Вертеп

Драматургія

ВЕРТЕП

М. МАРКЕВИЧ

Малоросійський вертеп — це похідний театр, який представляє благочестивим християнам велику подію у світі: Різдво (народження) Спасителя. Немає сумніву, що представлялися також і інші події, взяті із священного писанія, але вцілів і дійшов до нас тільки вертеп. Первісне походження вертепу можна віднести до часів гетьмана Конашевича-Сагайдачного, до 1600 — 1620-х років, коли він почав відновлювати Києво-братську школу і академію... Малоросійський вертеп виник раніше театральних вистав, що були при царі Олексієві Михайловичу, — останні теж були взяті із Старого й Нового завіту. Втім склад рішуче той самий. Ці вистави названі: комедія "Навуходоносор" і комедія "Притча про блудного сина". І "Навуходоносор", і "Блудний син", і "Вертеп" написані, очевидно, малоросіянином, а отже в академії Київській...

Наш вертеп — це похідний (переносний — Упор.) двоповерховий домок. Зроблений з тонких дощок і картону. Горішній поверх має балюстраду, за балюстрадою грають містерію,— це Вифлиєм. У нижньому поверсі трон Ірода, підлога обклеєна хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожна лялька прикріплена до дроту; під підлогою — кінець цього дроту; за цей кінець, придержуючи ляльку, ляльковод спрямовує її в двері і водить у потрібному напрямі. Розмова від імені ляльок відбувається між дячками, півчими та бурсаками то пискливим голосом, то басом, як то треба. Друга частина вистави відбувається вся в нижньому поверсі.

ЧАСТИНА ПЕРША

Дивіться також

ДІЙОВІ ОСОБИ

1. Паламар, у звичайному сірому нанковому халаті, волосся з проділом посередині голови прямо проти носа і з кіскою.

2—3. Янголи з крилами і один з них з лілеєю.

4—5. Пастухи у звичайних кобеняках з відлогами.

6. Ірод, у парчевому кунтуші, з короною на голові і зі скіпетром.

7. Тілохранитель Ірода в лускатих латах, з величезним мечем і в шоломі.

8. Троє царів східних, у парчових кунтушах, з коронками на головах; всі троє щільно зв'язані один з одним, і в цій позиції рухаються.

9. Сатана — чорний, з хвостом, з крилами кажана, із здоровенними рогами і з вуглиною в роті, на руках пальці з кігтями, нога коняча.

10. Смерть — скелет з косою.

11. Рахиль, у жидівському костюмі, з дитиною на рухах.

12. Воїни із списами, в шоломах, у латах.

ЯВА ПЕРША

Хор.

Пєнію время і молитви час,

Христе рожденний, спаси всіх нас.

Паламар (говорить без співу).

Возстаніте от сна і благо сотворіте,

Рожденнагося Христа повсюду возвістіте.

Сіє вам, людиє, охотно глаголю

І благословіте, пойду да позвоню.

Він підходить до дзвона, що висить у нижньому поверсі, і дзвонить, водночас висуваються у горішньому поверсі запалені свічки і освітлюють тло, де має бути колиска Спасителя, над цим місцем сіяння, але ні немовляти, ні породіллі не видно.

Хор (за сценою):

Ангели, знижайтеся,

Ку землі зближайтеся,

Бог-Господь, которий з нами

Днесь — од віка он бил з нами,

Славой неба претосполни,

Всі язиці претолиці,

Веселітеся, радуйтеся,

Яко с нами Бог.

Як люцифер спав з неба,

То там святих людей треба,

Щоб поповнить падениє,

Довжно Христу рождениє.

Славой... і проч.

ЯВА ДРУГА

Два янголи під час співу третьої і четвертої строфи входять у горішній поверх із свічками, кланяються Вифлиєму, потім усім християнам, тобто глядачам; по закінченні співу один з них виходить, а другий, наблизившись до дверей, говорить без музики:

Возстаньте, пастиріє, і бдіте зіло,

Возстаньте і радуйтесь, яко се приспіло

Рождество Спасово, миру пророками предречено,

Которий вже родився от діви совершенно

Возстаньте і славте його повсюди,

Да узнають о нім окрестниє люди.

Янгол виходить.

Розмова двох пастухів за сценою:

Пастух перший:

Грицьку!

Пастух другий:

А що, Прицьку?

Пастух перший:

Вставай хутенько, вибери ягня маленьке, да підем ген-ген на гору, може, ще й ми поспіємо впору.

Хор (за сценою):

Слава буді в вишніх Богу,

Дающему радість премногу,

Рожденну, явленну

І во ясліх безсловесних положенну,

Щоб даровав златиї кліти

Нам пожити в них многія літи,

Співайте, іграйте,

Всі людиє рожденнаго восхваляйте.

Ти, вертепе, возвеселися,

Се бо в тобі Христос родився,

Во струнной псалтирі

Рожденнаго прославляйте во всім мирі.

Вол і Осел його вітають,

Пастиріє його прославляють

І царі государи

От Перс і Індії принесоша дари.

ЯВА ТРЕТЯ

Пастухи приносять ягня в дар Божественному немовляті.

Пастух перший:

Отсє і ми. Паничу, до вашой таки мосці,

Але ж Грицько з Прицьком приплелися в гості.

Ось і ягня Вам принесли із сільського стада,

Нехай буде да здорова вся наша громада.

Пастух другий:

Да годі лиш, Грицьку тобі тут блеяти,

Да нум проздравляти,

Може, кому чи не час й до стада чухрати.

Пастух перший:

Як так, то бувай же. Паничу, здоров,

Да й нам дай, щоб і ми таки були здорові,

Да із сих чижмачків обулись в сап'янові.

Благослови ж сей подарок від нас приняти,

А нам дозволь погуляти.

Обидва пастухи танцюють і примовляють:

Зуба, зуба на сопілку!

Пастух другий:

Спасибі ж Вам, ми б довше, тут гуляли,

Дак хліба із дому не брали.

Виходять.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

В нижньому поверсі починають таку дію: воїни заходять і виходять, хор за сценою починає співати; Ірод з тілохранителями тихо йде до трону через сцену.

Хор (за сценою):

Днесь Ірод грядеть в страни своя вифлиємскія

Плінити всі храми

Даби зискати Христа нарожденна,

От трієх царей йому ізвіщенна,

Со воїнством премногим.

І велів же он во своїм повіті

Живущії в нім вся діти ізбити.

Во двоїх літіх і нижайше,

В трієх літіх і множайше

О Іроде прокаянний!

Ірод гордо сідає на трон, тілохранителі виходять.

ЯВА ДЕСЯТА

Воїн (веде Рахіль з немовлям і говорить зі злобою):

Ступай, баба, ступай, не вгинайся, ступай!

(До царя):

Вот, царю, твой приказ ми добре спальняли,

Во всіх гарадах дітей убивали.

Се один із младенців в царстві юж застался,

Я долго за єго матер'ю ганялся,

Се послідня жива пред тобою,

Мать хочеть замінить смерть його собою.

Ірод:

Я царскому слову не могу ізмінить

І велю тотчас не мать, а отроча убить.

Воїн схвалює на списа дитину.

Рахіль (до Ірода):

Умилосердись, царю, і возврати мні чадо.

Нащо його убил-? оно іще єсть младої

Ірод:

Полно, баба, полно шуміть!

Об убитом нічого жаліть.

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Воїн (вбігає, виганяє Рахіль і виходить за нею):

Ступай, баба, ступай! Здесь балов не точи!

Ірод (тихо, сам з собою):

Уви, кая сіх времен зділалась преміна?

Думавшу мні вічно жить, близиться кончина,

Однак же я с смертію сражаться буду.

(Голосно):

Вої вірниї мвійі Станьте у порога,

І да смерть не убіжить, ловіть якомога!

ЯВА ТРИНАДЦЯТА

Смерть входить, воїни, налякані, втікають

Що ти, Іроде, неситий

Почто се болтаєш

І мене убити

Воям повеліваєш?

Із пропасти ада

Будеш ти знати,

Неповинни чада

Як убивати.

Вийди, брате, друже,

Мені пособити

Кровопийцю Ірода

От землі стребитлі

ЯВА П'ЯТНАДЦЯТА

Ірод:

Коси ти, баба, траву своєй косою,

Не тобі, машкаро, спориться зо мною!

Я могуществом і силою

Заставлю тебе покориться.

Смерть:

Безумче! Всього світа я сильній нахожуся

Ізначала віка нікому не клонюся;

Аз єсмь монархиня, всього світа пані,

Я цариця суща на всякиї страни

Князіє і царіє під властею моєю,

Усіх вас я посічу косою своєю.

Дає удар коси по Іроду, той падає і довго тремтить; смерть виходять.

ЯВА СІМНАДЦЯТА

Чорт входить, хапає в обійми Ірода і басом, уривчасто і протяжне говорить:

Друже мій вірний, друже прелюбезний!

Довго ждав я тебе в глибочайшій бездні.

(Ще голосніше скоромовкою):

От так беруть, от так несуть

Роскошників світа!

Понеже дать не могуть

Пред Богом одвіта.

Хор (за сценою):

Не відав же он, що ізтребиться

І царство його вкінець розориться.

Заслуга його знатна всім і явна

За то й пекельно бездна ізготованна.

О, Іроде преокаяннийі

Завіса опускається.

ЧАСТИНА ДРУГА

Дійові особи у своїх національних костюмах. Дія друга — в нижньому поверсі.

ЯВА ПЕРША

Дід і бабо.

Дід:

От тепер і нам припало,

Як Ірода вже не стало;

Потанцюймо ж, молодичко,

Мій ружевий квіт, хоть мало.

Баба:

Гляди лишень, сучій діду,

Щоб не ввели танці в лихо,

Забрались би у тісний кут,

Да хліб собі їли б тихо.

Дід:

Да що ти мені бовтаєш,

Чого і сама не знаєш?

Ти говориш річ сю лишню,

А я б тобі сказав пійти

Під черешеньку, під вишню.

Хор співає. Дід з бабою танцюють.

Ой під вишенькою, під черешенькою

Стояв старий з молодою,

Як із ягодою.

І просилася, і молилася:

"Пусти мене, старий діду,

На улицю погулять".

"Ой і сам не пійду, і тебе не пущу,

Хочеш мене, старенького,

Да покинути.

Ой не кидай мене, бабусенько моя,

На чужой стороні

При лихій годині,

Куплю тобі хатку, іще й сіножатку,

І ставок, і млинок,

І вишневенький садок".

"Ой не хочу хатки, ані сіножатки,

Ні ставка, ні млинка,

Ні вишневого садка.

Ой ти, старий: кахи, кахи!

А я млада: хи-хи, хи-хи!"

Дід:

Да годі ж, годі ж, годі ж бо вжеі

Кланяються публіці і виходять з переляку, побачивши солдата, котрий їм кричить: кой чорт вас здесь развеселил і т. д.

ЯВА ДРУГА

Солдат (на діда й бабу):

Кой вас чорт здесь разносил?

Ведь тотчас патащу к ахвицеру,

Штаб ви зналі крестіянску вєру.

(До глядачів):

А, здрастуйте, чесниї гаспада!

Не було ль тутечки — здесь салдат?

З ними времечко правести я рад;

Но как оних здесечка — тут нєт,

То прийміть, гаспада, мой привєт.

(Річ):

Я солдат простой, не богослов,

Не знаю красних слов,

Хотя я отечеству суть защита,

Да спина в меня ізбита.

Читать і писать не вмію,

А гавару, што розумію;

Нонича люди веселяться,

Да й подлина, как не удивляться:

Христос в вертепі народился,

А Ірод окаянний сказился;

Боялся царства лишиться,

Вздумал дітской кров'ю омиться,

За то Іродушкі пришлось жестоко,

Как черті тащили в ад єго глубоко,

Каковую вість вам ста собщаю

І вас Христовим Рождеством поздравляю.

ЯВА ТРЕТЯ

Солдат і Дарія Іванівна.

Солдат:

А, Дарья Івановна, каково живете?

Дарія Іванівна:

Скучаю за вами, Ігнатій Парамонович.

Солдат:

Благодарю вас за пам'ять.

Цілуються, скрипки грають "камарицкую"; танці; раптом чути барабан.

Солдат:

Ах, Дар'я Івановна, барабан слихатьі

Мні треба в поход ступать.

Дарія Іванівна (цілує його):

Прощайте, Ігнатій Парамонович!

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Циган (на коні. Монолог):

Дяги, дяги, забув, батю, дугиі

На ціляв да-ри-да-ти

Бо йду проздравляти.

(До глядачів):

Криця — не лошиця, кремінь — не кобила,

Як біжить, аж дрижить,

Як впаде, то й лежить.

Кобила падає, а з нею і циган у сніг.

ПхуІ Побила б тебе лихая

Та нещаслива година!

Пре, пре, пре, каторжного батька

Скотина.

Щоб тобі ні стрило, ні брило,

Щоб тебе на світі не було!

Один в роті зуб держався,

Да і той тепер у снігу зостався.

(До глядачів):

Панове! Хто хоче, будемо міняти!

Далебі, що її стоїть продати.

(Трохи помовчавши):

Юхто ні шажка, ні копієчки не хоче дати?

А тут-то суча кобила брикуча,

Хоч ребра в її й дуже видно,

Да все ж за год вона роздобріє,

Коли жива буде, боятимуться люди,—

Хутко біга!

(Б'є кобилу батогом і кричить):

До шатра! До шатра! До шатра!

(Кобила підскакує і вибігає).

Ох юсти ж, гости, смаженої капусти,

Хоч би смальцем зашмарувати

Да добре попировати.

ЯВА П'ЯТА

Входить циганча, сик.

Син:

Йди, батько! Мати казала вечерять.

Циган:

А що ж доброго ви там наварили?

Син;

Казала мати: нічого.

Циган:

А хліб же є?

Син:

Де б то взявся? Нема.

Циган:

Так дарма, я тут з людьми добрими погарцюю, а ви вечеряйте собі здорові.

Циганча виходить:

ЯВА ВОСЬМА

Поляк і хлопчик.

Поляк:

А цо тута за галацеї

Нех дзембло везьме гайдамаці!

Їдзь, хлопку, ведзь до мнє кохану,

Я ту краков'яку витанцеваць стану.

(До глядачів):

А цо, панове,

Жеби ви зналі,

Що я встем з дзяда,

Із прадзяда шляхтич уродзони.

Я билем ве Львове,

Билем і в Кракове.

Билем і в Кийове,

Билем і в Варшаво,

Билем і в Полтавє,

Билем і в Богуславє.

Падам до ног ясновельможнего пана! (Називае

прізвище господаря дому).

Зичу здрув'я і многа лята.

ЯВА ДЕВ'ЯТА

Входить полька.

Поляк:

А, як ся маш, моя варшавянко?

Полька:

Будь здрув, мой коханко.

Цілуються. Поляк співав. Обоє танцюють.

Поляк:

Не жалуй, дівчина, барилечки вина,

Бо собі достанеш добрей матки сина.

Хіба бим мусяла в Кракове не биваць,

Жебим я не умяла краковяка співаць.

Під час танців хлопчик виходить з дверей і починав танцювати в присядку за спиною свого пана; той, роблячи па назад, перекидається і кричить, лежачи на підлозі:

А пудзь до дзембла, лайдак,

Батогами забіюі

Підіймається і всі виходять у ту хвилину, коли за сценою лунав пісня:

Да не буде лучще, да не буде краще,

Як у нас да на Україні!

ЯВА ДЕСЯТА

Запорожець.

Входить у червоних шароварах, у повному строю, з люлькою і з булавою, за спиною бандура.

Запорожець (до глядачів):

Гай, гай, панове! Що то як я молод буві

То-то в мене була сила:

...Б'ючи й рука не мліла.

(Над бандурою):

Ой бандуро моя золотая,

Коли б до тебе шинкарка молодая,

Танцював би я з єю до смаку, до сміха.

Одцурався б з нею навіки од лиха.

Бо, бач, як заграю, не один поскаче,

Да к тому весіллю, може, хто й заплаче!..

Я, козак, горілку п'ю, люльку я вживаю,

Є шинкарки в мене, а жінки не маю.

А вас, панове, святками поздоровляю

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

Запорожець і Хвеська.

Запорожець:

А, здорова, шинкарко,

Здорова, полтавко,

Як я тебе давно бачив!

Хвеська:

Як бачились у Чигрині,

Да й досі ні.

Запорожець:

Так, Хвесю, так! Любко, голубко моя,

Як бачились у Чигрині,

Да й досі ні.

Поцілуй же мене по знайомості

В крутий мій усокі

От так: цмок!

Тепер потанцюймо!

Скрипка. Танцюють. Після закінчення танцю Хвеська виходить.

ЯВА ШІСТНАДЦЯТА

Входить жидівка.

Жид:

Тепер, Сюро, нум танцювати,

А після горілку перепродавати.

Скрипки. Жид танцює і співає:

Ой-вей-мір, татунюі

Ой-вей-мір, мамуню,

Ой-ой-ой-ой!

Було у нас війська

Чотири тисьонци.

На тим війську сапки

Усе із зайонци.

Ой-вей-мір, татуню,

Ой-вей-мір, мамуню!

(В цей час запорожець стукає, переляканий жид кричить):

Візи, Сюро, до хати,

Гроси ховати,

Бізить гайдамака,

Буде грабовати.

Жидівка виходить.

ЯВА ДВАДЦЯТЬ ПЕРША

Два чорти. Входять і хочуть взяти запорожця. Одного з них він ловить за хвіст, другий втік. Запорожець тягне чорта за хвіст до світла.

Монолог запорожця:

Ух! Чорт у баклаг влізі

Що се я піймав? Чи се птичка?

Чи перепеличка?

Чи се тая синичка,

Що вона й не дише,

Тільки хвостиком колише?

Глянь, глянь! Яке воно чуднеє

Да далебі, страшнеє:

Очі з п'ятака,

А язик вивалив, мов та собака!

Ось ну лишень, не соромляйся,

Погупцюємо трохи,

Повтікають блохи.

Скрипка. Запорожець, танцює, а чорт стоїть.

А що ж се ти стоїш,

Як кожух замерзлий?

Б'є його булавою.

Переляканий чорт втікав.

(До глядачів):

По сій мові будьте здорові.

Мені приходиться, панове,

З пісні слова не викидать,

А що було, барзо прошу

Об тому лихом не поминать.

Пійду тепер собі в курінь,

Віку доживать.

Виходить.

ЯВА ТРИДЦЯТЬ ПЕРША

Артилерист і Мужик.

Мужик везе гармату.

Артилерист:

Вези, не отговаривайся.

Мужик;

А вже ж бо мені та пушка!

Артилерист стріляв з гармати.

Віват, господа!

Хор (за сценою):

Многая літа! Многая літа!

і т. д.

Завіса опускається.

Полтавська губ., 1860 р.— Маркевич; с. 27—65.