Цей критик колись не дозволив друкувати роман Майстра. Маргарита вирiшила помститися за це. Вона влетiла до нього у квартиру i усе там розгромила. Вона почала бити вiкна у будинку i зупинилася лише тодi, коли побачила у вiкнi хлопчика, який злякано прислухався до шуму. Вона не стала бити шибки у цiй квартирi, навiть залетiла туди та заспокоїла хлопчика.
У ту нiч Маргарита була вiдьмою, але i тодi вона не зачепила невинну дитину.
На бал до сатани приходили лише люди, якi вже померли, якi колись когось вбили, отруїли або скоїли iншi злочин. Воланд не дозволив Абадоннi зняти окуляри перед Маргаритою, бо якби вiн їх зняв, Маргарита б загинула. Вiн навiть винагородив її за те, що вона була королевою на його балу. Вiн повернув їй Майстра, а Майстру повернув рукописи, якi той колись спалив. Вiн каже фразу, яка потiм стане крилатою: "Рукописи не горять!" Так Воланд робить для них добро.
Образ Iєшуа, Iсуса Христа, головний у темi роману. Майстер так само, як i Iєшуа, був несправедливо покараний. Але не смертною карою, а ув'язненням у психiатричнiй лiкарнi.
Наприкiнцi роману "обидва" романи переплiтаються. До Воланда приходить "сборщик податей" Левiй Матвiй. Вiн каже, що "вiн" прочитав роман Майстра i просить, щоб Воланд забрав до себе Майстра i нагородив його спокоєм, а разом з ним i ту, що кохала й страждала заради нього — Маргариту. Вiн не каже, хто це "вiн", але я впевнена, що це — Iєшуа, тобто Христос. А це означає, що сили добра i зла пов'язанi мiж собою.
Добро i зло i досi сперечаються, i невiдомо, хто з них нарештi здобуде перемогу.
1 Прокуратор (лат рrocurator, від рrocure — піклуюсь, керую) — в Стародавньому Римі управитель будинку в багатих римлян, урядовець, уповноважений імператора в провінції, що головним чином відав збиранням податків, намісник імператора.
2 Синедріон — рада іудейських старійшин, яка вирішувала важливі народні справи. Після підкорення Іудеї Риму синедріон тільки формально приймав рішення про смертну кару, яке мав ухвалити прокуратор. Як судова форма синедріон існував досить довго.
3