Літопис Самійла Величка

Літописи XIII-XVI

Сторінка 2 з 2

ЛІТОПИС САМІЙЛА ВЕЛИЧКА

(Уривки)

ЧАСТЬ ПЕРВАЯ

РОЗДІЛ 1

Вивод о гетьману Хмельницьком, хто он був і откуда; о дІтєх его і слугах значнійших; і о історику німецьком Пуфендорфію.

Не могл-єм того дойти і вибадатися з історій книжних, якого власне року заложен і докончен в Польщі славний і кріпкий замок Бродський; того тілько з повісті певной шляхти польськой дойшолєм, іж Зіновий Богдан Хмельницький, яко вольний і значний шляхти руськой син, зоставал в Польщі в чину конюшеськом у вельможного пана Потоцького, фундатора замку Бродського, в тоє время, коггда зовсім докончился тот замок. І єгда тот Потоцький, з многими і високими себі ровними шляхти польськой персонами, прибил до Бродов1 для оглядання тоєй своєй замку Бродського фундацієй, тогда з тоєю ж своєю асистенцією ходячи по валах бродських тішился вельце, же за старанєм і коштом єго так знаменитая і кріпкая фортеця Бродськая зостала сооруженна. Где слишал і от асистентов своїх многіє себі похвали, і тоєй фортеці залецення, яко і недобитою єї нарицали. При нем теж пану Потоцьком і конюший єго Богдан Хмельницький по тих же валах близько ходячи, а для бувшей в нем натуральной вдячності, розтропності і науки великую іміючи милость от пана своєго, гди вопрошен був таковим словом: пане Хмельницький, як ся тебі мнить о той фортеці; бо я уважаю, і всі тоє признають мні, іж єсть недобута. Хмельницький на тот час запомнівши злой, а іле в подпилом, пана своєго фантазієй, учинил неосторожне такий на слово панськоє отвіт: "Ясневельможний мосці добродію, що рука людськая зділаєт, то тая ж і зопсовати может". Що любо єсть правда, однак тим отвітом Хмельницького тот пан Потоцький, фундатор бродський, барзо уражен, но Хмельницький не постерегл того. Леч от других братті своєй, а особливе от ближайших боку панського слуг, з которими міл доброе захованнє і приязнь, гди зостал перестережен, іж міл того дня от меча панського стратити свою голову. Теди тоєй смертной не дожидаючися чаші, гди начали до столу панського в новосозданних замкових будинках готовити, он, Хмельницький, вийшов з замку на квартиру свою в місто Броди; где луччії коні свої побравши і що було на тот час при нем субстанції на в'юки зложивши, рушил з челяддю своєю спішно і безвісно з кватири в путь наміренний, і чим прийшло до полобіду панського в замку бродськом, Хмельницький тим часом миль три і чотири могл улузати. А о полобіді, гди пан Потоцький загрів уже добре лоб свой сикером, велить покоєвому своєму винести себі з комнати палаш, а другому слузі приказал звати Хмельницького конюшого своєго. Тот слуга по всем замку не знайшовши Хмельницького, удался на квартиру его, а там одержал от людей домашніх таковую відомость, іж Хмельницький посідлавши і пов'ючивши свої коні, рушил спішно із квартири, не сказавши нікому куди. Слуга тот, гди о от'їзді з Бродов Хмельницького принесл пану Потоцькому реляцію, тогда всяк домислился, іж Хмельницький, оставивши вічне службу свою, уйшол вовсе от гніва панського. Пан Потоцький, получивши тую о уєханню Хмельницького відомость, тим барзій роз'ярился і зараз наилучшими коньми своїми приказал слугам своїм гнати за Хмельницьким, а завернути его до себе. Якая за Хмельницьким погоня любо і була, єднак всує; поневаж недогнаний Хмельницький і без жодного препятія щасливе от Бродов прибув на Україну. Где ніколикоє время проживши, і з добрими молодцями козацькими обознавшись, от'єхал з ними на низ до Січі Запорозькой. А там чрез ніколико літ зостаючи, набивал нужних себі вещей, чрез праці і труди воєннії, ходячи з козаками запорозькими полем і морем, за промислом воєнним под жилища бісурманськіє і в оказіях воєнних не закриваючи своєго пред неприятелем ока, за що в войська запорозького в особливой був честі і повазі. А наконець, зтескнивши в Січі Запорозькой, от'їхал в городи українськіє малоросійськіє і, в Чигиринськом повіті ожившись, женился, понявши себі панну Анну Сомковну, з нею же сплодил двох синов: Тимоша2 і Юрія3 і третую цорку Єлену. Але іж був літерат, і в чину Козаков реєстрових знаменнитий, а в оказіях воєнних против бісурман (особливе на морю Чорном, в десятку тисяч войська козацького, року 1621, за кролевства в Польщі Жигмунта Третього і сина его принц-Владислава, во время войни польськой под Хотинню, з Османом, царом турецьким, бувшой, і інших времен і случаїв) іж завше оказивался королеві польському і Річи Посполитой не без значних, і награжденія достойних прислуг і заслуг, того ради от короля Жигмунта і сина его принц-Владислава і Річи Посполитой певную часть грунтов і земель, в повіті чигиринськом, в Суботові іміл собі наданную, і вічним мандату королевського привілеєм ствердженную, і на тих то добрах своїх живучи, осадил слободу Суботовськую, і значне був начал розживатися, яко і Твардовський в первой часті книги своєя наменяет. Чому враг ненавидяй добра людського, чрез інструмент свой Чаплинського позавидівши, вигнал був на время з дому і осідлості его, Хмельницького, до Запорожжя; чрез якоє вигнаннє, не тілько значноє і незказанноє крві православной і римськой зділал пролитіє, але і великое короні Польськой і Україні Малоросійськой нанесл спустошеннє і розореніє: що з історії предлежащей досконале узриши, любопитствующий чительнику. А я знову до річи моєї о Хмельницьком возвратившись, тоє тут докладаю, іж обидва сини Хмельницького, Тимош і Юрій, були паливоди своєвольнії, но Юрій не так, занеже он з натури був євнух; а старший Тимош, еще совершенно незконченной бувшой войні тогда Хмельницького з поляки (яко о том напреді узриши), женился на Домні, дочері тогдашнього господаря волоського, і толь був своєвольний, же по смерті отчеськой (если то єсть правда), Чаплинськую, мачеху свою, на воротах обвісил. Бо Хмельницький, пришедши з войськом козацьким от Запорожжя до Чигирина, зловил Чаплинського, главного ворога своєго, і оттявши ему голову, Чаплинськую понял в жену себі. Потом і Тимош Хмельниченко, недолго з Домною поживши, забит в Сочаві; а Домна на свої отчистії добра з України, в огні военном тогда палавшой, для тишини і покою в землю Волоськую от'їхавши, в них, яко достатная і багатая пані вдовствующая, господствовала аж до смерті своєї, якая нечаянно постигнула її от рук нестатків і гультяїв козацьких, которії, поворочаючи подобно з ніякихсь затягов воєнних, набрили в Волощині Домну в ніякоїсь її маєтності, і там на дом її розбойничесько нападши і всі скарби і багатства, якії були наверху, розграбивши, прочіїх скарбов схованих допитовалися Домни мученієм і тиранством. Леч она, будучи мужественною невістою, одповідала козакам так: "Лучча хощу да владієт земля бездушная, нежелі ви одушевленнії вразі мої скарбами моїми". При яких слов сконченню абіє окончила і живот свой Домна Тимошиха. Юрій Хмельницький по смерті отчеськой, і по гетьманстві Виговськога був мало щось гетьманом в Чигирині, под державою великого государя російського, которому вскорі змінивши, і в отчаяніє фортуни своєя пришедши, удался до Порти турецькой, і стал був там чернецем. Но вскорі, по желанію оттоманськом, чернечество своє отринувши, а гетьманом знову от Порти на Україні присланним будучи, таковим от Порти ударован був і писался титулом: Юрій Хмельницький Венжик, ксіонже сарматійський, і гетьман всего войська запорозького; що дається вократці видіти в конституціях короля Яна Собеського, на листі 35-м, року 1677-го в Кракові друкованих.

Єлену зась Хмельницьківну понял був за жону значний і шляхетний чоловік, первіє Данило Виговський, брат родний Виговському, що по Хмельницьком був мало гетьманом. Потом Павел, чили Пантелеймон Тетеря4, которий тож малое время і гетьманом козацьким був в Чигирині, пред Ханенком, гетьманом уманським.

Ми же зде о том тут замолчавши, приступаєм до сказанія о войні Хмельницького з Поляки бувшой. В которое время военное, були при нем, Хмельницьком, два чоловіки знаменитих, рожаю шляхетного козацького: еден — Петро Дорошенко конюшим, а другий — Іван Брюховецький слугою старшим, которії обидва, іж були люде довціпнії і в річах світових біглії, прето времен своїх і гонорами гетьманськими от бога і войська запорозького: Дорошенко в Чигирині, а Брюховецький в Гадячом були почтені. О чом всем по літах їх напреді, по войні Хмельницького, в сем літописцю лучче виражається...

РОЗДІЛ 2

О обидах, утісненіях, і розореннях, малоросіянам от поляков творимих; за якого короля і як давно онії начашася; чрез колико і до якого короля продолжишася. О Русі, послі розоренія Батиєва розплодившойся, і о козаках, з неї уродившихся і нижче порогов Дніпрових жительствовати наченших, і о гетьманах їх. О привілеях давніх королевських приватних і публічних, у малоросіянов бувших, і одобраню чрез . Хмельницького у Барабаша привілеїв королевських, малоросіянам же полезних; также о Хмельницьком, з яких причин уєхал до Січі Запорозькой, і по фортельнои листовной до поляков кореспонденції, абіє поднесл і воєнное на них же поляков оружіє, літопис козацький.

Року от созданія всея тварі 7156, от воплощенія же сина слова божія содітеля і зиждителя миру Христа господа 1648, в он же господствоваху і повеліваху; в Москві великий государ цар і великий князь Алексій Михайлович, всея Росії самодержець; а в Польщі великий государ і великий князь Владислав Жигмунтович Четвертий, король польський і шведський, его же і Шестим Владиславом Пуфендорфій нарицаєт; літо було висектовоє; літера же пасхальная була К красноє. Бисть веліє малоросіянам шляхетним і посполитим, по обоїх сторонах ріки Дніпра жительствующим, і козакам войська запорозького от панов польських, і їх дозорцов, мимо волю королевськую і Річи Посполитой, утісненіє, озлобленіє, всеконечноє знищеннє і розореніє. Которое то утісненіє любо началося творити Русі от поляков, от 1333, подлуг Гвагніна і Пуфендорфія; альбо по іном історику Кромеру 1336 року, когда Казімір Великий, іже єсть того імені Третій, по смерті Владислава Локетка, отця своєго, наставши зараз королем польським і перво року 1340, потом всеконечно року 1348 взял войною руськіе землі і провінції і з'єдночил їх з короною польською, альбо подчинил їх оной. Однак легшоє і зноснійшоє було людем руським і козакам з ними, аж до кролевства Жигмунта Первого. Єгда же Жигмунт оний, подлуг Кромера і Гвагніна, року от рождества господня 1507 приять королевство Польськеє, тогда за его пановання, дев'ятого року, то єсть от рождества Христова року 1516, козаки в руських провінціях і землях, і з тоєї ж Русі, чрез 276 літ, послі пліненія і розоренія Батиєвого (которое бисть, по свідительству Пуфендорфієва, року от рождества господня 1237, а по свідительству Галятовського5, в "Скарбниці" его в чуді втором, року 1240) паки розплодившіїся і умножившіїся, з домов своїх виходити, і по островах Дніпрових, нижче порогов, рибними і звіринкими добичами бавячися, когда начаша вселятися, тогда зараз завистнії добру і вольності людськой поляки, того незлюбивши, начаша над волю і привілеї королевськії, большіє Русі і козакам творити обиди і утісненія. Потом, подлуг помененного історика Пуфендорфія, року от рождества Христова 1574, а подлуг Кромера, історика польського, року 1576, по Генрику Валенсію французі, князю авдегавенськом, брату короля французького, Кароля Дев'ятого, єгда сіде на маєстаті королевства Польського Стефан Баторій, князь трансільванський, воєвода седмигродський, муж в кроніках великое з рицерства залеценє міючий і в рицерських людєх кохаючийся, тогди, устроївши в Польщі войська платнії (яких пред тим не бувало) назвал їх кварціяльними. Єгда же зараз потом і в козаках дніпронизових, яко овцях, пастиря неімущих, устроїл чин, к воїнському управленію потребний, позволивши їм подлуг старожитних і древнійших обичаїв между собою іміти не тілько менших начальников, но і найбольшего воєвождя-гетьмана і надал їм во владініє для гетьманской резиденції і для войськових всяких запасов і прибіжища над Дніпром город Терехтемиров, зо всім єго уїздом (що і Твардовській в часті первой книги своєй "Война Домова" названной, свідительствуєт), ствердивши тоє войську запорозькому і грамотою своєю королевською. Тогда поляки в большую (от первой) зависть і недоброхотство возвративши всю под своєю властію тогда бувшую Русь і козаков внутр Польщі і на Україні по обоїх сторонах ріки Дніпра жительстовавших, большими налогами і бідстви отягощати і озлобляти начаша. І продолжися їм, козакам і Русі, тоє от поляков творимое озлобленіє, чрез літ 315, числячи от Казіміра Великого (яко виш ізобразись), Русь завоєвавшего, аж до Владислава Четвертого. Бо от вишписанного короля польського, Казіміра Третього, до панування Жигмунта Первого, бяше Русь (яко же ріх) в меншом от поляков озлобленії чрез літ 174, в них же пре-йдоша королей польських 8, з ним же, Казіміром, числячи. А от Жигмунта до королевства Стефана Баторого чрез літ 67, в них же прейде королей польських 3, з ним же, Жигмонтом, рахуючи, в большом утяженню Русь з козаками обріталася. От Стефана зась Баторого до кончини в містечку Меречу Владислава вишмененного Четвертого, в року 1648 постигшой, в он же і Хмельницький за вольності козако-руськіє поднял войну против поляков, бяше Русь з козаками в неудобостерпимом от поляков озлобленії і утісненії чрез літ 74; в них же прейшло королей польських 3, з ним же Владиславом і Баторієм ізчисляючи...

Тії убо всі монархи польськії, яко їм прислушало і подобало, бяху к своїм подвласним людем русам і козакам ласкавими і милостивими панами, імуще їх в своїй особливой охороні і протекції, і древнійшії їх права і вольності, єден по другому засідаючи маєстат кролевства Польського, новими своїми грамотами і привілеями умоцняли. А особливе Ягелліон, іли Владислав Вторий по Кромеру, по Пуфендорфію же Четвертий, за королевства своєго ко русам і козакам (взглядом надання і ствердження прав і вольностей їм полезних) не без особливої могл бути благодаті і призрінія, яко монарх (по свідительству Гвагнінову, в "Кроніці Польськой" на листі 98), з матки руски рожденний, і многоє з своїх добродітелей і благонравія, от того ж Гвагніна, залеценє іміющий, а над то пам'ятствуючи он, Ягелліон, антицесоров своїх, королей польських, уставов, привілеїв, козакам і Русі поставленних і утвержденних, не уничтожати і не касовати. І овшем з тих помененних монархов польських кождий що-кольвек могл (яко же вишше ріх) часу своєго пановання русам і козакам україно-малоросійським прибольшити прав і вольностей, ку їх помислнійшему житію (що в пактах і метриках коронних певне обрісти могло би ся), заохочаючи їх тим і вперед ку себі на приязнь, непремінную зичливость і вірную службу. Леч панове державці польськії і їх дозорці, в руських землях і провінціях бувшіє, всі тії королевськії мандати і привілеї чрез свою гордость уничтожающе своїм неситим желанієм, з людським утісненієм і обидами (яко же преднаписася) .чинили довлетвореніє. Аще бо і іміяху в то время (то єсть року 1648) козаки і всі малоросіяне в себе права і привілеї древнії і новії королевськії, на певнії свої вольності і свободи данії, обаче тих високодумная і гордостію велією вознесшаяся (яко же і вишше ріхом) шляхта польськая не слушала і не ісполняла, і за нічто же їх мняшн, великими тяжестьми і бідствами (для своїх власних, і наибольшими багатствами і прибутками ненасищенних афектов) утискала і обижала. З яких привілеїв королевських єдна шляхта малоросійськая іміла і держала в себе приватне, бо тілько їм самим оніє на добра і вольності їх були дані. А другії привілеї, войську запорозькому і всему обще народу малоросійському служачи, по прежніх козацьких гетьманах позостали (которих то гетьманов от 1576 року, в он же настал королем Баторій, до 1638 року, в он же кролевал Владислав Четвертий альбо Шестий і в нем же отправилася прежде вираженная война з поляками Острянинова, по свідительству кронік польських і літописцов козацьких, то єсть чрез 62 чили сімдесят одно літо, прейшло вірних і противних поляком десять). Їх же проіменованія сії суть, по рокам їм зде полагаємим:

Число

гетьмановГодов

гетьмановали Імена гетьманов 11577 Шах гетьманом був запорозьким,21595 Наливайко був гетьманом козацьким,31599 Косинський був гетьманом запорозьким,41618 Сагайдачний був гетьманом козацьким,51626 Вовк був гетьманом запорозьким,61630 чили 37 Тарас був гетьманом козацьким,71631 чили 2 Балук гетьманом був козацьким,81633 Сулима був гетьманом козацьким,91638 Острянин був гетьманом запорозьким,10Того ж Гуня був гетьманом козацьким.

Знайдовалися на тот час в руках значного козака Барабаша, полковника черкаського, его же многії з людей малоросійських, річей певне несвідомії, нарицаша і днесь нарицають гетьманом, но ність тако: зане же от помененной войни Остряниновой гетьмани войська запорозького, чрез трактат у Маслового Ставу заключенний, іспразднишася, і комісари польськіє вмісто гетьманов козацьких над козеками уставлені бяху, що назад на листі... совершенно виражено. Тот Барабаш, еще пред полковкичеством своїм черкаським, будучи значним на Україні товаришом войська запорозького, гди року 1636 настал королем польським Владислав Четвертий, іже єсть і Шестий, з Богданом Хмельницьким і із іним значнійшим товариством українським їздил до него, Владислава, і при освядченню єму творимих на Україні от поляков обид і утисков, просил о потвердженнє королевськоє давніх українських і козацьких прав і вольностей, і аби вольно було їм з между себе вибрати і поставити гетьмана, на услугу і защит от неприятелей короні польськой потребного, що і одержал. Ібо не тілько дан був єму, Барабашу, зо всім войськом запорозьким і народом україно-малоросійським, привілей королевський, при печаті і подписі власной руки королевськой Владиславлей, ствержуючий прикладом прежних королей польських всі козацькії і малоросійськії древнії права і вольності і позволяючий їм, козакам, на Україні своєго іміти гетьмана. Але при отправі їх приватне бувшой і такоє королевськоє к нему, Барабашу, з товариством усноє було слово: "Пам'ятаєм ми, панове козаці (кромі іних давнійших вірних антицесором нашим найяснійшим королям польським і всей короні услуг ваших), недавно прошлую Хотинськую, под дирекцією нацією, упрейме вірную і зичливую нам против Османа, султана турецького, службу вашу, войська запорозького, которої, яко найяснійший Жигмунт, отець наш король польський, так і ми вдячні будучи велце, декляровали-сьмо вам, всему нашему войську запорозькому і цілому народу українському такую нашу ласку і респект, якой би-сьте тілько от нас афектовали і вожделіли, і тепер тої декларації нашой не касуєм і не преміняєм. А претож, єсли би поляки, на Україні господствующії, своїм ходячи упором, не слухали нашего королевського заказу і не повстягнулися от чинення малоросіянам і вам, козакам, кривд і прикростей; то яко воєнніє єсьте люде, так, маючи шаблю при боку своєм і в руках самопал, можете своїх древніх вольностей тим оружієм у поляков доходити. Якії уснії слова королевськії, вольностей оружієм боронити козакам позволившії, за занесеннєм кількакротних послі того чрез супліки козацькії жалоб українських, о непрестаємих от поляков на Україні бідствах і розореніях і приватним листом королевським Владиславом до Барабаша з товариством писанним, були повторені і подтверджені. Леч Барабаш потім усталювавшися добре на полковничестві черкаськом і держачії в себе тії привілеї королевськії (о которих Хмельницький совершенно відал і знал, где зостають в Барабашевом схованню), любо от многих обидимих, а особливе от Хмельницького, був возбуждаем при тих правах непремінно стояти, і нового гетьмана межи собою поставивши, королевського величества і Річи Посполитой знову чрез послов своїх просити, аби паки новими привілеями і мандатами тії їх давнійшії права подтвержені, і панове польськії от чинення обид і утисков козакам і всім малоросіянам даби були завстягнені; однак он, Барабаш, для своїх приват і властолюбія, бинаймній того обидимих людей совіта не слухаючи, і скорбей їх знати не хотячи, крил і таїл в себе тії привілеї, без жадної козакам і народу малоросійському пользи. І яко гетьманську елекцію, чрез кілько літ час за часом откладаючи, зволікал всує (чи то домишлялся того, же он гетьманом поставлен не будет, а если інший хто ізбран зостанет гетьманом, то і на полковничество черкаськеє луччий от него винайтися может), так і о добрі людськом посполитом згола своєго не хотів іміти старання. Чили творил тоєй гетьманськой елекції зволоку і пролонгацію для корупцій, от панов державцов українських єму бувших, чого мощно надіятися. Альбо, наконець, для того, жеби трактат, по сконченню войни Остряниновой, року 1638, у Маслового Ставу з козаками заключенний (...) був без поврежденія при своєй заховай цілості.

Богдан Хмельницький (о нем же в виводі на листі, кто і откуду он бі, із'явих прежде), сотник уже на тот час чигринський, видячи людей своїх українських, от панов польських і дозорців їх бідственні гнетомих і озлобляємих, плач і стенаніє, братерським а праве отчеським на тоє уболівал серцем і всегда мислил о способі том, чрез которий би возмогл з рук Барабашевих привілеї королевські, малоросіянам в пользу наданнії, одобрати і при оних полезнійшоє що погибающей Україні сотворити. Єгда же от Чаплинського (которий от пана Конецьпольського, хорунжого коронного, був на тот час в Чигрині подстаростім) і самого єго, Хмельницького, постигнула кривда і безчестіє: кривда оттоль, же Чаплинський заздростію добра людського отягощенний, за позволенєм пана своєго Конецьпольського, хорунжого, мимо волю королевськую, отнял у Хмельницького слободу Суботовськую і іниї угоддя і права королевськії виманил. А безчестіє оттоль, же гди о той своїй кривді нісколько слов Хмельницький промовил до Чаплинського і о отданнє привілеїв королевських упоминался, зараз був з великим безчестієм і ругательством, як лотр який, в тісноє тюремнеє между злодіями посажден в'язеннє і, в нем чрез дней чтири зостаючи, заледво чрез Чаплинськую, перепросил Чаплинського, і випущен зостал з в'язення тюремного. Тогда он, Хмельницький, при дознанию на власном себі такої от Чаплинського кривди і безчестія, а к тому не тілько з дому Чаплинського, от нікоєго друга своєго зостал перестережен, что Чаплинський і о самую Хмельницького старається голову, но совершеннійше о том, тож от друга своєго, пана Кречовського, полковника переяславського, зостал увідомлен тако: іже листом гетьмана коронного Потоцького, к нему, Кречовському, писанням, і под арест взяти єго, Хмельницького, уже повелінно єсть, тим барзій з пильностю начал мислити о правах королевських, у Барабаша хранимих, як би їх до себе одойскати. Того ради умислил на день святого Николая, скорого всім бідствующим помощника, декамврія 6 празднуємий, учинити в Чигирині заволанний обід і на оний призвати з Черкас Барабаша-полковника зо всею старшиною, также нищих і калік учредити і милостинею обдарити. Що гди учинил і Барабаша з старшиною затягл з Черкас до Чигирина в дом свой, тогда, сам в трезвості заховавшися, постарався старшину всю, а найбарзій Барабаша, всім уконтентовати і якнайлучче подпоїти. Старшина прето п'яная розойшлась по господах, а Барабаш, яко от всіх начальнійший, там же в дому Хмельницького получил отпочивок. Гди теди зморенний кріпкими трунками от Хмельницького зостал і от сна, натурі людськой презвоїтого, уморен, тогда абіє Хмельницький от Барабаша спячого, для знаку і віроятія взявши шапку єго і хустку, послал з тим знаком у дву конь доброго і справного человіка своєго в Черкаси до Барабашихи, научивши єго, аби при показанню знаков посилаємих: шапки і хустки Барабашевой, пильно і неотступно упоминался у Барабашихи о виданнє себі привілеїв королевських, до Барабаша пильно потребуємих, а в її, Барабашихи, в завідованню і схованню зостаючих. Чому Барабашиха латво повіривши, зараз тії королевськії привілеї зшукала і посланному Хмельницького вручила; которий, желаемоє получивши, праці своєй і конськой не пощадивши, станул з Черкас в Чигирині за кілько годин пред світом. А Хмельницький, того ожидаючи, не спал, но бодрствовал з кільконадцятьма другами своїми добрими і поуфалими молодцями, шляхетне урожоними козаками, за часу к его, Хмельницького, мислі преклонившимися і всего хотінія єго допомогти єму под клятвою слово утвердившими. Скоро теди Хмельницький одобрал радостно от посланця своєго, з Черкас повернувшого, привілеї королівськії, на тих міст зараз знаки Барабашеві, шлик і хустку, при спячом Барабашу положивши, а сам з товариством предпомененним і челяддю своєю, на готовії коні всівши і світа не дожидаючися, рушил з Чигирина до Суботова, где тож еще пред світом прибувши, і потребніє вещі в путь предлежащий на ючніє коні забравши, также і старшого сина своєго Тимоша з собою узявши, рушил спішним кроком з Суботова на світанню зо всею компанією своєю в наміренний путь свой, на Низ, ку Січі Запорозькой. Куди благополучно і безпрепятственно 11 дня декамврія прибувши і всему войську привілеї королівськії, от Барабаша фортельне взятії, козакам і всему народу малоросійському полезнії, права і вольності їх давнії утверждающії освідчивши, і добре внушивши, був на Кошу Січовом от всего войська низового запорозького, не яко товариш іли брат, но яко добрий і чадолюбивий отець прият радостно і благодарно, з приреченнєм щирим от всего войська всякой себі зичливості і повольності і до того начинанія своєго готовості. Где от нікиїх товаришов запорозьких і гетьманом он Хмельницький уже наречен був. А Барабаш у Чигирині в дому Хмельницького заледво по всходу слонца от сна хмельного пробудившись і о от'їзді Хмельницького до Суботова от господаря дворового увідомившись, а жадного коварства от него не чаючи, от'єхал і сам з Чигирина в дом свой до Черкас, куда прибувши, а от жени своєй о виданих привілеях королівських посланцю Хмельницького ізвістившись, заскорбіл вельми. Гди теж потом з Суботова і із Чигирина получил відомость о безвісном і нечаянном Хмельницького з певним товариством кудась от'єзді, начав домишлятися, іж он, Хмельницький, при королевських привілеях, яко чоловік розумний і во всяких дійствіяк цікавий, может що новоє єму, Барабашеві, несмачноє, затіяти і привести в дійствіє. Для чого зараз комісарові польському, на Україні тогда вмісто гетьмана бувшому, о том невідомом Хмельницького от'їзді дал знати; комісар теж ізвістил тоє наскорі Потоцькому, гетьману великому коронному, а от гетьмана донеслося самому королю Владиславу Четвертому і всему сенату польському. Король теж і сенат, злу впред чаємому слушне запобігаючи і, аки іскру в пепелі, так огнь в серцю Хмельницького і всего войська запорозького і народу малоросійського, за озлобленіє своє против себе тайно падающий, хотячи утушити, заслали грозний на Україну указ і приказ, жеби не тілько самі господарі для своїх промислов до Січі Запорозькой з домов своїх не важилися, але і челяді своєй туда посилати аби конечне не дерзали. Особливе в городах і селах українських малоросійських люде якого-кольвек чина в домах своїх аби жадних схадзок і бесід не іміли, а по дворах і улицях іли по ринках і торгах даби два, три іли чотири вкупі не стояли, іли чого з собою не розмовляли. А над то і унію они ж, поляки, в народ православний увести, благочестіє іспразнити, заблужденіє же римськеє розпространити і утвердити кріпко тщилися, і усиловали. Зрите убо вольнії окрестнії всяких племен і язиков народи, коє тогда такожде вольному, шляхетському, савроматійському, козако-руському, з давніх літ отвагами і мужественними ратоборськими ділами своїми не тілько в своїй Європі, но і в дальніх странах азіятицьких, прославлшемуся народові, другий тож сарматійський народ польський, ісконі власною братією цимбрам, скитам і козарами бувший, зділал був над право божіє і натуральноє озлобленіє, і уст, от бога на глаголаніє роду человічеському данних, замком строгого указу заключеніє. Леч, що всемогущії і непостижимії судьби божії в роді человічеськом сотворити міють, тому жадная натуральная і чрез науку набитая цікавость лядськая запобігти і возпретити не может. Аще бо і заключиша тогда поляки уста малоросіянам не говорити между собою нічого, обаче тим найбарзій отворили двері гніву, в серцях їх против себе криющогося. Ібо всемогущий бог і всея тварі содітель, видяй з імперею, от найвишшого слави своєя престола, возносящаяся до небес, капернауми і титули польськіє, і озлобленіє, аки люду ізраїльському єгипетськоє, вірних в православії непозиблемом зостаючих малоросіян, раб своїх, посла їм яко Моисея того, о нем же пишем, Богдана Хмельницького і даде ему смисл і розум, чрез которий би возмогл от так тяжкаго іга лядського вольний малоросійський народ освободити і в вожделінную паки приоблекти свободу. Чрез тот убо, от бога себі данний розум, он, Хмельницький, ним коснулся начинаемого собою діла і промисла, і ним виєхал в Крим до хана, тим часом писал з Січі Запорозькой до Потоцького, гетьмана коронного, і до інних свої листи о своїх нуждах і безчестіях, от Чаплинського заданих. Писал зась Хмельницький онії листи не з таким умислом, аби могл що Чаплинському учинити і зашкодити (бо то була річ неподобная). Але з таким, аби могл як кольвек (хоча й не на долгое время) поляков завести і обманути, а от приготовання ся з войськами на отпор против себе забавити і удержати, що ся самим скутком, подлуг мислі Хмельницького, і виполнило. Листи зась якії до кого писал Хмельницький, тії для видінія тебі, любопитствующий чительнику, ретельне тут предлагаються.

РОЗДІЛ З

Лист от Хмельницького з Запорожжя до Барабаша.

Пане Барабашу, полковнику черкаський!

Поневаж на многократнії мої совіти і предложения не ізволил, ваша милость, склонитися і подлуг давніх привілеїв королевських, у вашей милості в схованню бувших, козакам і всему народу малоросійському служачих, просити чрез нарочних послов козацьких королевського величества і ясневельможних панов сенаторов польських о новії привілеї на утвержденіє древніх прав і вольностей козацьких і малоросійських і на повстягненнє лядських обид, здирств і розореній козакам і всім малоросіянам творимих, а особливе церквей божіїх православних, до унії принуждаємих, і ко римськой схизмі на погибель душевную ґвалтовне влекомих. Теди я жалосним на тоє уболіваючи серцем, к тому і от нецнотливого сина Чаплинського, старости чигиринського, пришедши безвинне в великоє безчестіє і розореніє (о чом і сам ваша милость добре відаєш), мусилєм старатися о способ такий, чрез которий би-м могл тіє королевськіє, между платтєм і плахтами у жони вашой в схованню зостаючіє, і без осторожності жадной тручієся привілеї до рук моїх приняти, і при оних луччоє що і по-лезнійшоє розоряємой і погибающей Україні і синам її зділати, а королевського величества і ясневельможних панов сенаторов і всеї Річи Посполитої польської ласки і милості упросити. Тішуся прето, же господь бог відий тайная сердець людських і всенародноє українськеє стенаніє, удостоїл мя по желанію моєму слушним способом, з недишкретной неволі вашой визволити і на вожделінну до войська запорозького свободу привезти оніє привілеї королевськіє; при которих за помощію і благословенієм божіїм, можем у єго королевського величества і ясневельможних панов сенаторов упросити желаємий респект і милость на обтяженную многими от панов поляков бідстві Україну, гди станем о тоє зо всім войськом запорозьким горячо просити і апеліовати. А же ваша милость пожиточнії і всему народу малоросійському потребнії у себе хоронил і таїл привілеї, а для своїх власних пожитков і користей не хотіл єси стати і милості королевськой просити за плачущих і бідствующих от панов поляков людей наших українських, то за тоє не над людьми, але над овечками, альбо свинями полковниковати все войсько запорозькеє чинить вашей милості годним. А я при сем прошу вашей милості вибачення, в чом не вигодил-єм єму убогом дому моєм в Чигирині на праздник святителя Христова Николая, і же-м от'єхал сюди на Запорожжя без відома і позволения вашого. З Коша Січі Запорозькой декаврія 27, року 1648.

Вашей милості всего добра зичливий приятель, Зіновий Богдан Хмельницький, товариш войська низового запорозького...

РОЗДІЛ 7

О виїзді Хмельницького з Січі до Криму, о битності єго там, о виконанню присяги пред ханом, о приязні і упевненню ханськом взглядом дання войськ кримських на поляков і о дишкреції ханськой в день воскресенія господня ку Хмельницькому явленной.

Tiє предписанніє всі листи отправил Хмельницький з Січі Запорозькой до помененого Барабаша, полковника черкаського, з таковим желанієм, аби он переслал їх до комісара польського. Сам теж Хмельницький чрез два місяці, генвар і февраль, промешкал в Січі з атаманнєю курінною і із кошовим, тайно совітуючи о предлежащой на поляков войні; а между войськом розголошаючи тоє, же міють виправовати послов до короля і всего сенату польського, з прошенієм от всего войська запорозького і народу малоросійського о потвержденє древніх своїх вольностей і прав, і о поскромленє панов польських і їх дозорцов, на Україні зостаючих, утиски теж і бідствія малоросіянам творящих. Якую поголоску в Січі между войськом пущано, не для чого іного, тілько для того, власне, аби поляки чрез своїх шпігов (которих отнюд невозможно було устерегтися) не вибадалися о іном проти себе военном Хмельницького замислу. По вийстю зась двох місяцев предпомененних, марта числ первих, з совітом кошового і всеї атаманні курінной виєхал Хмельницький з своїм товариством з Січі, будто для лучшої своєй і конської вигоди в остров Томаковський, нижче Січі в кілько-миль на Дніпрі зостаючий. А в самой річи виєхал он до Криму, где прибувши і хану кримському в Бахчисараї о себі ізвістивши, получил по приказу его ханськом там же квартиру, в єдного значного і багатого арменина бахчисарайського, от которого по приказу ханськом в кормах і напитках всякое було Хмельницькому з товариством єго довольство, аж до того Бремені, поколь з Криму виєхал. Потом Хмельницький з тиждень на квартирі своєй проживши, і з нікоторими мурзами обознавшись, просил їх о доклад ханові, аби могл з ним видітися і свої нужди, для которих прибув в Крим, єму предложити. Гди прето тіє мурзи доложили о том хану, теди переночовавши, зараз велено Хмельницькому прийти до хана; которий когда прибув в ізбу ханськую, тогда вдячне був от самого хана, а не чрез толмача, привітан і поздоровлен, занеже Хмельницький тому ханові з прежде бувших воєнних оказій був отчасти відом і знаєм. К тому і тоє єму, Хмельницькому, за особливое було щастя, же хан добре знал язик козацький, для чого там толмача не призивано, но всі нужди і інтереса Хмельницького сам хан вислухивал і сам на все отвітовал. После того мало не щодня Хмельницький бував у хана і о всем, о чем належало, розговаривал наєдині і публичне, просячи приліжно войська кримського в помощ себі на поляков; чому хан, любо не отйовлял ціле, однак долго з тим розмишлялся і із мурзами своїми совітовал, чи дати войська Хмельницькому, чили не дати. Бо домишлялся хан і того, же Хмельницький чи не нарочно от ляхов в Крим виправлен, чтоби обманою вивести орду в Польщу і чрез готовії войська лядськії оную вигубити. О котором мнінії і вонтпленю ханськом, когда Хмельницький от нікоторих знаємих мурз зостал увідомлен, тогди чрез тих же мурз сказал до хана, же не тілько готов на том присягнути, іж без жадної обмани і лесті потребует войська кримського на поляков, але і сина своєго при боку ханськом, для лучшего віроятія в закладі зоставити готов єсть. Що хан услишавши, рад тому був і до всіх желаній Хмельницького склоннійшим начал являтися. Часу теди єдного, при довольних розмовах і при многих мурзах і інших начальниках кримських, гди востребовал хан от Хмельницького виконання обіщанной присяги, подлуг своєго бісурманського звичаю, тогда Хмельницький веліл дати себі шаблю ханськую, которая когда принесена і дана була єму в руки, тогда он, винявши її з піхов, пред лицем ханським поціловал в голое желізко, таковую пред всіми вслух вимовивши роту: "Боже всея видимия і невидимия тварі создателю і помишленій людських відче, присягаю тебі на том, іж що потребую і прошу у єго ханськой милості на помощ себі войська кримського, то потребую по правді і істині, без жадного коварства і зради. А єсли би іначе міло діятися з сторони моєї, ку шкоді его ханськой милості, то допусти на мя, боже, тоє, даби тоєю ж шаблею живот мой був докончен і глава моя от тілесе моего зостала отлучена". По которой Хмельницького присяги виконанню, зараз як сам хан, так і всі начальники кримськії, тогда при хану бувшії, учинилися радостні і дали Хмельницькому руки на том, же помогати ему на поляков, поколь окончиться война, завше будуть готові; звлаща і свої особнії на поляках іміючи претенції о упоминки, здавна от поляков Кримові даватися обіщанії, а чрез немалое уже время над постановлене не отдаваємії і не увіщаємії. По таковом теди приговорі і упевненню, єще Хмельницький забавился в Бахчисараю до світлоторжественного воскресенія господня празника, которий був апріля 2 того ж, 1649 году, і до проводов, щоденне в хана буваючи іне заборонную о всем конференцію з них всегда міваючи. А тим часом приказал хан значному і воєнному мурзі кримському Тугай-Бею6 в чтиротисяч-ном числі воєнної орди кримської в поход за Хмельницьким готоватися на Україну козацькую. Между святи воскресенськими, гди гулял Хмельницький на своєй квартирі, якая неоподаль була от двору ханського, і веліл часто стріляти козакам своїм з мушкетов, тогда хан тот стук мушкетний почувши, спросил своїх слуг домашніх, хто то і для яких причин стріляєт, на що гди отказано ханові, же то стріляють козаки Хмельницького на своєй квартирі, празднуючи радостний великодній праздник го-споден, єже єсть, подлуг бісурманського нарічія, байрам великий, тогда хан з такою явился дишкрецією ку Хмельницькому, же зараз з дому своєго на квартиру єго приказал одослати три куффи вина, п'ять биков і п'ятнадцать баранов; що Хмельницький одобравши, веліл козакам своїм пити, гуляти і частіше з мушкетов палити.

РОЗДІЛ 8

О врученню от Хмельницького сина своєго ханові; о отпуску Хмельницького от хана з Тугай-Беєм і ордою з Криму на Україну; о венераціі і подарунках ханських при отклоні Хмельницькому і козакам его даних, о провіянті і прихильності ханськой ку козакам; і о приготованню ся кошового з войськом на приїзд з Криму Хмельницького.

По проводах воскресенських зараз упросил Хмельницький хана о отпуск себе з Криму на Україну і, приведши сина своєго старшого, Тимоша, пред хана, вручил ему в опіку і в заклад до Бремені приличного, которому хан на той же кватирі в арменина веліл жити, где і сам Хмельницький стоял і щодень веліл ему пред лице своє являлися, а з двором єго ханським і із мурзами кримськими обознаватися; корм теж і всякое довольство ему, Хмельниченкові, з людьми при нем будучими, з двору ханського на кватиру єго помісячно видавано, з особливим господареві арменинові приказом, аби не без дишкреції обиходился з своїм гостем, сином Хмельницького.

Перед виїздом Хмельницького з Бахчисараю, призван був пред хана предписанний Тугай-Бей-мурза і одержал от него ординанс, аби з назначенним чтиротисячним числом орди кримськой єхал при Хмельницьком на Україну, і под єго зостаючи командою во всіх воєнних случаях на поляков був єму поволен і послушен, при захованню особливом от себе во всем чулості і осторожності, для цілості войська своєго кримського. А на самом виїзді з Бахчисарая в четверток, апріля 13, був Хмельницький з нісколькома товаришами своїми і із сином, так же і з Тугай-Беєм-мурзою у хана на обіді і довольно був учрежден і увенерован. А при отклоні таковую ханськую получил милость Хмельницький, іж ударован зостал от него панциром черкеським з місюркою і карвашами, з сайдаком модним, з луком, стрілами і шаблею под позолотою, черкеськими ж двома коньми, барзо форемними, подунайськими, в сідлах і рондах легких, але велце модних черкеських; янчаркою вишменитою, наконець, кафтаном рожевим, доброго і багатого злотоглаву, і кунтушом найпреднійшого темно-зеленого сукна французького, найвиборнійшими подшитий сибірками; що все тогда ж шацовано на три альбо й чтири тисячі левов. Якії подарунки Хмельницький от хана вдячне принявши і з низьким поклоном єго пожегнавши, силен і шумен от вина ханського будучи, радостно от'єхал з Тугай-Беєм і ордою от Бахчисараю в предлежащий на Україну путь свой. Не виражаю тут подробну того, яковим провіянтом Хмельницький от хана на дорогу вспоможен, тілько докладаю, іж хлібом, м'ясом і вином, ніби син от отця, ізобильно був обдарен і вспоможен. Также і товариство єго все, не без дишкреції ханської, но ударовані сукнями, мусулбесами і саф'янами будучи, з Криму з Хмельницьким от'єхали. Якаясь особливая внутрняя того хана ку козакам була симпатія і прихильность, їж так, яко вишей наменилось, ласкаво і милостиво їм оказивался і отпустил з Криму. От'єхавши теди Хмельницький з Тугай-Беєм і ордою от хана, чинил пильний поспіх в своєй дорозі, так іж у Казикеремені Дніпр переправивши, п'ятого дня станул в Січі Запорозькой, апріля 18; а Тугай-Беєві з ордою веліл стояти у Базавлуку. Атаман зась кошовий, подлуг намови і ради з Хмельницьким, пред виєздом до Криму бувшой, сподіваючися уже єго о том часі з Криму повороті, зтягнул з лугов, віток і річок все войсько низовоє запорозькоє, конноє, і пішоє, предложивши їм, іж певная єсть потреба того їх к Січі Запорозькой прибуття і совокупленія, а для чого іменно, того їм не освідчил до самого з Криму на кош Хмельницького повороті. Барзо штучне і розтропне Хмельницький з атаманом кошовим і курінною атаманнею січовою урадил і поступил, іж не тілько о єго замислах і в Крим от'єзді поляки чрез своїх до Січі подсиланих прелагатаєв не могли істотне вивідатися, але і своє войсько низовое козацькеє отнюд (кромі самой атаманні) о том не відало до самого повороту єго, Хмельницького, з Криму на кош запорозький. А єсли би відало о том своє войсько козацькеє, певне відали би і поляки, і єсли би поляки відали, то певне приготовалн би ся на лучшую встрічу против Хмельницького, ніжли учинили, стративши легкомислне чрез оную честь свою рицарськую і вічную ганьбу навлекши на цілую корону польськую; о чом вперед на місцю приличном ретельне виражено будет.

РОЗДІЛ 9

О прибуттю Хмельницького з Криму в Січ; о поставленню єго гетьманом, і о врученню ему войськових клейнотов і войська запорозького; і о числі всего войсъка того; о охоті войськовой на войну; о тріумфі по учиненню гетьмана бувшом; о числі войська з Хмельницьким вибравшогося; о дишкреції кошового ку Тугай-Бею показанной; о осторожности Хмельницького; о пойманих чрез Орду шпігах лядських і о полученню чрез них відомостей; о войськах польських і реєстрових козаков; о писарях січових, з которых єден дан Хмельницькому; і о діаруші Хмельницького, чрез Зорку Самоїла писанном.

Гди теди пред заходом слонца прибув Хмельницький з Криму до Січі Запорозькой, маючи з собою і чтирох татар значних, от Тугай-Бея приданих, тогда атаман кошовий зо всею атаманнею курінною радостними привітали єго серцями, гди к тому от него увідомилися о прихильності і ласці ханськой к нему, Хмельницькому, і ко всему войську запорозькому явленой, і о данной орді з Тугай-Беєм-мурзою на помоч Хмельницькому против поляков. Жеби прето на завтрашній день войсько конноє (бо піхотноє все уже було в Січі) в полю і по лугах близько Січі, з коньми зостававшоє, могло до коша для настоящего діла собратися; того ради по заході слонца з трьох наибольших штук подлуг давнего звичаю запорозького вдарено і, переночевавши, на світанню знову з тих же трьох штук тоє ж гасло вчинено. Єгда же розсвінуло і слонце огнезрачнії і ясно блистательнії свої по всей поднебесной розліяло лучі, тогда зараз войська козацького конного до Січі значная собралася квота, поыеваж всего того конного і пішого войська низового запорозького на тридцять тисяч з лишком на тот час ізчислялося. А гди вдарено в котли на раду і усмотрено, же для так великої лічби войська тісен був Майдан січовий, того дня мусил атаман кошовий з Хмельницьким і зо всім войськом вийти з фортеці січовой на .майдан пространнійший; где гди всему войську об'явлено і виразне сказано начинаемоє воєнноє против поляков діло за обиди і тяжесті козацькії і всея Малія Росії, от поляков творимії, і гди при том ознаймлено, же хан кримський к войську запорозькому єсть прихилен і любовен, і не тілько отпустил з Хмельницьким Тугай-Бея, знатного мурзу, з чтирма тисячами орди кримськой, але і сам зо всіми ордами (если того укажет потреба) готов будет прибути к войськам козацьким в помоч на поляков, давши в себе місце приліжному Хмельницького о тоє прошенію, повіривши теж присязі Хмельницького, і принявши себі в закладі Тимоша, старшого сина єго; тогда зараз єдиними усти і єдиним серцем все войсько Хмельницького гетьманом своїм назвало і постановило апріля 19 і в замислах єго воєнних против поляков стояти при нем всегда до остатной утрати живота своєго обіщалося. По якой елекції, зараз от кошового послан до скарбниці войськовой писар січовий з нісколькома атаманами курінними і іним значним товаристом взяти там і принести в раду клейноти войськовії; тії прето посланнії в скарбниці бувши, і клейноти приказанніє взявши, вскорі принесли до ради і вручили їх зараз Хмельницькому. Клейноти зась іменно були тії: корогов королевськая златопнсанная, барзо красная; бунчук тож велце модний з позлоцістою галкою і древцем; булава срібная позлоцістая, зіло майстерно зділанная і каменієм честним украшенная; печать срібная войськовая і котли новії міднії великії з добошем; к тому теж і три штуки армат полевих легких з достатком пороху до них і куль, з арматами і пушкарями. По учиненню зась Хмельницького гетьманом і по врученню єму пред поменених клейнотов войськових, зараз войсько, поздоровивши Хмельницького на новом гетьманстві, з такою к нему одозвалося охотою, іж все, колько єго на раді було, готово з ним іти на войну предлежащую, леч тоє взято на дальшеє розсмотреніє, і з тим отвітом войсько єдно пошло в церков на службу божію, которої тогда, власне, задзвонено, когда вишписанное войськовоє діло в раді бувшой докончилося. По вислуханню теди літургії святой і благодарственного молебня, абіє по приказу атамана кошового вдарено на котлах, отдаючи хвалу богу, вся благая строящему, потом зо всіх армат (яких було около п'ятидесяти) випалено. А после армат всі піхоти в шиках посред майдану січового і за Січчю стоявшіє, которих больш десяти тисяч знайдовалося, з мушкетов своїх випалили і, трикротне тоє огня паленнє з армат і мушкетов учинивши, розойшлися по куренях на обіди свої. А Хмельницький, новий гетьман, з атаманнею курінною січовою, позван на обід до атамана кошового, в которого пообідавши і мало погулявши, розойшлися по куренях для спочивку; не гуляли для того долго, іж всяк (а особливе Хмельницький) іміл своє на мислі. Спочивши зась мало, Хмельницький і атамання курінноє, знову зійшлися до атамана кошового, где о многих річах розговорюючи і совітуючи, постановили і тоє: аби войська запорозького конного не больше от осьми іли десяти тисяч при Хмельницьком ішло на Україну, а іноє все аби розойшлося на свої місця і здобичі; однак аби зоставало в поготовості до воєнної кампанії, если би зайшол ординанс гетьманський і кошового; при яком приватном совіту велено вдарити в котли, і із двох штук больших, взиваючи войсько знову в собраніє до Січі; которое пред пінієм вечірнім скоро собралося, зараз одержало і декларацію от Хмельницького і кошового, колько іти при Хмельницьком на Україну; що, почувши, і за тот ординас їм подяковавши, роз'єхалося і розійшлося всяк до своїх промислов і здобичей рибних і звіриних, а только осталося охотников конних воєнних мушкетеров і сайдакеров на осьм тисяч з лишком. Бо уважал Хмельницький з кошовим тоє, іж скоро прибудуть на Україну, то зараз і войська козацького городового к нему примножиться, що ся і стало.

Кошовий атаман, увідомившися от Хмельницького, где в полю зостаєт Тугай-Бей з ордою, обослал оного довольним хлібом, вином, рибами і м'ясом, з взаємною к нему являючийся дишкрецією за дишкрецію ханськую, в Криму Хмельницькому явленную. Хмельницький зась роз'їздячися з Тугай-Беєм до Січі, а ему приказавши стояти з ордою в Базавлуку іли где індей вишше Січі на місцю приличном, приказал значную і пильную держати сторожу, на шляху от Чигирина і Переволочної до Січі лежачом, і хто би кольвек чи то з городов малоросійських до Січи, чили з Січі в городи міл простовати, тих всіх аби за сторожу брано і до єго, Хмельницького, указу неотпустне держано; що і сталося, ібо чрез тіє три дні, поколь Хмельницький виєхал із Січі з войськом і злучился з Тугай-Беєм, поймано на шляху січовом чрез татар человіка под десяток подзорних, но Хмельницький, злучившися з Тугай-Беєм, любо чаял, же между тими пойманцями суть шпиги от ляхов до Січі виправленніє, якож і було так, однак обширними допросами не бавячися, а з повісті їх о гетьману коронном, так же і о сину єго гетьманськом, з войськом ку Кодаку против Хмельницького виправленном, і о козаках реєстрових, Дніпром в байдаках ку Кодаку ж посланних, совершенно ізвістившися, чинил поспіх у маршу своєм, а пойманцов в путах желізних при арматах за собою веліл провадити.

В тоє время гди прибув Хмельницький з Чигирина до Січі, було на кошу два писарі барзо добрих, і в річах писарських язиком словенським і польським добре цвічоних, єден старійший Стефан Браславський, а другий молодший Самоїл Зорка7 з Волиня, з тих убо старійший на кошу зоставлен, а молодший з Хмельницьким з Січі отпущен, занеже он і в Криму був з ним, Хмельницьким, тот убо Зорка, чрез увесь час войни козацькой з поляками бувшой, зостаючи писарем і секретарем при Хмельницьком, о всік річах і поведеніях совершенно відал, а досконале і пространно в діаріуші своєм оніє описал, которий діаріуш був в товариша моєго Сильвестра Биховця, канцеляристи войськового. Єго же отець Іоанн Биховець при тогобочних чигиринських гетьманах бі канцеляристом, і тамо тот Хмельницького діяний діаріуш переписал був себі, із него же аз (взявши в сина єго помененного, товариша же моєго) зіло сокращенні, потребнійшіє і нужнійшіє, Хмельницького воєнних сукцесов, вичерпнувши і понотовавши річі, потрудихся в сей моєй книзі оніє положити і виразити. Аще же в том преречоного Самоїла Зорки діаріуші були ретельне положені листовнії Хмельницького о тогдашних ділех і поведеніях, до посторонніх монархов і владітелей кореспонденції, но я їх (аще і велце були потребні) без переписаний оставилєм, єдно краткості послідствуя, другое і часу повольного на тоє не імія, всегдашними і непрестанними в канцелярії войськовой, писарськими будучи обов'язан і отягощен ділами.

РОЗДІЛ 10

О трех знаках пред войною Хмельницького бувших, і гніва божія обоїм польському і козако-руському народам, скороє наїтіє прознаменовавших.

Ним зачну наступуючоє воєнних Хмельницького діл з поляки поведеніє і многое обоїх (козако-руського і польського) преславних в Європі народов, в междоусобії бувшом, з великим їм ущербком і поврежденієм кровіпролитіє жалосним вспоминати і описовати серцем, судих за благо, прикладом Самоїла Твардовського, тую Хмельницького войну віршом польським описавшого; положити первіє пред войною тою бувшіє знаки, з придатком їм толкования, от мілкого розума і розсмотренія моєго.

З тих убо знаков первий роком пред тою войною бисть — великое над звичай, в день п'ятка страсного, слонца ізміненіє і затміннє; вторий потом — комета, от давних літ невиданная, являлася на небі по заході слонца чрез дней дванадцять; третій — саранча великая нігдись уродившись і нашедши пред самим тоя междоусобнія домашнія войни зачатієм в землю польськую, всі трави і збожжа в ней поз'їдала і винищила; що все люде старіє і розумніє за гнів божий ку себі бувший вміняли, і пришлого несвідомого карання єго божественного на себе чаяли, якоє їх і не оминуло; ібо за умноженіє беззаконій ізсякла бі любов в многих, без нея же умножися і преуспі во человіцех гордость, ненависть, вшетеченство, неситство многого імінія і сребролюбія, заздрость, пиха, вражда, гнів, обиди і ініє богу противніє і мерзкіє діянія; за которіє по пред описанних знаках наступовало праведноє божественноє карання; якоє же карання постигнути міло, мощно було з знаков помененних no розсмотренію умному і по тогдашнему состоянію воєнному домислитися, їж первий знак — затміннє слонца — могл презначати тоє, что многії панове, високими фамиліями і ясними своїх прееміненцій і гоноров титулами, в мирі сем блещавшії і світившіїся, міли тогда чрез воєнний прогрес потемніти і, отстрадавши живота своєго, зо всею субстанцією і славою, скоро преходящею і яко дим от лиця вітра іщезающею, іщезнути і в персть вселитися. Вторий знак — мітла, альбо розка — не іноє что могл предвозвіщати, точію сіє, іж многії от земнородних всякого чина человіков за своє беззаконія міли тогда тоєю ж гніва божія розгою ударені бути. А мітлою не тілько от начальств своїх, но і от временнія жизні сея ізметенними зостати. Третій знак — саранча — могл прознаменовати орд кримських аки саранчі на державу польськую, медом і млеком тогда кипівшую, з Хмельницьким нашествіє, і не-поветованного тому панству новрежденія і розоренія привнесеніє; і собисться тогда слово божественного писанія, яко беззаконіє і злодіяніє преврати сильних; при сильних же і славних, немощнії і безславнії, при кріпких і багатих, убогії і безпомощнії, при винних і невиннії равно приняли плягу і гніва божія іспили чашу, що таким єдного рифмотворца малоросійського подтверждается віршом:

Случися мужу праведну при грішних умріти.

Обично бо єсть сирому при сухом горіти.

О тих же знаках в рукописних козацьких літописцях обрітається іменно: же року 1648, в пост великий, над градом Варшавою видіні були на небі по вечорам: мітла, меч, гроб і на нем крест; но сего я за істинну не імію, поневаж автор Твардовський, будучи мешканцем польським, не виділ таких знаменій, і в своєй, "Война Домова" названной, книзі виразити їх не ізволил.

РОЗДІЛ 11

О зрозумленню чрез гетьманов Хмельницького листовної з Січі, взлядом послав запорозьких писанной, обмани; о прибуттю гетьманов коронних з войськами польськими на Україну; о виправі з Черкас і несправності войськ польських і козацьких, водою і землею ку Кодаку против Хмельницького.

Гетьман великий коронний Миколай з Потока Потоцький, воєвода брацлавський, і Калиновський, гетьман польний, любо чрез кільконедільноє время засматривалися на послов запорозьких, подлуг прежде писанних листов Хмельницького до короля Владислава бути мівших; однак постерегши в той мірі Хмельницького обману, а чаючи от него чогось до себе нового, зараз за позволениєм королевським і всего сенату до п'ятидесят тисяч войська польського платного і посполитого з многими знаменитими і високородними панами польськими зтягнувши, в п'яток первої неделі великого поста, февраля 18, прибули на Україну козацькую, хоча й і зима була тогда нестатечная і бездорожная; і розположивши не без великої тяжесті людської войська по квартирах, самі гетьмани резиденції себі обрали, польний в Корсуні, а великий в Черкасах, занеже ог Корсуня до Черкас невеликое, но тілько шестомильноє обрітаєтся пути розстояніє. Станувши зась они, гетьмани, на Україні любо удивлялися тому, же жадной о Хмельницького замислах і обороні не було відомості, однак усовітовали за благо іскати і гонити вітра в полю і виправити для того значнії партії войська своєго землею і водою ку Кодаку, где Річи Посполитой Польськой значноє ж платное знайдовалося президіум, для чого зараз по їх гетьманськом приказу комісар козацький, на Україні тогда вмісто гетьмана бувший, заслал ординанс свой всім козакам реєстровим готуватися в поход невідомий. А тим часом по ординансу гетьмана великого коронного зпущено от Києва ку Черкасам кількодесять байдаков і інших менших водних судов з достатком провіянтов і воєнних риштунков число немалоє, і полковника в Переяславлі польського ніякогось Адама Душинського ново поставлено, а Кречовського отмінено за тоє, іж ку Хмельницькому добрую іміл приязнь і не тілько по листовном ординансу гетьманськом (яко прежде написалось) не взял под арест свой, но і перестерегл єго, Хмельницького, в той мірі об'явленієм писанного к себі о том листа гетьманського. Що все діялося і приготовлялося чрез увесь пост великий і далій; а по світлоторжественном воскресенії господнем (которое тогда було апріля второго) гетьмани обидва, коронний і польний, з іншими знаменитшими панами польськими в Черкаси з'ехавшися і козаков реєстрових туда ж зтягнувши, приказали їм з Барабашом, полковником черкаським, і Кречовським, бувшим полковником переяславським, подлуг преждей ухвали і совіта своєго всісти в суда водніє, і плинути вниз по Дніпру ку Кодаку. Але іж і в зичливості козаков реєстрових, гетьмани не вельми дуфали, того ради первіє ніж всіли в суда водніє, одобрали от них на вірність присягу, по которой виконанню п'ять тисяч козаков оних реєстрових виборних і воєнних з Ба-рабашем, Кречовським і іними начальниками своїми, піхотою в суда водніє, совсім готовіє всіло, для лучшой зась надежди польськой, придано к ним піхоти німецькой дві тисячі, і велено їм Дніпром плинути, щоденнії іміючи согласія з войськом, землею туди ж ку Кодаку виправленим. Якого то войська зараз тогди ж з каштеляном, сином гетьманським, і із комісаром українським, также із іншими високородними панами виправлено не дві, як Твардовський написал, але двадцять три тисячі, добре єго узапасивши харчевими і воєнними запасами і приказавши їм також для всегдашнего з войськом водним согласія неонодаль от берега дніпрового простовати ку Кодаку і спольне з тим водним войськом над Хмельницьким чинити промисл, єсли би где міл проявитися.

На третой теди неделі по пасці, в п'яток, анріля.13, когда і паша конськая начала являтися, рушили от Черкас обоє водою і землею войська польськії і козацькії в поход свой, в котором їх начинанії виполнилося прислов'є тоє, єже человічеськоє єсть мислити, божіє же дійствовати; ібо рушивши тіє войська от Черкас водою і землею, зараз данної собі науки гетьманської (єже в щоденном з собою бути согласії) препомніли, а отправовали свой поход так, як кому за лучше бути здавалося: гетьманський син з комісаром землею на Крилов (до которого от Черкас чили миль іменується) і на Жолтую Воду (до которой от Крилова іли8 миль українських бути сказується) ішол з войськом кроком желвовим помалу і неспішно, продолжаючи в мирі сем живот свой от наступуючой кончини і погибелі в частих і проволікаючихся обозових попасах і весняних тогдашних, серцю человічеському благоприятних прохладах і деліціях. А Барабаш з Кречовським водними дніпровими бистринами вниз спішнійшим несенЇ стремленієм. Коєя ради вини і неісправленія комісарського і сина гетьманського войсько водноє, преречоними бистринами дніпровими, вниз спішно над надежду їх каштелянову і комісареву унесенное, з войськом земношественним, приказанної себі от гетьманов коронних кореспонденції і согласія лишившися, прийшло (богу так ізволившу) в согласіє і дружбу з противним себі войськом Хмельницького, чого знат себі і зичило; яковим же тоє собилося дійствієм, абіє предлежащий розділ ретельне об'явить.

РОЗДІЛ 12

О рушенню Хмельницького з войськом запорозьким і татарським от Січі ку Жолтой Воді і на Україну: о злученню ся єго з войськом козацьким водним, от гетьманов коронних против него виправленим; о розгромі войськ польських на Жолтой Воді з комісаром і сином гетьманським бувших; взятих там здобичах і плінниках; о одосланню їх в Чигирин і о зловленню Чаплинського.

Хмельницький, гетьман новий, в неділю третюю по пасці святих мироносиць, апріля 22, з Січі з войськом запорозьким рушивши, і з Тугай-Беєм-мурзою в полю вище Базавлука совокупившись, любо намірил був прямо на Чигирин з войськом простовати для привітання там Чаплинського, главного ворога своєго; однак з повісті предреченних, на шляху січовом чрез татар пойманих людей розсмотрівшись, же войська польськіє і козацькіє от гетьманов коронних, з Черкас водою дніпровою ку Кодаку, а землею на Крилов і на Жолтую Воду ку Кодаку ж суть виправлені, отмінил на Чигирин поход свой; а просто ко Жолтой Воді і Крилову, в очі войськам польським путшествовати наміривши і Кодак проминувши; а в правий бок ку берегу дніпровому, мало з шляху своєго удавшися, станул боком вище Кодаку у миль три іли чтири і розпорядивши в коло і оподаль обозу кріпкіє і справніє козацькіє і татарськіє сторожі, сам на том місці наподвижне дней з кілько промешкал; не для чого іного, тілько для того най-барзій, аби з войськом козацьким водним, от гетьмапов коронних виправленним, могл якую ж кольвек получить розмову, для чого особнії пильнії понад Дніпром розположені були караули, з данною себі от Хмельницького наукою, як справитися і поступити, гди увидять войсько Дніпром вниз плинучоє. Тії прето караули, зочивши войська водніє, призвали їх в мілких судах ку берегу, для розговору з собою; между которими згодился і Кречовський, бувший полковник переяславський; а гди услишали от тих караульщиков, же Хмельницький з войськом козацьким І татарським ідет против поляков на Україну і неоподаль от берега дніпрового своїм стоїть обозом, велце тому урадовалися, несовершенно єднак вірячи, потребовали видіти самого Хмельницького, которий за данєм себі о том знати, зараз прибув ку берегу дніпровому і гди увиділся там з Кречовським, другом своїм, і іним отчизні зичливим товариством, теди зараз одержал от них усную обітницю, же всі з ним з судов водних висівши, пойдуть спольне против поляков войною за свої древніє права і вольності, не дбаючи на тую присягу, которую гетьманам поневолі і под оружієм виконати мусіли. До чого і Барабаша, теплійшого полякам приятеля, з єго нікиїми єдиномислниками, радою своєю наклонити обіщали; леч когда тая їх рада пред Барабашем була суєтна і бездільна, абіє во всем флоту водном возгорілся огнь гніва і ярості, в котором не тілько Барабаша з єго єдиномислниками забито, но і всіх німцов виколото і нуртам дніпровим отдано. О чом гди увідомился Хмельницький, зараз всім обозом своїм рушил і станул над самим берегом дніпровим для забрання до обозу, як войська водного, так запасов харчевих і припасов воєнних, между которими кільканадцять було арматок невеликих водних з достатком пороху і куль. Що все чрез дней чтири упоравши, а суд водний великий і малий в затоках і тишинах дніпрових для пришлой потреби, гди би прилучилась, позатоплювавши і Козаков нікіїх значнійших коньми козацькими і татарськими вспомогши, рушил помалу для піхоти водной со всім войськом в путь свой ку Воді Жолтой, многими ума своєго очима, яко ловець хитрий, на всі сторони поглядаючи і караули в милю і далій от обозу іміючи. В п'яток теди, п'ятої неділі по пасці, мая 4, передняя страж Хмельницького, з переднеї ж стражі польської двох язиков поймавши, припровадили до Хмельницького, которії, гди сказали ему, же войська польського доброго при комісару і каштеляну, сину гетьманськом, знайдується двадцять три тисячі і что уже Жолтую перейшло Воду, теди Хмельницький з Тугай-Беем на том же містцу (которое от Жолтой Води у миль дві заледво було) удержался непорушне, для розпорядження до битви вепська своєго, которое чрез тот подвечорок і ноч управил І розпорядил, як належало. А поляки, стративши своїх двох язиков і устрахнувшись, цофнулися назад і, переправивши Жолтую Воду, там же над нею ошанцовалися за подвечерок і ноч вдолж і вшир на верству, значнії і глубокії вколо себе учинивши окопи. Переночовавши зась, єще пред світом рушил Хмельницький зо всім войськом ку полякам і гди от своєй сторожі получил відомость, же поляки назад за Жолтую Воду уступили і над нею окопались, тогда і сам к той же Жолтой Воді приблизившись, станул обозом против обозу польського, і належите оний приказал устроїти, шанцями вколо обваровати і піхоті водной при нем зоставати. І єгда з обозу до обозу звиклая з армат зачалася кореспонденція, тогда сам Хмельницький з Тугай-Беєм і зо всім войском конним, Жолтую на іншом місцю перебувши Воду, вдарил кріпко на поляков, з окопов своїх против єму виєхавшнх, которії і единой години, в кроку своєм не устоявши, а на кілько тисяч трупом павши, з великим тріском і ужасом в свой окоп і обоз ухопилися в суботу п'ятой неділі по пасці, мая 5. Яковим первим своїм нешастієм і поразкою, любо превеликий страх і отчаяніє живота, вложили в серця всіх своїх начальников, однак еще і повторний раз, того ж суботнего дня ку вечеру, воєнного поляки з Хмельницьким і Тугай-Беєм не понєхали діла; но і в том разі, на полтори тисячі своєго стративши товариства, з великим бідством і ранами зостали вгнані шаблями до окопу своєго. День зась недільний, мая 6, за-хован без промислу воєнного. А в понеділок, мая 7, по трикратной валной потребі, многих поляков сполне з каштеляном, сином гетьманським, і інними панами і начальниками воїнськими, смертная постигнула язва. В вовторок, теж мая 8, шестой неділі по пасці пред порою обіднею і вконец всіх поляков Хмельницького оружіє розорило і єдним з них там же на Жолтой Воді жити і гнити повеліло, а другим правую стезю до Криму показало; от якого погрому ні десятка чоловіка поляков не спаслося. Потом Хмельницький, з Тугай-Беєм преправивши чрез Жолтую Воду обоз, станул оним край окопов лядських і для зловлення Чаплинського, ворога своєго, зараз виправил до Чигирина (бо получил відомость, же войсько польськоє з Чигирина уже вийшло, і по ординансу гетьманськом спішно пошло ку Черкасам) при товариству своєм чигиринськом поуфалом ісправном добрих молодцов полтораста человіка, которії подлуг данної себі науки, на смерканню в Чигирин прибувши, застали Чаплинського, щасливе уже повечерявшого і спати розобравшогося, которого без жадної дишкреції похвативши і з ласки своєй на єго панськіє плечі, в єдной кошулі бувшіє, з сотню барбар нагайських положивши, а в грубникову кожушину облекши і вічне із Чаплинською попрощатись приказавши, всадили на коня і помкнули до Хмельницького; що справилося чрез два дні і єдну ноч; которого Хмельницький словом гніва привітавши і плінникам польським об'явивши, іже з єго, Чаплинського, причин тоє кровопролитіє стануло, предложивши, зараз розказал оттяти єму голову; леч отпровадивши от обозу лядського на сторону за верст кілько, даби враг мира і покою не лежал з тими шляхетськими трупами, которії з єго причини там на Жолтой Воді свої от оружія козацького всебідственно положили голови. Що все Хмельницький укоївши, обоз лядський со всім достатком і скарбами забравши, і Тугай-Бея з тоєй добичі значною башловкою опатривши, прочее все козакам і татарам допустил забрати. Взял там Хмельницький осьм штук армат добрих полевих з достатком пороху і куль, кільканадцять пар котлов з добошами їх; кількадесять корогвей, бунчуков два, булав дві і кількадесять чоловіка трембачов і іних обозових служителей немало, якії в числі воїнськом не обріталися; на остаток з панов войськових Шембечка, Сапігу, комісара, і інших значних шляхтичов до п'ятидесять человіка, а рядового товариства три тисячі з лишком тогди ж в неволю взято і до Чигирина при значном числі Козаков і орди от Хмельницького одослано з таковим листовним старшині чигиринськой строгим приказом, даби всіх начальников лядських, в кріпкіє вложивши кайдани, поставили на кількох квартирах чесних і вигодних, под кріпкою сторожею і веліли їх кормити довольним кормом з ратуша чигиринського; а рядовое все товариство по тюрмах і в замку чигиринськом жеби було замкнено, сторожею кріпко опатрено і якмога кормлено, а голодом не морено; ранних зась жеби гоєно і з пильностю досмотривано.

1 2