Літопис Самійла Величка

Літописи XIII-XVI

Сторінка 2 з 2

ЧАСТЬ СЕДМАЯ

РОЗДІЛ 1

О хану, для. чого нарушил покой Жванецький з поляки, і, пустивши в Польщу загони, учинил в ней великую шкоду; о ранкору ханськом на козаков при нем бувших; о встрентах польських загонам татарським і пропажі корогвей сапіжинських; о рушенню ханськом з Польщі до Криму і о удалению ся тайном казаков от него; о шкоді в прешествії ханськом на Україні станулой і о жалю Хмельницького: о поветованню Хмельницького тоєй шкоди на татарах под Межигором; о отнятих і отпущених назад ясирах польських; о здобичі тогдашной з татар козакам і Хмельницькому і о запорожцях, до Січі отпущених.

Року от сотворенія світа 7162, а от воплощенія сина слова божія Христа, спасителя нашого 1654 літа, в он же бисть черная літера пасхальная Д, а вруці літо бисть шестое, сталося знаменитое в страні нашой європейськой, в державі же Польськой преміненіє, з превеликим єя ущербком, з удаления ся от власті єя польськія Малія Росії і крайнего єя ж от татар кримських поврежденія, єже бисть, сице: хан кримський з многочисленими ордами, не дождавшися (яко вишей наменил-єм) от короля польського ні екзекуції трактату Жванецького, ані жадного одозву листовного, рушил з своїх станцій порубежних україно-польських внутр Польщі; і ку Львову надближившися, розпустил оттоль во всю Польщу, на Волинь і Поліссє значнії і густії чати свої ординськії, приказавши з ними спольне буть і козакам от Хмельницького зоставленим, леч козаки, ісполняючи Грозний приказ гетьмана своєго Хмельницького, єже жадної не чинити оказії поляком до нарушения покою Жванецького, не послухали в том ханського желанія, отказавши, іж оставлені они суть при нем хану не для нарушения новозаключеного покою, але для остереження цілості єго ханського здоров'я; чим хан (хоч то був і слушний отвіт козацький), неслушне уразившися, крил тайно яд гніва в серцю своєм до Бремені приличного. Загони зась от хана виправленії зруйнованую і в попел прежде оберненую поза Любліном і Замостєм Малую Польщу, своїми бистротечними пробігши коньми, а жадного ні от кого не іміючи встренту і возбраненія, вторгнули аж к рікам поліським, Прип'яті і Піні; Луцьк і все Поліссє, до тих час жадної руїни не знавшоє і в благополучіях зостававшоє, огнем і мечем знесши, многое множество народу тамошнего християнського в свої бісурманськії згорнувши руки, спольне там же взявши цілоє, зо всім прибором і музиками, веселлє ніякогось шляхтича Касовського і каштеляна. О таких шкодливих і крайнюю руїну державі польськой творивших дійствіях нечаяную Потоцький, гетьман польний, получивши відомость, приказал двом Сапігам, з їх поблизу бувшими хорогвами, на тіє ординськіє загони пильно смотріти, і ясир взятий отгромлювати, в чом любо їм, Сапігам, над кількома чатами добре пощастилося, іж на голову їх поразили і ясир назад одобрали, однак потом вскорі, гди з запальчивості, альбо своєй неосторожпості на большую силу іли кош тих загонов татарських наткнулися, тогда зараз от татар зоставши огорненими, наголову ог них поражені. За поворотом теди до коша ханського, хоч не всіх єго загонов з значними плінами і користьми польськими, поліськими і волинськими, рушил і сам хан з Польщі на Україну і до Криму, жадного уже до короля не чинячи одозву, ані упоминаючися поставлених трактатом Жванецьким себі от него подарунков, ані теж от короля дожидаючися якової кореспонденції, доволен будучи вишмененими здобичами польськими і поліськими. В том з Польськи на Україну путшествії ханськом, козаки Хмельницького при нем бувшії, постерегши певний ку собі ханський і татарський ранкор і неприязнь, а уходячи чаемого себі от них злоключенія, зажили такого способу, іж удавшися в лівую сторону на Поліссє нощною порою, ушли от орди в полной своєй цілості; чим хан і орда рождражненні будучи, і ніякийсь небилий подзор на Козаков о приязні їх к себі усмотрівши, прешествієм України до Криму великую в людех єя учинили шкоду; поневаж не тілько многіє села, але і кільканадцять городков не кріпких і безоборонних дощенту вирубали і внівеч обернули, вшедши до них чрез обману і присягу. Бо любо Хмельницький, сподіваючися з Польщі ханського повороту, засилал во всі городи і села малоросійськіє листовную пересторогу, аби зовсім упрятивалися до городов моцнійших, поколь би прейшли чрез Україну сили татарськіє, з Польщі бути мівшіє, однак легкомислний народ мній дбал о тоє Хмельницького-гетьмана своєго пересторозі і тим легкомислієм привел себе в великий ущербок і шкоду; поневаж (яко вишей ріхом) татаре, довольно набравши себі ясиров польських і іними многими отягчившися здобичами, на Україні уже оних не требовали, тілько смерті і огню людей і їх жилища предавали. Що Хмельницький, певне, зачувши і на око увидівши, зіло возскорбіл і возболіл серцем, же хан над сподіваннє єго, приязнь свою во злость претворши, так великоє в Україні учинил розореніє. Потом вскорі за прешествієм ханським України, а за отдалением ся от нея в степи дикіє ку Криму, прибуло до Хмельницького войсько козацькеє, от хана в дорозі з Польськи поворочаючого отлучившоєся, і донесло ему відати, же п'ятнадцять тисяч з лишком орди доброї, в Литву далеко ко загнавшоїся з многими лупами і користьми назад поворочает і мимо Кієв простовати мієт. Якую відомость Хмельницький получивши і оною обрадовавшися, чаючи на той орді хоч мало своєй українськой поветовати шкоди, зараз взял з собою девять тисяч запорожцов єще до Січі не отпусканих, но коло Чигирина на кваргирах зосгавших, і єще к тому охотника свіжого на три тисячі пробравши, рушил просто і спішно на Білогородку ку Межигору і, там коло Межигора в ніякомсь місцю з ордою оною встрітившися, учинил бой, в котором при всесильной помощі божественной всіх татар тих розгромил і наголову поразил так кріпко, іж заледво десяток який їх возмог от тоєй поразки спастися і ханові о оной принести відомость. Здобич татарськую всю позволил Хмельницький козакам своїм, в той войні трудившимся, подуванити; ясир увесь отгромлений польський і литовський отпустил свободно в доми їх; а собі з межи полтори тисячі татар живцем взятих, вибрал лучших татар п'ятсот человіка з одинадцятьма мурзами і іними начальниками їх; прочий зась ясир татарський тож отдал войську своєму і, повернувши з таковим до Чигирина благополучієм, отправил і поменених запорожцов на кош їх до Січі Запорозькой. Таковим способом і із такових причин і до неприязні задатков ординських учинился розбрат Хмельницького з ханом і із цілим Кримом.

РОЗДІЛ 2

О листовной Хмельницького одозві до запорожцев в Січ взглядом удання ся под протекцію монарху московському і о отвіті на тоє листовном же от запорожцов.

Отправивши Хмельницький з Чигирина до Січі Запорозькой вишменених запорожцов, послал при них туда ж і нарочного посланця своєго з листом своїм до атамана кошового і всего войська в такий сенс писаним:

Мосці пане атамане кошовий зо всім войськом низовим запорозьким, мні велце зичливіє мосці панове і браття.

Отпускаєм к вам войсько ваше низовоє запорозькоє, которое ви прошлого літа на желаніє наше ку потребі военной против неприятелей поляков к нам прислали, і за присланне оного велце вашмостем мосці панству дякуючи і вперед о такую ж неотміную приязнь пильно просим. На письмо наше єще прошлого літа к вашмостем мосці панству писаное, взглядом протекції от пресвітлійшого і великодержавнійшого монархи московського нам потребной, поневаж по сеє время жадного от вашмостей мосці панства не імієм респонсу, теди тепер при войську вашом і нарочного посланця нашего к вам виправуючи, велце жадаєм, аби-сьте вашмость мосці панство, досконале тоє письмо наше зрозумівши, совершенний і ретельний на оноє чрез сего ж посланця нашого вскорі учинили отвіт і дали пораду нам. Гди ж ми яко махину войни з поляками зачинали не без волі і совіта вашего, браті нашой, так і сего не меншого діла, о протекції помененой московськой, без вашего ж соізволенія і поради чинити не хочем; і любо уже учинили-сьмо о том з совітом старшини нашеї до єго царського пресвітлого величества і самодержця всеросійського одозв наш, однак без відома і соізволенія вашого діла того кончити не будем. Рачте теди, вашмость мосці панство, без найменшого откладу, ретельний на первой обширное писаніє наше учинити к нам респонс, пильно і повторе жадаєм, і їх же в сохраненіє господу богу поручаем. З Чигирина декаврія 26, року 1654.

Зіновій Богдан Хмельницький,

гетьман всего войська запорозького і народу україно-малоросійського.

Тисячу талярей битих чрез сего ж посланця нашого гостинця вам, братті нашой, посилаєм і приняти їх вдячне просим.

На тоє письмо Хмельницького такий з Січі Запорозькой от всего войська низового козацького учинен респонс.

Ясневельможний мосці пане Зіновій Хмельницький, гетьмане войська запорозького і всея України Малоросійськія, брате і добродію наш.

На письмо ваше гетьманськоє обширное, прошлого літа к нам писаное, не учинили-сьмо отвіта до сего времені для того, же твоя гетьманськая мосць зо всім войськом козацьким зоставал чрез все літо в Польщі і на Подоллю под Жванцем, в чом просим велце вашой гетьманськой мосці вибачення; а тепер на помененоє письмо ваше гетьманськоє отвітуючи, виражаєм сіє, іж ми оноє совершенно зрозуміли і не тілько з письма того познаем, а ми ясно видим нашими очима, же уже нам з поляками, як з змією комусь фост отсічений імущею, отнюд згодиться і до першой прийти приязні невозможно; поневаж они всему злу і войні будучи початком і причиною і чрез шестолітную войни операцію видячи як в короні своєй, так і в Україні нашой Малоросійськой довольніє попели з поселеній лядських і костей людей, войною побитих по полях лежащіє, німало своєго серця не хотят змягчити і, переставши своєй гнілной завзятості з нами до первої при утвержденії давніх прав і свобод наших прийти приязні і згоди. Теди і ми большей от сего времени о їх приязнь вашей гетьманськой мосці старатися не радим, а замисл ваш, що удатися і бути зо всім народом малоросійським, по обох сторонах Дніпра будучим, под протекцією великодержавнійшого і пресвітлійшого монархи російського, за слушний бути признаваем і даємо нашу войськовую вам пораду, аби-сьте того діла не оставляли і оноє кончили, як ку наилучшей пользі отчизні нашой Малоросійськой і всего войська запорозького. Як будете писать пакта, то ізвольте ваша гетьманськая мосць самі приліжно того досмотруватися, жеби не було в них чого лишнего і отчизні нашой шкодливого, а предковічним правам і вольностем нашим противного і неполезного. Відаєм запевне, же великодержавнійший і пресвітлійший монарх і самодержець російський, яко цар православний, приймет нас охочо і ласкаво, яко отець чадолюбивий синов своїх в том же православії святом непоколібимом зостаючих под свою кріпкую протекцію, жадних от нас не потребуючи датков і платежов рочних до своєй монаршой казни, кромі того, аби-сьмо на єго монаршую войськовую службу, що сила наша зможет, були готовими против єго монарших неприятелей. Бо недавно, прошлого филиповського посту, єдучи з столиці московської! єден дворянин царський Никита Харланпієв до Криму, для викуплення з неволі бісурманськой своїх кревних і будучи тут в Січі Запорозькой, купил в нас за дев'ятсот золотих трьох татаринов; тот теди дворянин слишал от многих своїх боку царського величества близьких князей і бояр, же єго царськоє пресвітлеє величество зіло благоволить і вседушне желаєт міти нас, войсько запорозькеє, зо всім народом україно-малоросійським в союзі своєм монаршом і протекції, тілько не хочет до нас о том одозватися, жеби не дал з себе полякам неслушної причини до розірвання з ними настоящого покою. Радим прето ми, все войсько ни-зовоє запорозькоє, твоей ясной гетьманськой мосці, аби-сьте того потребного діла не занехивали і оноє ку пользі всіх нас і отчизні нашой Малоросійськой якнайлучше устроєвали і кончили, стосуючися до того давнего прислів'я: чинь мондре, а патрш конца; і уходячи того, аби поляки, провідавши, не учинили в том своїми хитростями яковой перепони. Дякуєм при сем велце твоей ясной гетьманськой мосці за гостинець, тисячу талярей битих, нам, войську, присланих і отслуговати тоє во всяких оказіях облігуємся. А на сей час і на всякое время зачим упрейме вашой гетьманськой мосці зо всім войськом і Україною, отчизною нашою, многолітнего доброго здоров'я і щасливого во всем узнавати повоження. Писан в Січі Запорозькой генваря 3, року 1654.

РОЗДІЛ З

О уданню ся Хмельницького чрез послов своїх за протекцією до монархи всеросійського; о присланих от єго величества полномочних послах і о виконанню чрез Хмельницького з старшиною і товариством в Переяславі присяги на учинених пактах; о асекурації з сторони царського величества Україні і всему войську запорозькому; о подарунках Хмельницькому і тим даних; о одобранню по всіх городах малоросійських присяги і о найменованню от Хмельницького границі малоросійський от корони польськой.

Таковий (яко вишей виразилось) розбрат Хмельницький з ханом учинивши і задаток до неприязні вирубаннєм орди з Литви поворочаючой виполнивши, удался зараз чрез послов своїх до пресвітлійшого Алексія Михайловича, великого государя і самодержця всеросійського, желаючи со всею Україною Малоросійською, по обох сторонах ріки Дніпра будучою, і зо всім войськом запорозьким под его сильною зоставати протекцією, при своїх древніх правах і вольностех. Якоє посельство от Хмельницького он, пресвітлійший монарх всеросійський, вдячне і миле принявши, радостен був тому, же так значная часть землі малоросійськой, в православії греко-руськом зостававшой, к нему, православному монарху, без жадной войни і кровопролитія добровольне приклоняється, а от своїх прежніх панов польських, в вірі римськой обрітающихся, отдаляється і чуждається. І для утвержденія єго, Хмельницького, зо всею Україною і войськом запорозьким под свою високую руку он, монарх всеросійський, прислал в Переяслав до Хмельницького своїх знаменитих і полномощних комісаров — великого боярина Василія Василієвича Бутурліна з товарищи значними ж, которії на празник крещенія господня прибули в Переяслав. Яко ж і Хмельницький, сподіваючися їх прибуття, к тому ж богоявленія господня празнику прибув з Чигирина в Переяслав, так з старшиною єнеральною, з полковниками і із іним з обоїх сторон Дніпра бувшим значнійшим войськовим товариством; где на собор святого Іоанна крестителя господня, іануарія семого, пред службою божією, зупольной і валной всего войська запорозького раді, міл сам Хмельницький так до послов его царського пресвітлого величества і яко і до всего войська своєго козацького долгую мову, виражаючи в ней причини войни з поляками бувшой і несклонность поляков на многокротнії єго, Хмельницького, прошенія з ним до згоди, зо утвержденієм предковічних войська запорозького і всея Малія Росії прав і вольностей; также виражаючи, для яких причин татарськеє отринул братерство і приязнь, і для яких мір хощет і всей Малой Росії з войськом запорозьким желает бути в союзі і протекції сильного по бозі православного монархи, пресвітлійшого государя Алексія Михайловича, всея Росії самодержця. По якой Хмельницького вимові читані там же в раді прежде споряженіє і наготованіє того союзу пакта; а по вичитанню оних, виконана от Хмельницького зо всею старшиною і товариством на вірность новому государеві своєму присяга; а по виконанню оної дана Хмельницькому от помененого полномочного посла боярина Бутурліна царськая корогов і булава, і іниє значніє от лиця монаршого так самому єму, Хмельницькому, яко і всей старшині і черні там бувшой дані подарунки; з таким монаршим под клятвою словом і упевненнєм, же держати он, пресвітлійший монарх російський, Малую Росію зо всім войськом запорозьким в своєй протекції при ненарушимом захованню старовічних єя прав і волностей мієт, єї от всяких неприятелей і наступств їх своїми войськами і скарбами вспомогати і боронити. А по той присязі переяславськой от того ж полномочного посла боярина Бутурліна розослані во всі городи малоросійськіє значніє персони великоросійськіє для вислухання от войськових і посполитих малоросіянов на вірность великому государеві присяги, якая тогди ж от всіх і виполнилася. При виконанню преречоной присяги наименовал Хмельницький бути з собою спольне под державою і протекцією пресвітлійшого монархи всеросійського городам Кієву, Брацлаву, Чернігову, зо всею Україною і ея повітами по самую лінію, то єсть по ріки Горинь, Рось і Тетеров.

РОЗДІЛ 4

О жалості королевськой по утраті козаков з Україною і о мові єго в сенаті о том бувшой; о прошенії королевськом царського величества сторони України; о неісполненії того прошенія і о приборі царськом на войну против поляков; о Богуновом фортельном до поляков одозві і о шкоді чрез тое Україні от поляков станулой.

Король польський Ян Казімір о таком Хмельницького зо всею Україною от себе удалению ся запевне провідавши, жаловал і плакал того сердечне, же полагаючися на заздростних добру людському совітах своїх панов поляков, не укончил з козаками і цілою Україною Малоросійською з приверненнєм прежніх єя прав і вольностей і уконтентованнєм єї желаній чрез трактат войни шестолітной, звлаща когда они многократними апеляціями своїми до єго кролевського величества свою в том являли склонность, і допустил чрез неосторожность і недбальство своїх воєначальников тому рицерському народу козацькому зо всею Малою Росією от себе отдалитися і до іншой держави приклонитися. Для чого в сенаті своєм такіє король з жалостію сердечною вимовил всім вслух слова: "Мосці панове браття, прийшли-сьми за непогамованим гнівом і упором нашим до того, же-сьми утратили Україну, яко златое яблоко, же-сьмо утратили, яко світ очію нашею, же-сьмо, наконець, утратили і вічне чуждими зостали добрих молодцов козаков браті нашей, за которих оружієм і стражею чрез многіє времена яко за кріпкими мурами до сих часов в тишині і покою зоставали-сьми і прочіїм неприятелем нашим були-сьмо страшними; обачимо ж вперед, що ся нам без них діяти будет, і єжелі боявшіїся нас прежде не повстануть на нас вскорі і не огорнуть отвсюду таковим нас страхом, яковим при козацьких силах от нас пред сим були огорненими". А по вимові таких слов, вскорі чрез нарочного гонця своєго писал королевськоє величество до пресвітлійшого монархи московського, просячи, аби приняттєм Хмельницького і України в свою протекцію не чинил єму обид, чого он, великий государ цар московський (звлаща маючи свої певнії здавна на поляках претенції), не тілько не послухав, але і на войну против поляков начал прибиратися з многим войськом і арматами. По подданню ся Хмельницького в протекцію государю московському і по виконанню присяги в неділь кілько, Богун, брацлавський полковник Хмельницького, змисливши фортельне, же будто щось не ку мислі єго діється, удался потай будто Хмельницького до гетьмана польського, просячи, аби єму з'єднал ласку королевськую і прощеніє, і обіцуючи з большою частю вепська козацького зоставати будто ж по-прежнему под властію королевською. Гетьман зась рад тому велце будучи і королевського указу мало о том потребуючи, рушил з войськом значним коронним ку Брацлавлю, аби могл з Богуном і войськом его латво злучитися і помислне діло управити. Но потом вскорі гетьман оний польський певную получил відомость, іж Богун з войськом своїм не кланятися єму, но битися прибирает; прето хотячи впередити Богуново на себе наступленіє, зоставил обоз свой польський под Межибожем, а сам влегці конно рушил на Богуна ку Кальникові, где прибувши, получил відомость, іж Богун мало при себі міючи войська, уступил от польського нашествія ку Умані. Гетьман зась заятрений, втропи за Богуном до Умані простуючи, великую в людех тамошних українських починил шкоду, згола нікому не пребачаючи, рубал впень, хто тілько навинулся пред него, яко ж того ж часу й два городки уманського уєзду, Єгупець і Христиновку, дощенту малих і великих, без жадного респекту на самое світлоє воскресеніє господнє тиранське вибил і вирубал, вшедши до них чрез обману і присягу. По тім і до самої Умані прибувши і, Богуна в ней заставши, значний штурм припустил до міста; но за єдну годину стративши в оном до семи тисяч войська польського, отвернуло зо встидом от Умані і, поворочаючи до обозу своєго к Межибожу, з гніву і ярості своєя мало не всю Брацлавщину зруйновал, огню і мечу предавши.

РОЗДІЛ 7

О приборі царськом до войни на Литву і поляков і о взаємном войську козацьком і московськом; о королевськой кореспонденції до турков і хана і о прихильних к нему оттоль отвітах.

Великий государ цар і великий князь Алексій Михайлович, всея Росії самодержець, з добровольного приклонення ся ку себі Малой Росії і всего войська запорозького, благополучного дождавши Бремені, а маючи слушнії причини ку розірванню учиненого по нужді з Владиславом, королем польським, і зо всею короною покою, несумінно на неподлую, но кріпкую і надеждную козацькую в своєм военном промислі надіючися помощ, прибирался на зачаттє войни з поляками і Литвою і, приславши до Хмельницького своєго московського конного і пішого войська для отпору полякам двадцять п'ять тисяч, потребовал того, аби і Хмельницький взаєм своєго козацького войська такое ж число виправовал до обозу єго царського пресвітлого величества, що ся вскорі і виполнило. Король теж польський Ян Казімір при несогласії і внутренней замішанині панов своїх коронних, увидівши холодно повіваючії на себе от Москви і шведов вітри, і як кольвек хотячи вспомогти от крайнего упадку державу свою, корону польськую, вдался в том чрез послов своїх до Порти турецькой і хана кримського, от коїх обоїх прихильнії ку себі одержал респонси; а особливе от хана таковий, же єсли он, король польський, з казни своєй заплатить єму тоє все, що доводиться, і если на том присягнет, же в жадних оказіях єго хана не оставить, то і он готов будет спольне з войськами коронними военной допомогти імпрезі на Хмельницького і на царство Російськеє.

РОЗДІЛ 8

О зачатой щасливе войні московськой з козаками на поляков; о збуренню Литви зо взятим Смоленськом і іними премногими містами і замками; о под'єзді Ганчкофом под войсько московськеє щасливом і о нещасливом. Радивілловом поході з войськом єго чрез Москву розгромленом; о утвержденії новой польськой з Кримом ліги зо взаємними присягами на поставлених кондиціях і о уіщенню должного платежу от поляков ханові; о смерті старого і о ізбранії нового хана; о посланцю Хмельницького до нового хана з желаніем о прежнюю приязнь і о неполученії тоя, для купившей ю поляков у Криму; о затмінню солнечном, о освященії церкви в монастирю лубенським і іних церквей; о кончині Афанасія, патріархи константинопольського; грамота царськая, жалованная кієвлянам.

Єгда же наста вожделінная весна з радостотворними цвітами земними, тогда абіє і Марс московський свой в полях зелених розпростерши хоругви наміреную здавна на поляков войну з приданими в первий раз єй козацькими предписаними силами от Литви зачинает і в діло проізводить, взявши Дорогубуж, Невел, Серпейсько і Полоцьк кріпкий над рікою Двиною, потом і далій розпростершися своїми загонами ку Мстиславлю і Вільню, к Смоленську зближається і всі паси к нему будучії залігаєт. В тім часі князь Радивілл, гетьман литовський, виправил под войсько московськеє для язика значний при семох хорогвах под'єзд свой з Ганчкофом, которий будто (як твердить Твардовський на листі 123) нігдесь на войсько московськоє напавши, п'ять тисяч вибил оного, що на явную походило неправду. За поворотом з Криму Яскольського, посла королевського, прибув з ним і от хана посланець Солиман-ага для утвержденія (по розорваной з Хмельницьким) з короною польською ліги. Тот теди посланець, іменем ханським без долгой церемонії об'яснивши королеві готовость ханськую до ліги з ним, первіє упоминался от короля плати ханові надежной шестисот тисячей золотих монети доброї, а безмал чи не битих талярей, повторе, присяги королевськой і Речі Посполитой на непремінную з собою приязнь і лігу, же ні король на Крим, ані хан на короля нігди воєвати не будуть. Чому король рад будучи, обіцял от своєї персони королевськой сам виконати на том присягу, а от Речі Посполитой назначил виконати оную арцибіскупові Гнежненському. Хан зась при таком утвержденії з поляками ліги обов'язался готовим бути з ордою на помоч королеві против єго неприятелей, а король за тоє ханові щорок поступил давати упоминки і подарунки подлуг давнійших пактов, по которії хан своїх людей присилати повинен до Кам'янця-Подольського. Утвердили при том і тоє, же єден без другого жадного покою з своїм неприятелем чинити не міють; і же в тих же пактах в союзі з королем і ханом міли зоставати і королеві помогати Ракочій, князь венгерський, з господарями молтанським і волоським. При отправі зась посла преречоного ханського король виконал присягу, а для одобрання от хана взаємной присяги виправил з тим же посланцем ханським знову Яскольського, пославши чрез него і вищей вспомненую суму, хану заведеную. Але Яскольський (яко свідчить Твардовський на листі 125) в Волощину прибувши і відомость о кончині хана старого получивши, удержался в Волощині і дал о том королеві знати; король, єднак, непремінно приказал єму до Криму їхати і своє посельство кончити, надежен будучи, же і новий хан, принявши от короля посилаємії подарки, не одмовить на вишписаних з старим ханом пунктах, своєй з королем заключити і присягою потвердити ліги і приязні, яко ж так ся і стало; іж новоучинений хан у Криму з совітом своїх кримських начальников, чинячи досить королевському желанію, склонился до приязні з королем польським на всіх кондиціях тих, до яких старий хан пристал був і писал о том Калга-султан до короля, упевняючи єго всім тим, о що потребовал он от них. Хан зась новий, удержавши Яскольського в Бахчисараю, сам от'єхал до Стамбула для одобрання корогви і потверження на ханство.

А в Литві от наступления войськ московських з козацькими великое настало тогда бідствіє і розореніє. За поворотом теж предписаним з под'єзду от войська московського Ганчкофом, і сам князь Радивілл, гетьман литовський, на добрую ку войні здобившися фантазію, рушил в кільканадцяти тисячах под войсько московськоє ку Орші і Смоленську, але за часу і не видівши сил московських, спу-жавшися і назад бездільно повернувши, зостал от Москви і Козаков у ріки Березини, под Шкловом, нагнан і наголову зо всім войськом поражен, а інії от погибелі спаслися утеком пилявськой утічце подобним, где і сам Радивілл-гетьман замалим не пропал, двох коней позбувши, і з малою часткою недобитого войська до Литви ускробавши. По такой поразці Радивілла-гетьмана зараз Москва назначила государству своєму границю по преречоную ріку Березину, заехавши з Білою Руссю мал не половину Литви до своєй держави і взявши в ней больш двохсот міст і замков, з Смоленськом і Вітебськом, яко Твардовський свідчить на листі 127. Бихов тогда новий здался козакам без шкоди своєя, а старий Бихов не дался тогда Москві і козакам, і под ним забит тогда добрий жолнір козацький Стефан Пободайло альбо Подобайло, полковник чернігівський, а припроваджен в Чернігов і погребен септеврія 20 в монастирю Іллінськом черніговськом, которий послі Батиєвого розоренія по многолітном запустінії своїм стараннєм і коштом он же Пободайло і отновил. Того ж літа. Іван Золотаренко з козаками Чичирськ вирубал і іспалил; а Гомель з Пропойськом і іними тамошніми городами добровольне і без шкоди своєя здалися козакам; а Шклов зрадливе свободился от Москви в нем на залозі бувшої, вибивши оную нечаянно. В тім Бремені наступила зима, а Хмельницький совершенно провідавши, же поляки чрез посла своєго Яскольського з новим ханом і із цілим Кримом до новой ліги приходять, виправил і от себе посланця до хана нового, з прошенієм о прежнюю себі приязнь, а не ку полякам. Хан, теди з Стамбула до Криму простуючи, в дорозі получил тоє посольство Хмельницького, а прибувши до Криму, радился о том зо всею старшиною кримською, на том теди в той раді поставлено, іж непремінно бути в союзі новом з поляками, а не в старом з козаками, звлаща гди на тоє як сам хан, так і всі начальники кримськії добре дарами польськими чрез посла їх Яскольського були накуплені. На довод чого пред отпуском з Криму Сокольського отписал хан новий до короля чрез нарочного гонця своєго, ознаймуючи о утвержденном з ним союзі, і же розказал ордам Буджацьким з Куя-беєм, а ордам Кримським з Калгою-султаном простовати под Черніховці, где же би і гетьмани польськії з войськами своїми ставали в совокупленіє ордам, предлагал і упоминался.

Того ж 1654 року в среду в пост спасов страшное було слонца затміннє о полдні, так іж цале світлость дневная мраком нощним бисть закрита, і звізди по небесі видіни бяху. А Хмельницький з войськом козацьким і московським ему приданим для осторожності України от поляков стоял тогда обозом под Фастовом, где ніякийсь от царського величества посланий значний персона, прибувши, дал каждому козакові царського жалования по червоному золотому малому.

Того ж літа на преображеніє господнє преосвящений Сильвестр Косов9, митрополит кієвський, в монастирю Мгарськом церков святого спаса освятил. Потом в Миргороді і Лохвиці церкви ж божественніє освятивши, повернул до Кієва августа числ послідних.

Того ж року, поворочаючи з царствующего великого града Москви, святійший Афанасій, патріарх константинопольський, преставися і погребен в монастирю Мгарськом лубенськом і нині таможде в нетлінних мощех опочивает на верху землі в церкві каменной святого спаса, в стіні на правой страні не закрито.

Того ж 1654 року от пресвітлійшого государя царя і великого князя Алексія Михайловича, всея Росії самодержця, по челомбиттю кієвлян видана їм грамота отвориста.

В ней же первіє виражається челомбиттє Богдана Хмельницького-гетьмана зо всім войськом запорозьким і народом малоросійським о утісняємой, іскореняємой і на унію ґвалтовне претворяемой во всей Малой Росії благочестивой греко-руськой вірі і о всяких лядських гоненіях, поруганіях і злостех, малоросіяном тогда творимих, і о недодержанню лядськом пактов Зборовських і Білоцер-ковських з Хмельницьким поставлених, і о вщатой после тих пактов лядськой на Малую Росію войні з многим кровопролитієм і благочестивим малоросіяном мучительством. Потом виражається вічний мир великого государя царя Михайла Феодоровича, з королем Владиславом учинений, і преміненіє лядськоє мира оного зо безчестієм і укоризною великому государю московському чрез нікіїх злочинцов поляков, і за короля Яна Казіміра, неучиненнє справедливості з тих злочинцов поляков; для чого і мира нарушение статися мусило. К тому виражається прошеніє Хмельницького, даби принят був зо всею Малою Росією под високую руку его монархи російського іли чрез его ж посредствіє був примирен з поляками на пактах Зборовських; але поляки з королем Яном Казіміром того посредствія не послухали і на іскорененіє в короні своєй польськой віри благочестивой весьма повстали, і для того великий государ російський Хмельницького зо всею Малою Росією принял под свою високую руку. Потом виражаєтся преречоноє челомбиттє міщан кієвських, по котором они принят! под его ж, монархи, російського руку, з потверженієм давніх королевських прав їх і вольностей без нарушенія...

ЧАСТЬ ДЕСЯТАЯ

РОЗДІЛ 9

О кончині Косова, митрополита кіевського; о блюстительстві Барановичовом престола єго, о ізбранії Балабана на митрополію києвськую; о виправі от Хмельницького на Ташлик войська козацького і о болезні єго; о кончині Хмельницького і погребі єго в Суботові.

Того ж року навесні по воскресенії господнем на седмиці мироносиць з вовторка на середу апріля пятогонадцять преосвященний і богоугодний муж Сильвестр Косов, митрополит кієвський, преставися, преживши на митрополії своєй літ десять з лишком от 1647 року по настоящий в нем же преставися 1657 рік. А по кончині єго святобливой, поколь ізбран іний митрополит, був ніколикоє время блюстителем в Кіеві престола митрополитанського преосвященний Лазар Баранович, іже того ж 1657 року в прошлий пост великий в неділю четвертую ліствичникову в землі Волоськой на архієпископію черніговськую зостал посвящен і пред воскресенієм Христовим приєхал в Кієв. Потом того ж року по Косову ізбран на митрополію кієвськую Діонісій Балабан10. Того ж 1657 року любо Хмельницький, гетьман войська запорозького, многими прешлими фатигами воєнними утомленний, сиділ в покою і не давал жадної полякам до войни оказії, однак поляки злобі своєй не угамовавшися, самі з шведом в Польщі розправовалися, а в Криму хана напросили і накупили, аби з ордами своїми ішол на Україну воєвати Хмельницького; по яком польськом прошенії любо хан сам і не рушал з Криму, однак виправил був на Хмельницького кримськой і білогородськой орди шістдесят тисяч з лишком; але Хмельницький зачасу о том провідавши, виправил зараз против того неприятеля з Богуном, полковником браславським, і арматами встрічу на Ташлик тридцять тисяч войська своєго козацького, приказавши, аби не допустил того неприятеля до України. Орди зась помененії кримськії і білогородськії о такой готовості і стрічі козацькой провідавши і Ташлика за миль десять не доходячи, назад восвояси ні з чим повернули і большей того літа уже на Україну виходити не посміли. По виправі на Ташлик войська з Богуном і іними полковниками сам Богдан Хмельницький впаде в недуг і ніколикоє в нем преживши время, а не докончивши махини воєнной з поляками розчатой, докончил в Чигирині многотрудного і многопечального житія своєго, зоставивши махину войни своїм наслідникам, гетьманам козацьким, а Україні всей по себі осиротілой немалий жаль. За поворотом зась помененого войська з Ташлика по успенії пресвятой богородиці при собранії всіх полковников і старшини войська запорозького в Чигирин, прибувши з Кієва блюститель престола митрополитанського поменений преосвященний Лазар Баранович, архієпископ черніговський, взял з великою публікою і церемонією з Чигирина тіло Хмельницького і, перенесши в єго маєтность Суботов, похоронил оноє в церкві каменной, єго ж Хмельницького коштом созданной; при яком похороні були і послове польськії в інтересах цілой корони польськой к нему, Хмельницькому, присланнії, а іменно єнерал Пнемевський з товариством...

РОЗДІЛ 10

О том, для чого Хмельницький не в Чигирині, но в Суботові веліл себе похоронити, і о суботовських єго грунтах чрез що ему досталися; о Чигиринськом і Терехтемировськом уїздах, здавна козакам голдовавших, потом неслушне чрез поляков отнятих; і краткое, наконець, вспомненнє о войні Хотинськой.

Аще кто любопитствуяй восхотіл би знати, для чого Хмельницький не в Чигирині столечном і предковічном граді козацьком, но в Суботові по кончині своєй веліл себе похоронити, будучи породи шляхетськой руськой, то да відаєт, іж он як за живота своєго не хотіл бути подданим лядським, так і по смерті не желал на общой в Чигирині землі козацькой і уже тогда в подданстві Конецьпольського, хорунжого коронного бувшой, но на своєй істой, власною кровію заслужонной землі суботовськой, і в церкві каменной, тщанієм і коштом єго созданной ізволил до дня судного опочивати. Бо Суботов осадил себі Хмельницький на грунтах і землях, кровію і потами воєнними за посполитоє добро корони польськой, в многих воєнних оказіях, а особливе року 1621, яко Твардовський в книзі своєй на листі п'ятом потвержаєт, на морі Чорном по указу короля Жигмунта і сина єго Владислава ложенними. Ібо єгда король Жигмунт за свою обиду от турчина в зрадливом на Церорі альбо Цецорі при єнералу Жолкевськом войська польського і козацького розгромі і поразці станулую хотяй одомстити, з Османом, царем турецьким, чрез сина своєго принц-Владислава і єнерала Ходкевича (о чом зри назаді лист) многодневную под Хотином отправовал щасливе войну; тогда по указу єго ж, Жигмунтовом, і принц-Владиславлем, немній і Хмельницький на Чорном морю з десятьма тисящами войська козацького роботал щасливе, з побідою многих суден турецьких з арматами; і за тую-то вірную службу єго, Хмельницького, преречоніє грунта і землі суботовськіє були єму перво от короля Жигмунта, потом от сина єго короля Владислава року 1636 на кролевстві Польськом по отцю своєм Жигмунту осідшого, були єму вічне наданні і привілеями обоїма королевськими стверджені; которії привілеї при одобранню Суботова одобрал був Чаплинський обманою у Хмельницького, і, наконець, і голови его стал би іскати; но свою первіє чрез Хмельницького потерял, не доп'явши того, з чого би в большую гріха проказу могл свою лядськую завел душу. Не хотіл альбовім он, Хмельницький, в той чигиринськой землі погребен бути, которая уже тогда (яко вишше ріхом) неслушним і ґвалтовним правом з поламаннєм древніх прав войська запорозького одойшла була з-под власті козацькой в державу і подданство преречоному Конецьпольському і за которую чрез долгое время бувшая з поляки єго, Хмельницького, война превеликое і премногоє в обоїх сторонах крові человічеськой зділала пролитіє; бо любо і вся по обоїх сторонах ріки Дніпра сущая Малая Росія от древніх і старовічних времен бисть отчизною козацькою, обаче по заздростивом лядськом оною завладінії і свобод єя давніх от'ятії, повіт Чигиринський з Терехтемировським до того (ним Хмельницький зачал войну) времені найбарзій зоставал козацьким прибіжищем і жилищем; яко і Твардовський в книзі своєй, "Война Домова" названной, в часті первой, на листі п'ятом же свідительствуєт, до держави панов лядських (кромі самого кроля) бинаймні не належачи. Єгда же тоє старожитное право козацькеє над слушность і совість християнськую чрез поляков премінено і Чигиринський повіт Конецьпольському, хорунжому коронному, по его заздростливом прошенії і неситном желанії в подданство от короля надано, тогда Чаплинський (о нем же в початку войни Хмельницького довольно уже написалося), староста от Конецыюльського чигиринський, в творенії кривд і обид людем і козакам пребравши міру, коснулся тим же способом і его, Хмельницького, утиснути і оскорбити, отнявши у него (яко і прежде о том уже написалося) не тілько слободу єго Суботовськую зо всіми грунтами заслужонними, але і самого тюремним четверодневним между злодіями в'язеннєм і поличков данієм шкаредне обезчестивши, загнал на Запорожжя і до Криму і запалил огнь войни козацькой на поляков...

РОЗДІЛ 12

О ізбранії Виговського на гетьманство по Хмельницьком, і о кореспонденції єго до запорожцев чрез нарочних посланих, з вираженнем своєй повольності; о посланню їм, запорожцям, денег і отвіт к нему на тоє от їх, запорожцев.

По кончині і знаменитом погребенії в Суботові Богдана Хмельницького, гетьмана войськ запорозьких, єще і послов лядських єнерала Пнемевського з товариством не отправляючи, чиниться между старшиною і черню войська городового запорозького рада о ізбранії на місце Хмельницького нового гетьмана; о которий гонор іж Виговський скрито старался, того ради наибольшей і совіта от него проісходило о постановленню гетьмана, яко ж і власная того на тот час витягала потреба, аби без власного господаря своєго подупадлая не сиротствовала Україна; в котором на гетьманство ізбраннії небезпомощними Виговському тогда були і послове помененнії лядськії, цале духом своїм до отступленія от ліги російськой Виговського надхнувшії, і яко словесними предложеннями, так і листовними предложениями, так і листовними королевськими упевненнями, в ласці королевськой кріпко єго умоцнивши. Аже при погребенії Хмельницького кілька полковников і полтавського Мартина Пушкаря11 не було, того ради многоє в ізбранії гетьмана було несогласіє і елекція тая чрез кільканедільноє время проволікається, і полковники не булії особним ординанцом в Чигирин на елекцію гетьманськую призиваються; тілько полковник полтавський Пушкар, провідавши зачасу, что многії благоволять ізбрати на гетьманство Виговського, а міючи по нему особную свою антипатію і недоброхотство, не тілько на тую елекцію з Полтави в Чигирин не поєхал, але і листоподавця отправил назад з бранними досадительними Виговському словами, чинячи єго недостойним того гетьманського уряду, а знаючи лучших і заслужених в войську запорозьком товаришов на тоє достоїнство. Сонм теди з старшини і черні войська запорозького, в Чигирин на елекцію гетьманськую собравшийся, єдно от Виговського скорумпований, другое пришлою ласкою і респектом єго обнадеженний, узнавши Пушкаря полтавського за противника волі своєй і добру общому, не дожидавшись єго вотов, но своїми єдногласними учинили Виговського гетьманом вотами; которий, на тоє гетьманськоє вступивши достоїнство і прислушащіє гонорові гетьманському до рук своїх принявши клейноти, яко войсько городовоє запорозькеє і старшину по учрежденії довольном розпустил в доми їх, так і послов преречоних польських з неотмінною субмісією своєю і доброжелательством ку короні польськой отправил честно; а до Січі Запорозьком зараз виправивши нарочних своїх посланников, писал ко запорожцям таковий лист свой:

"Мосці пане атамане кошовий войська низового запорозького зо всім старшим і меншим товариством нам велце зи'гливіє мосці панове і браття.

На сих часах постигнула нас великая скорб і печаль, когда неублаганная смерть, отнявши от нас і от вас, всего войська запорозького, милого і доброго вождя і гетьмана нашого Богдана Хмельницького, земним застановила нас отдати єго нідрам, що прошлого місяця августа по успенії пресвятой діви богородиці виполнивши, із Чигирина в Суботов перенесши, подлуг єго ж небожчиковського пред кончиною желанія, похоронили-сьмо там в церкві каменной, єго небожчиковським коштом созданной. Аже замедлили-сьмо о той небожчиковськой кончині увідомити вас, браттю нашу, тоє сталося тоє для того, іж по погребенії небожчиковеьком зараз так панове старшина єнеральная і полковники, яко і вся чернь войська запорозького, тут при погребенії небожчиковеьком бувшая, старалися о постановленії себі нового гетьмана. Якая елекція для їх же самих незгоди і несогласія мусила чрез кільканедільноє время провлектися. Тепер зась божіїм благословенієм і своїм согласним і єдинодушним словом они, панове старшина, і чернь войська запорозького ізбрали і постановили себі за вождя і гетьмана мене, Виговського, вручивши уже мні і клейноти войськовіє, урядові гетьманському належащіє; которіє я над хотініє моє хоча й і принял-єм до рук моїх, однак без волі і консенсу вас, братті нашой всего войська низового запорозького, цале утверждатися на том гетьманськом уряді не хощу; бо яко ви, войсько низовоє запорозькоє, єсте-сьте корень і утвержденіє честі і віковпомной слави прочіїм войськам городовим україно-малоросійським, істой братії своєй, так і власть ваша во ізбранії і постановленії себі гетьмана нехай первенствует і силу імієт. Вольно вам, братті нашой, мене от того уряду отмінити, а іного по своєму хотенію на тоє достоїнство усмотріти і утвердити; гди ж яко антицесор мой славной пам'яті Богдан Хмельницький, що кольвек чинил в случаях за єго уряду бувших, то все чинил за відомом і порадою вас, братті своєй всего войська низового запорозького, так і я, если непремінно на своєм нинішнєм уряді зостану, тим же єго, антицесора моєго, путем, не упосліждаючи честі і сили вашой войська запорозького, ходити і волі вашой согласовати буду. І если ваша братті нашой единогласная воля непремінно мні позволить на сем гетьманськом зоставати уряді, то при залеценню вам низького уклону моего прошу велце вашмостей мосці панства, аби-сьте і ку мні такую свою братерськую заховали приязнь, любов і усердіє, яковую іміли-сьте ку антицесору моєму, пану Богдану Хмельницькому, і в чом позовет случай воєнний, аби-сьте на защит і оборону отчизни своєя Малоросійськія мужественними і великодушними вспомогали мя силами своїми; який труд ваш єсли не от мене, то, певне, от бога і от матки вашой Малой Росії наградитися вам может. Подлуг легації небожчиковськой пана Хмельницького на поминаніє душі єго в церкві тамошной січовой в серцях ваших братерських посилаєм вашмостем мосці панству чрез сих нарочних наших дві тисячі талярей битих, а третюю з власной шкатули нашой; що вашмость мосці панство вдячне ізвольте приняти і себі розділити, уконтентовавши слушне і служителей тамошніх церковних і приказавши їм цілорочніє сорокоустніє за душу небожчиковськую і за наше спасеніє отправовати моленія. Що все предложивши і о скорий на тоє ко нам отвіт упросивши, зичим упреймим серцем вашмостем мосці панству милой братті нашой доброго от пана бога здоров'я і щасливого на многіє літа во всем узнавати повоження.

З Чигирина септеврія 16, 1657.

Іоанн Виговський, новоізбранний его царського пресвітлого величества войська запорозького і всея Малія по боїх сторонах Дніпра сущея Росії гетьман".

На тот лист Виговський таковий от запорожцов з Січі учинен респонс:

"Ясновельможний обоїх сторон Дніпра малоросійський і всего войська запорозького новоізбранний гетьмане Виговський, нам велце милосцівий пане брате і ласкавий благодітелю.

Дві увідомлення скорбное і радостное в листі вашом панськом до нас, низового войська запорозького, чрез нарочних посланих присланном, одобрали-сьмо, з которих первоє, любо назбит серця наша печалію наполнило і отяготило, же чрез неухронную смерть декретом бога вишняго жизнію человічеською владущого, лишилисьмося гетьмана своєго, доброго вождя і тщаливого отчизни нашой от неприятелей оборонці пана Богдана Хмельницького, которому по многих здешних земних подвигах і трудах, да подаст господь бог на лоні Авраамлі в райських селеніях вічноє успокоєніє, упрейме зичим. Однак другое, вашой панськой мосці на тот гетьманський уряд ізбраніє нас отчасти увеселило і печалі настоящой уменшило; гди осиротілая отчизна наша нового вас себі господаря получивши, может за вашим предводительством п'евна бути оборони своєї от козней і навітов неприятельських. Тілько ж тоє ізбраніє і елекція ваша не повинна була без волі і совіту нашого всего войська низового запорозького чрез браттю нашу панов старшину єнеральную, полковников і войська городового українського зачинатися і вершитися; поневаж і небожчик Богдан Хмельницький не в Чигирині, але на кошу нашом Січовом, не от городового, но от нас, низового войська запорозького начало своєго приял гетьманства і при нашом суккурсу, паче же при всесильной божественной помощі, первіє, первого своєй войни літа, получил щасливе над неприятелем вікторії; а поневаж уже совершилася, то і ми для посполитого добра отчизни нашої Малоросійськой оної елекції нарушати і розоряти не хощем, приписуючи тоє премудрому смотренію божію, звлаща єгда подлуг прислов'я, голос людський голос буваєт божий, согласуем голосу і волі лядськой братті нашой малоросійськой, на тоє гетьманськеє достоїнство вашмості мосці пана ізбравшой і постановившой. Але слишачи в листі вашом панськом, до нас тепер писанном, таковий обіт і асекурацію, же на том гетьманськом уряді зостаючи, мієш путем антицесора своєго славной пам'яті Богдана Хмельницького ходити, нас же, войсько низовое запорозькеє, в ласці своєй ховати і жадних новинок і затівов без волі і ради нашой войськовой, звлаща если би тоє ішло о общоє отчизни нашой добро іли упадок, не вщинати. Що если самим вашмость мосці пан виполнятимеш скутком, то і от нас, всего войська низового запорозького, можеш бути певен упреймої ку себі приязні і зичливості і во всіх желаніях своїх неотмовних ефектов і войськових посилков. Тілько ж заходить нас в тих .ваших панських асекураціях і облігах ніякаясь вонтпливость, же по кончині небожчика пана Хмельницького писал вашмость мосці пан от себе єдного (яко з певного донесення увідомили-сьмося) до найяснійшой Яновой Казіміровой королевой польськой, іщучи себі у неї ласки і ходотайства до королевського величества і хотячи подобно от високой держави і сильной протекції пресвітлійшого і самодержавнійшого Алексія Михайловича, монархи нашого всеросійського отторгнутися, і по-прежнему до корони польськой отчизну нашу Малоросійськую, премногою братті нашой кровію, воєнним оружієм за предводительством покойного гетьмана нашого Богдана Хмельницького отсікшуюся і свободившуюся, присвоїти і подклонити. Що єжелі так учинити мієте непремінно, то відайте зачасу, іж ми, войсько низовое запорозькоє, в том волі вашой послідовати не будем і титулу ізмінничеського на "славное ім'я наше наволікати не хощем. Да і сам вашмость мосці пан ізволь тілько розсмотріти і совершенно уважити, под которим монархою лучшего себі вперед можем надіятися пожитія? Чи под єдиновірним православним государем царем московським, которого єще ні в чем не оскорбили? Чили под іновірною, римськой отступничеськой релігії і заблужденія сущею короною польською, от нас зіло роздраженною і оскорбленною, мієм без вонтпливості свої пришлого благополучія опреділяти і записовати терміни. Товариство наше низовоє охотницькоє, на службі его монаршой воєнной в Литві і в Інфлянтах бувшоє і оттоль до Січі повернувшоє, великою от великоросіянов себі явленною хвалиться ласкою і любовію, якої ми і вперед от них, а барзій от добронравного і благосердного отця і добродія нашого, єго царського пресвітлого величества, чаєм і несумінно надіємся, готові будучи і самі за єго превисокую монаршую честь і православное государство против всякого неприятеля єго зостановлятися і здоров'я нашого не щадіти. Єжелі теди ваша мость мосці пан усмотріл, що з сторони єго величества ку себі і ку отчизні нашой неполезное, то можеш без преміненія своєй вірності чрез послов своїх о тоє к его пресвітлому величеству зо всім войськом запорозьким і народом малоросійським супліковати і просити, і надіємся же не тілько в великом, но і в найменшом желанії і прошенії вашом єго царськоє пресвітлоє величество благодати своєя монаршія отректи не ізволить; але уважаючи тоє, же і от нас всего войська запорозького кріпка і іздавна вожделінная єго богохранимой православной державі от врагов креста господня турков і татаров, станула защита і охорона; і не возможет уже отселі тот общий неприятель християнський своїми многочисленними силами в єго царськую державу (як пред сим бувало) безпечне вкрочати і своїх бісурманських под самою столицею корогви розвивати. Що все уваживши і розсмотрівши, ізволь вашмость мосці пан подлуг своєй листовной к нам писанной ассекурації путем Хмельницького ходити, вірності своєй єго царському пресвітлому величеству не отміняти, а при помощі всесильной божественной, спольне з єго монаршими силами, противу неприятелей своїх поляков за древніє вольності наші зо-становлятися і іго їх от отчизни нашой Малоросійськой навіки отсікти. А єсли би іначей було, то певені і так уже много лядськими нападаньми поврежденную отчизну Малоросійську привел би вашмость мосці пан до остатнего знищенія і розоренія, чого не зичим, а зичим при сем упрейме вашой вельможності доброго от господа бога здоров'я, і благофортунного в добрих і отчизні полезних замислах ваших повоження. Дякуєм теж при сем велца вашой вельможності за гостинець грошевий, которим нас по ласці своєй обослати ізволил єси, і отслуговати тоє по силі нашой декларуєм і облігуємся. З Січі септеврія 25 року 1657.

Павел Гомон, атаман кошовий, зо всім старшим і меншим товариством войська єго царського пресвітлого величества низового запорозького".

1 Броди — місто на Львівщині.

2 Хмельницький Тиміш Богданович (1632—1653) —діяч визвольної війни 1648—1654 pp., старший син Богдана Хмельницького. Був смертельно поранений під час героїчної боротьби загону українських козаків проти польсько-шляхетських і волосько-угорських військ, які облягали м. Сучаву.

3 Хмельницький Юрій Богданович (бл. 1641 — 1685) — гетьман України в 1659—1663 pp., молодший син Богдана Хмельницького. Зрадив Російську державу. У 1663 p. відмовився від гетьманства і постригся у ченці. Захоплений у полон татарами, Ю. Хмельницький у 1677 p. султанським урядом знову був проголошений гетьманом, став маріонеткою в руках турецьких загарбників. У 1685 p. страчений турками у Кам'янці-Подільському. Козацькі літописці довільно висвітлювали діяльність Юрія Хмельницького.

4 Тетеря (Моржковський) Павло Іванович — гетьман Правобережної України в 1663 — 1665 pp. Належав до старшинської верхівки, що була зв'язана з шляхетською Польщею, і виступав проти возз'єднання України з Росією. Після відмови Ю. Хмельницького від гетьманства оголосив себе гетьманом. Брав участь у загарбницькому поході 1664 p. польсько-шляхетського війська на Лівобережну Україну.

5 Галятовський Іоаникій (р. н. невід.— 1688) — український письменник, громадсько-політичний і культурний діяч, автор збірки проповідей "Ключ разумінія" (1659), збірки легенд "Небо новое" (1665), полемічно-публіцистичних трактатів. С. Величко посилається на книжку І. Галятовського "Скарбниця потребная или чудеса пресвятыя богородици", Чернігів, 1676.

6 Тугай-Бей — перекопський мурза; весною 1648 р. за наказом кримського хана Іслама-Гірея III очолив шеститисячний загін татарської кінноти, який воював на боці селянсько-козацьких загонів у битвах проти польсько-шляхетських військ під Жовтими Водами і Корсунем.

7 Зорка Самійло — вигаданий український козацький літописець XVII ст. С. Величко, подаючи його біографію, твердить, що він був особистим секретарем Богдана Хмельницького і вів аж до смерті гетьмана щоденник, у якому описав події визвольної війни 1648 — 1654 рр. Він нібито виголосив промову на похороні Богдана Хмельницького. Українська радянська історіографія (М. Н. Петровський та ін.) довели нереальність особи Самійла Зорки.

8 Числа не проставлені. Ред.

9 Косов Сильвестр (р. н. невід.— 1657) — український церковний діяч і письменник, з 1647 р. київський митрополит. Виступав проти возз'єднання України з Росією, але був противником Брестської церковної унії 1596 р.

10 Балабан Діонісій — київський митрополит у 1658 — 1663 pp., виступав проти возз'єднання України з Росією.

11 Пушкар Мартин (р. н. невід.— 1658) — полтавський полковник в 1648 — 1658 pp. Належав до козацької старшини, що виступала за возз'єднання України з Росією, брав участь у визвольній війні 1648 — 1654 pp., виявив себе хоробрим, талановитим воєначальником. Очолив народне повстання на Україні проти гетьмана Івана Виговського у 1657 — 1658 pp. Загинув у битві під Полтавою.

1 2