Його нещастя і його щира любов до Джен повинні були б зломити її опір. Він пропонує їй виїхати з ним у Італію, де їх ніхто не знає, і щасливо прожити з ним за кордоном до кінця днів. Про свою хвору дружину він буде продовжувати піклуватися. Що ж заважає безмежно люблячої Джен прийняти його пропозиція? Звичайно, Шарлотта Бронте залишається тут дочкою свого століття, коли усякий неофіційний союз вважався ганьбою і злочином. Але рішення її героїні психологічно зрозуміло: Джен Ейр — горда і чиста натура; сама думка про те, що все життя прийдеться брехати, усе життя бути удалечині від батьківщини, залежачи від найменшої примхи деспотичного і запального (хоча й улюбленого) людини, нестерпна для неї. І вона віддає перевагу убогості і розлуку.
Надзвичайний успіх роману порозумівався і тією сміливістю, з яким письменниця малює почуття любові; навіть передові письменники-чоловіки тієї епохи (Диккенс і Теккерей) не зважувалися на таке зображення. Тим більше несподіваним для англійської публіки був голос справжньої пристрасті, що пролунала на сторінках роману, написаного жінкою, провінційною гувернанткою. У Рочестера це пристрасть, що змітає всі перешкоди, у Джен — пристрасть, що вступила у боротьбу з загостреним почуттям боргу. Сюжет роману зв'язаний із тривалою романтичною традицією: він не дуже правдоподібний, хоча в цьому приховано і своєрідна чарівність. Позначилося читання готичних романів і добутків романтиків. Замок Рочестера, що ховає похмуру таємницю, раптові появи жахливої жінки, перервана весілля, отримане героїнею багата спадщина, пожежа, у якому гине дружина Рочестера і його замок, нарешті, щасливий кінець — усе це цілком відповідає канонам захоплюючого, романтичного роману. В образі Рочестера явно відчуваються байронічні риси.
Але Шарлотта Бронте залишається реалісткою в самому головному — у правдивому і типовому зображенні соціального середовища, соціальних відносин і людських характерів. Дочка священика, вона не зупинилася перед убивчою сатирою на духівництво. Найбільш відразливий і гротескний образ у романі — священик Броклхерст, "попечитель" і, по суті, убивця дівчинок-сиріт у Ловудской школі. Ідеалізовані образи священиків, лагідних і далеких користі, що наводнювали викторианскую літературу, відкинуті Шарлоттой Бронте, добре знала клерикальне середовище. У ній вона зустрічала два типи священиків — суворих фанатиків і сімейних деспотів (такий був її батько) і лицемірів, прикривающих благочестивими фразами свою прихильність до земних благ. Обоє ці типу виведені в її романі. Молодий пастор Сент-Джон наділений красою і чеснотою, вірністю релігійному боргу; але, власне кажучи, це педант і фанатик, що приносить у жертву всі живі почуття і людські відносини. Письменниця тонко помічає навіть відтінок сухого егоїстичного розрахунку в ідеалах і вимогах Сент-Джона, у його міркуваннях про вищий християнський борг: пропонуючи Джен Ейр шлюб без любові і спільну місіонерську діяльність в Індії, він прагне придбати покірну і покірливу подругу, майже рабиню. Недарма Джен Ейр відповідає йому гнівною одповіддю: вона бачила і випробувала сама дійсну любов і, хоча бігла від її, тепер застрахована від холодних догматів, що принижують людське почуття. Земна пристрасть і земне щастя залучають її, а не самогубне місіонерське служіння. У пориві гніву вона говорить Сент-Джону, що нехтує і його самого і його любов. Скільки сміливості потрібно було молодій письменниці, дочці пастора, щоб відкрито повстати проти релігійних ідеалів самозречення, проти традиційного (і в основі своєї шовіністичного) прославляння британського місіонерства! Настільки ж нещадна Шарлотта Бронте і до будь-яких проявів накопичення, преклоніння перед грошима. Жахлива історія шлюбу, превратившегося для містера Рочестера в безвихідну трагедію: спочатку, у юності, він стає жертвою мерзенної торгашеської угоди між двома багатими родинами, що сховали від нього щиросердечну хворобу нареченої; потім він виявляється прив'язаним на все життя до невигойно хворий, помішаної жінці. Письменниця виступає тут проти англійських державних законів про шлюб, починає суперечку, що продовжать такі колоси, як Ґолсуорсі і Шоу. Фінал роману, коли Джен Ейр повертається до покаліченого, осліплому, збіднілому містеру Рочестеру і приносить йому допомога і розрада, перетворюється у своєрідний апофеоз героїні. Світло жертовного служіння Джен Ейр улюбленому людині, а також уміння письменниці передати розжарення пристрастей, глибину виникаючих у героїв питань і переживань знімають той відтінок солодкуватості і фальші, що був звичайно присущ haррy end, щасливому кінцю викторианского роману.
Отже, в романі "Джейн Ейр" ( 1847 ) письменниця піддала різкій критиці державні установи, показала правдиву картину системи освіти і положення соціально незахищених верств.
Романи Ш.Бронте вважають варіаціями автобіографії.
Дочка провінційного багатодітного пастора рано зазнала злидні. Її мати, брати і сестри померли від туберкульозу.
Пансіон для сиріт поміг отримати освіту і заодно відкрив перед майбутньою письменницею ті приховані жахи британського соціального життя, які не попадали на сторінки преси. Бронте пройшла через захоплення романтизмом, і тому в її реалістичному романі відчувається вплив "мистецтва образів".
Але її герої, завжди є представниками не романтичних верств: гувернантки, вчительки, священики, дрібні підприємці. Якщо в "Джейн Ейр" кохання бідної гувернантки і блискучого ( хоча й сліпого ) графа Рочестера закінчується патетичним і щасливим фіналом, то в романі "Віллет" ( 1853 ) ми бачимо психологічно прадиву картину кохання молодої дівчини. Тобто в творчості Ш.Бронте є наявним шлях від романтизму до реалізму. Джордж Еліот писала: "Сьогодні я спустилася з небес на землю. Читала "Віллет".
Творчість Шарлотти Бронте одержало високу оцінку Карла Маркса. Він писав у 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейли трибюн" англійську літературу того періоду: "Блискуча плеяда сучасних англійських романістів, що у яскравих і красномовних книгах розкрили світу більше політичних і соціальних істин, чим усі професійні політики, публіцисти і моралісти, разом узяті, дали характеристику всіх шарів буржуазії. Якими зобразили їхній Диккенс, Теккерей, мисс Бронте і містрис Гаскелл? Як людей повних самовпевненості, лицемірства, деспотизму і неуцтва; а цивілізований світ підтвердив цей вирок убивчою епіграмою: "Вони раболіпствують перед тими, хто вище їх, і ведуть себе, як тирани, стосовно тих, хто нижче їх".
Критика ханжески лицемірної і жорстокої англійської буржуазії в романах Шарлотти Бронте зберегла усе своє значення і для сучасного читача. Письменницька майстерність Шарлотти Бронте, як і її знаменитих сучасників Диккенса і Теккерея, розвивалося в роки найгострішої класовий боротьби в Англії, у роки чартизму, що сколихнув самі широкі шари англійського народу. Цей могутній рух був викликаний безправ'ям і убогістю робітничим клас і тим віроломством, з яким англійська буржуазія використовувала парламентську реформу 1832 р., завойовану за допомогою робітників. Перші ж закони нового парламенту вона направила проти англійського пролетаріату. Закон 1834 м про работних будинки переповнив чашу народного гніву. Відповідно до цього закону, безробітні насильно полягали в работние удома, що одержали в народі назва "бастилий для робітників". Там їх розлучали с родинами, укладали у в'язниці; вони терпіли голод і знущання, виконували виснажливу роботу. Робітники відповіли на ці жорстокі закони політичними вимогами і організованою боротьбою за демократичну народну хартію, боротьбою, тривала з 1836 по 1854 рік. Творчість усієї "блискучої плеяди англійських романістів" досягло виняткової соціальної гостроти завдяки успіхам робочого руху. Чартизм знайшов своє відображення не тільки в гнівних віршах робочих поетів того часу, але й у такому значительнейшем літературному явищі, як англійський реалістичний соціальний роман. Ненависть до буржуазії, жаль і жива участь до долі принижених і пригноблених, звертання до актуальних тем сучасності, боротьба з мальтузіанськими теоріями характеризують творчість письменників "Блискучої плеяди". Вони відгукнулися на всі питання, висунуті чартистським рухом.
Шарлотта Бронте — майстер пейзажу. Вона бачила світ очима художника — да вона і була не тільки письменником, а і художником. Прекрасні і нескінченно різноманітні накидані в її романах ландшафти рідної північної Англії, усі ці вересковие долини і пагорби, те обкутані голубой серпанком, те залиті місячним чи світлом обмерзлі, висіченим холодним вітром. Роман "Джен Ейр", одночасно поетичний і нещадний, став новим словом в англійській літературі XIX століття.
Використана література
1. Хрестоматія світової літератури. — К., 1999.
2. Зарубіжна література ХІХ століття. — К., 1992.
3. Літературна енциклопедія. — М., 1989.
4. Українська та зарубіжна культура. — К., 2000.
9