблема "розвінчання "процвітаючого" радянського суспільства" хвилювала багатьох українських письменників-емігрантів. Занурюючись у страшні реалії штучного голодомору 1932-1933 рр., Василь Барка не міг оминути проблеми антигуманної сутності всієї тоталітарної системи, що породжує подібні явища, фальшивості проголошуваних нею гасел соціальної рівності, вселюдського братерства, щастя для всіх. Згадаймо, вже на перші сторінки роману проривається болючий контраст у поділі людей на господарів становища і безправних рабів, на ситих і голодних. Цей поділ є узагальнюючим, найточнішим і по-справжньому "модерністичним".
У "Жовтому князі" митець створює модель підрадянського українського суспільства з відповідною ієрархією справжніх та уявних цінностей, з його строкатістю виконавців дуже різних ролей (будівничих, охоронців-руйнівників, підсобників, катів, жертв) утому фантасмагоричному дійстві, яке зветься радянським життям. Цією моделлю служить невелике село Кленотичі, що одним з перших на Полтавщині (за художньою версією Барки) потрапляє в епіцентр голодомору, а тому й приречене на знищення. Усе, що відбувається з жителями Кленотичів під час голодомору, розкриває моторошну сутність тоталітарної держави, яка своїх громадян, селян-хліборобів з діда-прадіда зумисне штовхає в голодну прірву, з якої їм, здається, вже ніколи не вибратися.
Є в романі вражаюча алегорична сцена: Мирона Катранника, котрий вирушив у пошуках хліба на Воронежчину, та інших, таких же беззахисних і знесилених голодом людей, жорстоко викидають з поїзда разом зі "шпалами і обаполами, облитими смолою" у прірву.