Ібсен Генрік — драматург

Реферат

Сторінка 2 з 2

По силі

і цілісності задуму И. мало має суперників. Він, поверх того, зовсім

усунув монолог, а розмовну мову довів до ідеальної простоти,

правдивості і розмаїтості. У читанні добутку И. роблять більше

враження, чим на сцені, тому що за розвитком ідеї легше стежити

читаючи, чим слухаючи. Особливий прийом И. представляє його любов до символів.

Майже в кожній п'єсі основна ідея, розвиваючись у дії, втілюється в

якому-небудь випадковому образі; але цей прийом не завжди вдається И., а

часом, як наприклад, у "Бранде" і "Будівельник Сольнесе", вносить у п'єсу

деякий безсмак. Значення И. і причину його всесвітньої слави випливає

шукати в сучасності проповедуемых їм ідей. И. такий же представник

безмежного індивідуалізму в літературі, як Шопенгауэр і Ничше — у

філософії, як анархісти

— у політику. Ніхто не сумнівається в глибині й оригінальності його

ідей, тільки многим здається, що вони не зігріті любов'ю до людей, що

сила їх — не від Бога.

Н. Мінський.

Майже всі драми И. видані на нем. яз. під загл.: "Moderne Dramen" (3

т., Б., 1889 — 90). Багато хто з'явилися в "Nordische Bibliothek" (1, 4 — 6,

9 — 14 і 16, 1889 і сл.); у рекламовской "Universal Bibliothek", а також

у мейеровских виданнях для народу. Багато драм И. маються і на франц.

мові ("Les Revenants", 1889; "Le Canard sauvage", "Edda Gabler", 1891 у

др.). По-російському в "Артисті" надруковані його драми: "Доктор Штокман"

(1891, № 15 в отд.); "Эллида" ("Жінка моря", 1891, № 14) і "Північні

богатирі" (1892, № 20); у "Вестн. Європи" — "Стовпи суспільства" (1892, №

7); у "Сівбу. Віснику" — "Гедда Габлер" (перев. з датського П. Ганзена,

1891, № 7); у "Петерб. Життя" 1894 р. — "Росмерсгольм". У 1891 р.

почато видання "Повного зібрання драматичних добутків И.",

за редакцією А. Алексєєва; випуски, що вийшли, містять драми: "Гедда

Габлер", "Сівба. богатирі" і "Підвалини суспільства". Окремо, крім того,

з'явилися: "Примари" (изд. Суворина, 1891), "Нора" (перши. П.

Вейнберга, Спб., 1883; є видання 1891), "Дика качка" (1892),

"Щасливець" ("Будівельник Сольнес", пров. П. Ганзена, 1893), "Ворог

людства" ("Доктор Штокман", 1893), "Ингэр з Эстрота" (изд. "Усім.

Бібліотеки", 1893). Порівн. Vasenius, "Н. I-s. dramatiska diktning"

(Гельсингф., 1879); Passarge, "Н. I." (Лпц., 1883); G. Brandes, у

"Moderne Geister" (пров. у "Русск. Думки", 1887, № 9); Н. Jager; "H. I. "

(Б., 1888, на ньому. Дрезд., 1890); його ж, "Н. I. og hans Voerker"

(1892). На русск. яз. статті Н. Мінського ("Сівба. Вісник", 1892, 9 і 10),

А. Волинського ("Сівба. Вестн." 1893); Д. Мережковского: "Дві останні

драми И.: Гедда Габлер і Будівельник Сольнес" ("Новини", 1894, №№ 21, 26,

39 і 40).

1 2