Есть в светлости осенних вечеров
Умильная, таинственная прелесть:
Зловещий блеск и пестрота дерев,
Багряных листьев томный, легкий шелест,
Туманная и тихая лазурь
Над грустно-сиротеющей землею,
И, как предчувствие сходящих бурь,
Порывистый, холодный ветр порою,
Ущерб, изиеможепье — и на всем
Та кроткая улыбка увяданья,
Что в существе разумном мы зовем
Божественной стыдливостью страданья.
Осінній вечір
Є в ясності осінніх вечорів
Урочиста краса і безгоміння,
Зловіщий блиск, червоний тон кущів,
Листків пожовклих легке шелестіння.
Прозорими туманами блакить
Вже сиротливо землю сповиває.
Передчуванням близьких бур
на мить Рвучкий, холодний вітер пробігає.
Безсилля втому ллє. Воно само —
Та лагідна усмішка зав’ядання,
Яку в живих істотах ми звемо
Красою соромливою страждання.
Переклад Ю. Клена