Франко Іван — Іван Вишенський (скорочено)

Завантаження стислого переказу...

Відсилаємо твір скорочено...
Якщо завантаження не відбулось автоматично, натисніть на це посилання.

Під безхмарним небом у синьому морі височить зелена Афонська гора. Здається, що вона спить: не оживляють її ні спів, ні сміх, ні розмови. Лише тричі на день лунають сумні дзвони монастирів. "Ті ридання металеві — знак, що хтось розставсь із світом", і це "щоденна новина". Хто б не покинув світ — скитник, чернець, послушник (може, навіть колишній князь, пан), ігумен — усім однакова шана: "Со святими упокой!"
У височенних скелях темніють нори, як гнізда ластівок.

Читати скорочено →
Франко Іван — Іван Вишенський (скорочено), завантажити текст