Бібліотека Української Літератури
Українська література  :  Бібліотека  :  Сучасна література  :  Біографії  :  Критика  :  Статті  :  Енциклопедія  :  Народна творчість  |
Навчання  :  Реферати  :  Шкільні твори  :  Твори з мови  :  Стислі перекази  :  Контрольні питання  :  Крилаті вирази  :  Словник  |
Зарубіжна література: Стислі перекази — твори скорочено > Н > Народна творчість > Міф про Прометея (скорочено) — електронний текст

Міф про Прометея (скорочено) — Народна творчість

Стислий переказ, короткий виклад змісту

За сивої давнини, коли над усім світом панував іще не Зевс, а його батько Кронос, люди, що тільки-но розселились по землі, були кволі, безсилі, лякливі. Вони не вміли ні думати, ні розуміти того, що бачили довкола. Зі страхом дивилися вони на грозові хмари й на пекуче сонце, на безкрає море й на височенні гори. І здавалося людям, що то могутні божественні істоти.

Згодом владу над усім світом здобув Зевс, що скинув батька в Тартар — у найглибше дно землі й моря, що лежить далеко під царством мертвих, похмурим Аїдом1. Зі своєї небесної осяйної височини Зевс і не дивився на нужденних людей, а ті ледь животіли серед незбагненної, ворожої природи. Скільки їх гинуло від хвороб та голоду, в боротьбі із жорстокою стихією! Так би зачах і загинув назавжди рід смертних людей, якби не став їм на захист і допомогу найблагородніший серед безсмертних — титан Прометей.

Матір’ю його була велика Феміда, богиня справедливості й правосуддя. А батько — Іапет — належав до роду могутніх титанів, що їх здолав Зевс і скинув навіки у Тартар. Такої долі зазнав Іапет, але зосталися його сини — Атлант, Менетій, Прометей та Епіметей. Двох перших Зевс теж покарав за сміливу спробу змагатися з ним: у Менетія поцілив вогненною блискавкою, і той упав просто в Тартар, а величезному Атлантові надумав іншу кару — тримати на собі все небесне склепіння.

А розумний і мужній Прометей сам став на бік Зевса. Він як ніхто розумів, що дикі, свавільні титани не можуть справедливо правити світом — для цього, крім сили, потрібний ще світлий розум.

Прометей мав благородне, велике серце, він перший зглянувся на людей, навчив їх будувати світлі житла, плавати на човнах, напинати вітрила, полювати лісову звірину, приручати тварин. Він перший запріг у ярмо дикого бика, перший приборкав вільного коня, і ті стали вірними помічниками людини. Прометей навчив смертних лікуватися цілющим зіллям, знаходити путь по зорях і лету птахів, навчив добувати із землі мідь, золото й срібло та користуватися щедрими дарами природи.

А громовладний Зевс і далі не зважав на людей. Зате його сини й дочки — молоді боги, що безжурно жили на Олімпі, — зацікавилися тими дрібними істотами, які сновигали десь далеко внизу, на землі. Знічев’я безсмертні навіть узялися допомагати людям, навчати ремесел і хліборобства, але за те зажадали від них великої шани і багатих дарів.

Щоб скласти таку угоду, якось зібралися обидві сторони. Від богів виступав Зевс, від людей — титан Прометей, хоч сам був безсмертний. Він побоювався, що люди не зможуть протистояти богам, і поспішив їм на поміч.

Титан так уболівав за долю смертних, що вдався навіть до хитрощів. Коли привели жертовного бика, він сам зарізав його і поділив тушу на дві частини. До більшої купи поскладав самі кістки, але прикрив їх гарним, лискучим жиром, а меншу, де було смачне м’ясо, Прометей загорнув у брудну бичачу шкуру, ще й поклав зверху гидкі тельбухи.

— Батьку наш Зевсе, вибери собі яку хочеш частину, — лукаво запросив Прометей. — Те, що ти вибереш, люди надалі віддаватимуть безсмертним богам.

Як Прометей і сподівався, Зевс узяв собі купу, більшу і кращу на вигляд. Відтоді смертні стали їсти м’ясо, а кістки спалювати на шану безсмертним.

Розлютився Зевс, збагнувши, як обдурив його Прометей заради тих смертних нікчем. Страшно загримів вів з темно-хмарного. Олімпу і жбурнув на землю вогненні стріли-блискавки. А потім надумав кару, аби дошкулити Прометеєві: він відмовив смертним у тому, що було їм доконче потрібне, у життєдайнім вогні.

— Хай їдять м’ясо, але сире! — гримів люто Зевс.

Пожалів людей своїм великим серцем титан Прометей і сміливо порушив Зевсову заборону. Якось він перестрів Афіну Палладу, любу Зевсову дочку. Богиня мудрості була завжди прихильна до титана, тож він і попросив її відчинити йому потай двері чорного ходу, що вів до Зевсового палацу.

А Прометей, опинившись у Зевсовій оселі, мерщій узяв із божественного вогнища невеличку іскру, сховав її у порожній очеретині та й приніс людям на землю.

Та чорним, грозовим буревієм насувався на відважного титана страшний гнів всевладного Зевса. Ніхто у світі ще не порушував так зухвало його заборони, ніхто не насмілювався повставати проти нього, батька всіх безсмертних і смертних.

У шаленій нестямі Зевс звелів закувати титана Прометей в кайдани і припнути на самому краї стрімкої скелі, щоб відступник висів там довгі століття.

Здійснити цю кару Зевс доручив своєму кульгавому сину Гефесту, неперевершеному митцеві й ковалю. А в помічники йому дав двох своїх вірних слуг — Силу і Владу, суворих, безжальних, жорстоких. Прикро було Гефестові коритися Зевсовій волі, бо він щиро шанував Прометея, але не послухатись рідного батька не міг.

Знову і знову гупає молот, від нього йде стоголоса луна, і здається, то стогнуть похмурі Кавказькі гори. Нарешті титана прикуто.

— От і добре! — озивається Влада. — До цієї скелі люди не дістануться, хоч би як хотіли зарадити своєму благодійникові.


— Ніхто йому тепер не зарадить, — скрушно мовить Гефест, невблаганне-бо серце в сина Кроноса. Яку жорстоку кару він вигадав! Очам нестерпно дивитися на Прометея.

— Остерігайся, щоб за такі слова Зевс не покарав і тебе, — похмуро каже Влада і квапить Гефеста. — Годі вболівати за тим зухвальцем, ходімо звідси. А ти, Прометею, можеш тепер ремствувати проти Зевса та дбати про жалюгідних смертних людей.

Ані словом не озивається гордий богоборець. Навіть не дивиться, як ідуть геть Сила і Влада, кремезні, наче витесані з каменю, а за ними шкутильгає ще дужче Гефест. Тільки коли вони зникли за горами і навколо залягла мертва тиша, Прометей застогнав і голосно крикнув:

— О божественний ефіре! О мати-земле і сонце ясне, всевидюще! О бистрокрилі вітри, хвилі невтомного моря! Погляньте, як покарав мене Зевс за те, що я був прихильний до смертних і приніс їм вогонь. Я знав, що Зевс мене покарає. Страшні мої муки, та я не зрікаюся свого вчинку!

Прилетіли на великій крилатій колісниці ніжні жалісливі океаніди, що у своїх далеких підводних печерах почули брязкіт Прометеєвих кайданів.

За океанідами поспішав на крилатому коні сам старий Океан2. Сивий, величний, він наблизився до Прометея і мовив:

— Іапетів сину! Нікого у світі я так не шаную, як тебе. І я прилетів від краю землі сюди, до її іншого краю, щоб ти послухав мої ради: вгамуй своє горде серце, поступися перед дужчим. Адже ти сам добре знаєш: світом керує суворий самовладний бог. Не змагайся з ним! А я спробую випросити в нього для тебе швидке визволення.

— Не турбуйся про мене, Океане, — відказав Прометей, — і не труди себе марно: невблаганний-бо Зевс. Згадай, як він тяжко покарав мого рідного брата Атланта, завдавши йому на рамена все небесне склепіння. Згадай, як приборкав Зевс стоголового Тіфона, що повстав був проти всіх богів, а тепер лежить, придавлений горою, і так важко йому, що аж полум’ям дихає. Остерігайся ти Зевса, він лихопомний, жорстокий, тож не здумай просити за мене. Я сам знесу свою кару.

Якось до Кавказьких гір заблукала нещасна Іо, біла телиця. Колись вона була смертна дівчина, аргоська царівна, така гарна, що в неї закохався сам Зевс. Та за якийсь час вона теж стала жертвою всевладного бога. Обернена на сніжно-білу телицю, вона тікала світ за очі від ґедзя, якого наслала на неї заздрісна Гера.

— О, як ти, бідна, стогнеш! — співчутливо мовив Прометей. Я нічим не можу тобі допомогти, бо сам я не вільний. Але знай: тебе, смертну, чекає безсмертна слава, навіть море на згадку про тебе назвуть Іонічним. А Епаф, твій син від Зевса, започаткує великий рід, що дасть могутніх героїв. Най- славетніший з-поміж них, твій далекий нащадок Геракл3, прийде сюди і, нарешті, визволить мене. Знай і те, що всемогутній бог, через якого ми обоє страждаємо, незабаром може втратити свою владу.

Від Мойр Прометей дізнався, що Зевса чекає загибель, бо він схоче одружитися з богинею Фемідою, найвродливішою дочкою морського бога Нерея4. А синові Феміди судилося стати дужчим за батька, хоч би хто він був — чи смертний герой, а чи безсмертний бог. Тож Зевса чекає та сама доля, якої через нього зазнав колись його рідний батько Кронос, і справдиться тоді батькове лиховісне прокляття.

Переказ:

Почувши слова Прометея, Зевс послав до титана меткого Гермеса дізнатися про таємницю, на яку натякає зухвалець, але Прометей не скорився, не піддався ніяким тортурам, навіть коли Громовержець скинув скелю з титаном у чорну безодню, коли орел гострими пазурами розривав титанові груди та дзьобав йому печінку.

Лише коли Зевс прислав богиню Феміду, матір нескореного титана, Прометей розчулився і розкрив таємницю Мойр.

Цитата:

Почувши віщі слова, схаменувся Зевс, бо справді намірявся взяти морську богиню Фетіду собі за дружину.

Незабаром Фетіду віддали за Пелея, славного аргонавта, разом з іншими героями він їздив до Колхіди по золоте руно. На весілля Пелея і Фетіди зійшлися всі боги, та навіть вони не пам’ятали такого пишного свята. А син Пелея і Фетіди — славетний Ахіллес — справді перевершив мужністю і силою свого батька і став найбільшим героєм Троянської війни.

У подяку за засторогу Зевс послав найславетнішого з-поміж грецьких героїв, далекого нащадка Іо — Геракла — звільнити титана.

Переказ:

На руці Прометея залишилося одне кільце з пут, в якому застряг камінчик зі скелі.

На згадку про подвиг титана люди носять металеві каблучки та персні з коштовними камінцями, а про мужніх, волелюбних людей, що віддають своє життя на благо народові, кажуть: в них палає іскра незгасного Прометеєвого вогню.



[1]Аїд — Бог підземного царства мертвих.

[2] Океан — титан, найстарший син Урана й Геї, давні греки уявляли його величезною рікою, що звідусіль оточує Землю.

[3] Геракл — син Зевса і смертної жінки Алкени.

[4] Нерей — морський бог, підвладний Посейдонові, добрий і справедливий дід, втілення спокійного моря. Жив у підводному палаці, мав багато дочок-нереїд.

Коментарі відвідувачів до твору "Народна творчість — Міф про Прометея скорочено":






COMY.ru - Мобильные телекоммуникации | Купить весы в Украине vis.ua | Электронные замки в интернет-магазине PlastMarket. Доставка по Украине, гарантия.
bigmir)net TOP 100          SERVER UA - Выделенные сервера
Сторінку згенеровано за 0.028191 сек.